19 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 554/2574/24
провадження № 61-10977ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 29 березня 2024 року у складі судді Яковенко Н. Л. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2024 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Деркач Н. М., Свистунової О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до судді Полтавського апеляційного суду Корсун Оксани Миколаївни, судді Полтавського апеляційного суду Костенка Володимира Григоровича, судді Полтавського апеляційного суду Герасименко Вікторії Миколаївни, третя особа Октябрський районний суд м. Полтави, про визнання інформації недостовірною, визнання порушення права на повагу до його гідності, вилучення інформації та відшкодування моральної шкоди,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до судді Полтавського апеляційного суду Корсун О. М., судді Полтавського апеляційного суду Костенка В. Г., судді Полтавського апеляційного суду Герасименко В. М., третя особа Октябрський районний суд м. Полтави, про визнання інформації недостовірною, визнання порушення права на повагу до його гідності, вилучення інформації та відшкодування моральної шкоди.
Розпорядженням голови Октябрського районного суду м. Полтави від 12 березня 2024 року передано справу № 554/2574/24 за позовом ОСОБА_1 до судді Полтавського апеляційного суду Корсун О. М., судді Полтавського апеляційного суду Костенка В. Г., судді Полтавського апеляційного суду Герасименко В. М., третя особа Октябрський районний суд м. Полтави, про визнання інформації недостовірною, визнання порушення права на повагу до його гідності, вилучення інформації та відшкодування моральної шкоди, до Полтавського апеляційного суду в порядку, передбаченому статтею 31 ЦПК України.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2024 року визначено підсудність цивільної справи № 554/2574/24 за позовом ОСОБА_1 до суддів Полтавського апеляційного суду Корсун О. М., Костенка В. Г., Герасименко В. М., третя особа Октябрський районний суд м. Полтави - Київському районному суду м. Полтави. Матеріали цивільної справи направлено для розгляду до Київського районного суду м. Полтави.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 29 березня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до судді Полтавського апеляційного суду Корсун О.М., судді Полтавського апеляційного суду Костенка В.Г., судді Полтавського апеляційного суду Герасименко В.М., третя особа Октябрський районний суд м.Полтави, про визнання інформації недостовірною, визнання порушення права на повагу до його гідності, вилучення інформації та відшкодування моральної шкоди, на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Не погодившись із ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 29 березня 2024 року суду ОСОБА_1 звернувся до Полтавського апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року цивільну справу № 554/2574/24 за позовом ОСОБА_1 до судді Полтавського апеляційного суду Корсун О. М., судді Полтавського апеляційного суду Костенка В. Г., судді Полтавського апеляційного суду Герасименко В. М., третя особа Октябрський районний суд м. Полтави, про визнання інформації недостовірною, визнання порушення права на повагу до його гідності, вилучення інформації та відшкодування моральної шкоди - передано голові Полтавського апеляційного суду для вирішення питання про направлення вказаної справи до Верховного Суду для визначення підсудності в порядку частиною шостою статті 31 ЦПК України.
Розпорядженням голови Полтавського апеляційного суду про передачу до Верховного Суду матеріалів цивільної справи для вирішення питання визначення підсудності розгляду апеляційної скарги від 02 травня 2024 року № 01-02/ЕП-478/24 вказану справу передано до Верховного Суду для визначення підсудності в порядку частини шостої статті 31 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2024 року визначено підсудність справи № 554/2574/24 за позовом ОСОБА_1 до судді Полтавського апеляційного суду Корсун О. М., судді Полтавського апеляційного суду Костенка В. Г., судді Полтавського апеляційного суду Герасименко В. М., третя особа Октябрський районний суд м. Полтави, про визнання інформації недостовірною, визнання порушення права на повагу до його гідності, вилучення інформації та відшкодування моральної шкоди, для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду міста Полтави від 29 березня 2024 року Дніпровському апеляційному суду. Матеріали цивільної справи № 554/2574/24 направлено для розгляду до Дніпровського апеляційного суду.
04 червня 2024 року вх.№22-9770 із Верховного Суду до Дніпровського апеляційного суду надійшла справа № 554/2574/24, для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду міста Полтави від 29 березня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2024 року справа передана для розгляду колегії суддів Дніпровського апеляційного суду у складі головуючого судді Єлізаренко І. А., суддів Деркач Н. М., Свистунова О. В.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 29 березня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі залишено без змін.
Судове рішення апеляційної інстанцій мотивоване тим, що у разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду(судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України)..
ОСОБА_1 25 липня 2024 року засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 29 березня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2024 року, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та направити матеріали справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до судді Полтавського апеляційного суду Корсун О. М., судді Полтавського апеляційного суду Костенка В. Г., судді Полтавського апеляційного суду Герасименко В. М., третя особа Октябрський районний суд м. Полтави, про визнання інформації недостовірною, визнання порушення права на повагу до його гідності, вилучення інформації та відшкодування моральної шкоди.
У позовній заяві позивач посилався на те, що 24 жовтня 2013 року відповідачами в ухвалі суду у кримінальній справі № 554/8144/23, провадження № 1-кс/554/12118/2023 були спотворені свідчення свідків, що призвело до розповсюдження недостовірної інформації, яка принижує честь і гідність ОСОБА_1 та його сина ОСОБА_2 .
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що «згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди. Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції. Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. У Висновку № 3 (2002 ) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року в справі №521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18) зазначено, що:
«35. Розгляд судом позовних вимог про зобов'язання іншого суду вчинити певні процесуальні дії та (або) ухвалити рішення, пов'язане з розглядом іншої судової справи, провадження в якій відкрито, Закони України не передбачають.
36. Оскарження судових рішень, діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
37. Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
38. Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
39. Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються.
40. Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.
41. Тобто, якщо позивач вважав, що суд допустив порушення норм права під час розгляду його справ, він мав можливість оскаржити ухвалені у цих справах судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.
48. Поняття «справа, яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства», відображене у частині першій статті 157 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, слід тлумачити більш широко: вказане поняття стосується як справ, які не можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так і тих справ, які не підлягають судовому розгляду.
49. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatismutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).
50. Позивач на час розгляду його справ судами був наділений правом подавати відповідні заяви та клопотання у порядку, встановленому процесуальним законом. Процесуальні порушення, що їх допустили суди, могли бути оскаржені позивачем також в апеляційному та касаційному порядку. Натомість, можливість звернення з окремим позовом про зобов'язання суду вчинити певні процесуальні дії у конкретній справі процесуальний закон не передбачав і не передбачає.
51. Відсутність правової регламентації права на оскарження вчинених під час розгляду конкретної справи дій, рішень чи бездіяльності суду не за правилами апеляційного та касаційного оскарження є легітимним обмеженням у судовому процесі, покликаним забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи за наявності у чинному законодавстві конкретних способів захисту їх прав та інтересів.
52. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про наявність підстав для закриття провадження у частині вказаних вимог позивача, які не можуть бути розглянуті в окремому судовому провадженні.
53. Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, що сформульовані у постановах від 3 квітня 2018 року у справі № 820/5586/16, від 13 березня 2018 року у справі № 800/554/17, від 22 березня 2018 року у справі № П/9901/135/18, від 24 квітня 2018 року у справі № 800/404/17».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) вказано, що
«26. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
27. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 38 ЦПК України у вказаній редакції). Близькі за змістом приписи є у частині другій статті 48 і в частині четвертій статті 58 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
28. Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. також пункт 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, пункт 33 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц). Суд не наділений повноваженнями представляти державу у суді за позовом про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя.
29. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суди не можуть бути відповідачами у справах за позовами про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду під час здійснення правосуддя, необґрунтованими є доводи касаційної скарги про необхідність розгляду цього спору в частині вимог до суду за правилами цивільного судочинства.
30. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду про те, що спір в частині вимог до суду не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, і звертає увагу на те, що приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати, передбачає аналогічний припис), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції, чинній з вказаної дати) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36))».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19) вказано, що:
«21. Згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
22. Щодо цивільної відповідальності, до якої позивач має намір притягнути суд-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов'язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).
23. Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів).
24. Велика Палата Верховного Суду вважає, що означений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).
25. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що можливість розгляду судом позовних вимог про зобов'язання іншого суду вчинити певні процесуальні дії та (або) ухвалити рішення, пов'язане з розглядом іншої судової справи, Закони України не передбачають. Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені(пункт 78-80 постанови від 8 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц; пункти 61-65 постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19) зазначено, що «на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено. Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine), № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року). Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд. Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) вказано, що:
«приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45)).
Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 308/4532/20 (провадження № 61-12891св21) за позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про відшкодування майнової та моральної шкоди вказано, що «суди встановили, що позивач основною підставою для звернення із позовом зазначає те, що заподіяння йому майнової та моральної шкоди відбулося внаслідок протиправних дій та бездіяльності Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. В розумінні змісту заявлених позовних вимог та з урахуванням вимог чинного законодавства суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа). За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у частині позовних вимог про відшкодування майнової шкоди у розмірі 643 304,30 грн, пред'явлених до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 24 листопада 2021 року у справі № 686/31901/19 (провадження № 61-6964св20) зазначено, що «з огляду на підстави та зміст позову, викладені вище мотиви та висновки, позов ОСОБА_1 до держави України в особі Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Допущені судами порушення процесуального закону згідно з частиною третьою статті 400 та частини другої статті 414 ЦПК України становлять підставу скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі за пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Посилання ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, від 18 грудня 2019 року у справі №688/2479/16-ц та в постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 638/12259/16, від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 638/12068/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі №646/1591/18, