19 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 685/1334/23
провадження № 61-10812ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. 0. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Теофіпольська селищна рада, як орган опіки та піклування. про позбавлення батьківських прав,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що вони з відповідачем з 04 серпня 2013 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 24 травня 2016 року. За час перебування в шлюбі з відповідачем у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який залишився проживати з матір'ю.
Позивачка вказувала, що фактично з моменту народження сина його доглядом, вихованням, матеріальним забезпечення займається лише вона, інколи їй допомагає її мати яка працює за кордоном. Відповідач практично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, ніякої участі у догляді, вихованні, матеріальному забезпечені, фізичному, духовному та моральному розвитку сина не бере. Крім того, відповідач лише частково сплачує аліменти на утримання сина, тому у нього є заборгованість. Влітку 2023 року відповідач востаннє приїжджав провідати ОСОБА_6 , однак син бачитись із ним не захотів, навпаки дитина його боїться і до батька не йде. Також відповідач не дає їй дозволу на виїзд дитини за кордон на оздоровлення, постійно шантажує її цим питанням і кожне її звернення закінчується сваркою між ними. На підставі наведеного, позивачка просила задовольнити заявлені нею позовні вимоги.
Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 19 березня 2024 року позов задоволено, позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання щодо стягнення судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач з 2017 року до моменту звернення позивача до органу опіки та піклування про надання висновку про доцільність позбавлення його батьківських прав жодної участі в утриманні, вихованні, навчанні, духовному розвитку сина ОСОБА_6 не приймав. Відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання сина, не цікавиться його здоров'ям, навчанням та духовним розвитком, не спілкується з сином, не проявляє батьківської турботи, хоча жодних об'єктивних обставин, які б перешкоджали відповідачу здійснювати свої батьківські обов'язки по відношенню до сина судом не встановлено, тому позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 буде відповідати інтересам дитини.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 25 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 19 березня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сторони по справі фактичного припинили шлюбні стосунки у 2016 року, дитина залишилася проживати з матір'ю, відповідач досить тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкувався з дитиною в необхідному обсязі, не виявляв інтересу до її внутрішнього світу, належним чином не приймав участь у її вихованні, однак вказані обставини не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав без його попередження про зміну ставлення до дитини та застосування такого крайнього заходу впливу.
Навпаки, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 приймав участь в розгляді справи в суді першої інстанції, подавав відзив, в якому заперечував проти позбавлення його батьківських прав стосовно сина.
Крім того, в зв'язку з тим, що позивачка перешкоджала йому в участі у вихованні дитини він звертався до Теофіпольської РДА Хмельницької області з заявою про встановлення графіку зустрічей з сином і на підставі розпорядження № 94/2016-р від 28 березня 2016 року, затверджено способи зустрічей батька з сином.
Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 22 червня 2016 року зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у спілкуванні з сином ОСОБА_7 , визначено години зустрічей ОСОБА_3 з сином ОСОБА_7 , кожної середи з 17.00 до 18.00 год. та кожної суботи з 10.00 до 11 год на території, визначеній ОСОБА_1 .
Отже відповідач, як батько дитини вживав певні заходи для встановлення днів зустрічей та особистого спілкування батька з дитиною, що свідчить про його бажання налагодити спілкування з сином, хоча в подальшому таким правом відповідач в повній мірі не скористався.
Також в матеріалах справи є докази звернення ОСОБА_3 до Теофіпольського відділення поліції Красилівського відділу ГУНП в Хмельницькій області з приводу того, що його дружина ОСОБА_1 не надає йому можливості побачитися з сином.
Отже, оцінюючи в сукупності всі доказами, наявні в матеріалах справи, суд критично оцінив висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Теофіпольської селищної ради №1201/02-39 від 10 липня 2023 року, згідно якого прийнято рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Даний висновок не містить достатнього обґрунтування щодо необхідності безумовного позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина, не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка взагалі не здійснює своїх батьківських обов'язків.
При цьому в самому висновку зазначено, що відповідач заперечує про позбавлення його батьківських прав.
Посилання позивачки несвоєчасну сплату аліментів та наявну заборгованість, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків по утриманню дітей факт стягнення з відповідача на користь позивача аліментів, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного матеріального утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.
Крім того згідно довідки № 2618 від 19 лютого 2024 року у ОСОБА_3 станом на 19 лютого 2024 року взагалі відсутня будь-яка заборгованість зі сплати аліментів.
При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_3 зловживає алкоголем чи вживає наркотичні засоби, притягувався до адміністративної відповідальності за невиконання своїх батьківських обов'язків, застосував насильство щодо дитини чи негативно впливає на духовний фізичний її розвиток.
Критично колегія суддів оцінює і пояснення, які надавав суду першої інстанції неповнолітній ОСОБА_5 , з огляду на вік дитини та особливості конфліктної ситуації, яка виникла між його батьками.
26 липня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 червня 2024 року, у якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В касаційній скарзі підставою, на якій подається касаційна скарга, зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 14 лютого 2024 року у справі № 332/1203/22, від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, від 13 вересня 2023 року у справі № 203/4279/20, від 14 лютого 2024 року у справі № 332/1203/22.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при скасуванні рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено в повному обсязі та позбавлено відповідача батьківських прав, жодним чином не взяв до уваги аргументи, надані матір'ю дитини, свідками, представником органу опіки та піклування та, безпосередньо, покази самої дитини та повністю проігнорував факт, що контакту з батьком у дитини немає і такий контакт не сформувався, а відповідач не вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, не цікавиться її станом здоров'я, не виявляє будь-якої турботи про дитину, не надає матеріальної підтримки. При цьому, відповідач з моменту винесення постанови Хмельницьким апеляційним судом по дату подання цієї скарги знову жодним чином не цікавився життям дитини, що свідчить про умисне ухилення відповідачем від виконання ним батьківських обов'язків. Отже, відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків та не бажає піклуватися про дитину, брати участі у його вихованні, не вчинив жодних дій аби налагодити відносини із сином.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що з 04 серпня 2013 року по 24 травня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 24 травня 2016 року на підставі рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області.
Сторони у справі є батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2016 року з ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 800 грн.
Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 22 червня 2016 року частково задоволено позов ОСОБА_3 , зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_3 , у спілкуванні з сином ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено години зустрічей ОСОБА_3 з сином ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 кожної середи з 17.00 год до 18.00 год та кожної суботи з 10.00 год до 11.00 год на території, визначеній ОСОБА_1 .
За висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Теофіпольської селищної ради № 1201/02-39 від 10 липня 2023 року прийнято рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виходячи з інтересів дитини, беручи до уваги рішення комісії з питань захисту прав дитини від 06 липня 2023 року протокол № 8.
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України).
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Приписи СК України та інших законодавчих актів не містять заборони позбавлення батьківських прав стосовно сина/дочки після досягнення ними повноліття (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23)).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено, що:
«тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилався на те, що позивач не надала доказів того, що він умисно ухилявся від своїх батьківських обов'язків щодо виховання доньки. Його колишня дружина не зверталася ні до суду, ні до нього щодо способів виконання ним обов'язку утримувати дитину. Після розлучення вони усно погодили з позивачем, що він буде проживати разом батьками, а вона разом з донькою. Крім того, ОСОБА_1 просила його не втручатися у духовний і емоційний стан розвитку доньки, оскільки вона проживає з іншим чоловіком, з яким домовилися створити сім'ю. Зазначав, що позивач отримувала аліменти на дитину від держави і він не вчиняв винних дій щодо неучасті у вихованні дитини. Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки, позивачем не надано.
За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім'ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.
Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені позивачем обставини свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків та є підставою для позбавлення його батьківських обов'язків відносно доньки є помилковими».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) вказано, що:
«тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно доньки, позивачем не надано. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також враховуючи те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) зазначено, що:
«ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Апеляційний суд, установивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками, беручи до уваги той факт, що батько дитини бажає продовжувати спілкуватися із сином, а також відсутність інших передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення батьківських прав, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову в даній справі.
Незацікавленість батька, який сплачує аліменти, в підготовці дитини до школи чи непідтримання ним захоплення дитиною співом та грою на фортепіано, необізнаність про стан здоров'я дитини не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв'язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів.
Доводи касаційної скарги про те, що спілкування з батьком завдає психологічний дискомфорт дитині, відхиляються, оскільки матеріали справи свідчать, що емоційний стан дитини обумовлений не присутністю батька в її житті, а напруженими конфліктними стосунками між батьками, які використовують дитину для образ один одного, зневажають право сина на спокійне щасливе дитинство та гармонійний розвиток особистості. Особисті конфлікти між батьками не повинні порушувати інтереси дитини».
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що:
«тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає їїу себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв'язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов'язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов'язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61 -2701 св24)).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Аналіз змісту оскарженого рішення свідчить, що апеляційний суд обґрунтовано не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки висновок про доцільність позбавлення відповідачів батьківських прав орган опіки і піклування обґрунтований виключно з позиції позивача, без належного з'ясування всіх обставин, які мають значення при вирішенні питання про позбавлення відповідача батьківських прав; висновок є недостатньо обґрунтованими та не містить достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав.
Апеляційний суд встановив, що позивачка перешкоджала йому в участі у вихованні дитини він звертався до Теофіпольської РДА Хмельницької області з заявою про встановлення графіку зустрічей з сином і на підставі розпорядження № 94/2016-р від 28 березня 2016 року, затверджено способи зустрічей батька з сином.
Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 22 червня 2016 року зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у спілкуванні з сином ОСОБА_7 , визначено години зустрічей ОСОБА_3 з сином ОСОБА_7 , кожної середи з 17.00 до 18.00 год. та кожної суботи з 10.00 до 11 год на території, визначеній ОСОБА_1 .
Отже відповідач, як батько дитини вживав певні заходи для встановлення днів зустрічей та особистого спілкування батька з дитиною, що свідчить про його бажання налагодити спілкування з сином, хоча в подальшому таким правом відповідач в повній мірі не скористався.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що є звернення ОСОБА_3 до Теофіпольського відділення поліції Красилівського відділу ГУНП в Хмельницькій області з приводу того, що його дружина ОСОБА_1 не надає йому можливості побачитися з сином.
За таких обставин, встановивши, що позивач не довела належними та допустимим доказами ухилення відповідача від виховання дітини та свідомого нехтування батьківськими обов'язками, суд апеляційної інстанції зробив вірний висновок, що і позбавлення відповідача батьківських прав є передчасним та таким, що суперечить інтересам неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав.
Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 14 лютого 2024 року у справі № 332/1203/22, від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, від 13 вересня 2023 року у справі № 203/4279/20, від 14 лютого 2024 року у справі № 332/1203/22 необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги, оскарженої постанови суду апеляційної інстанції свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Теофіпольська селищна рада, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат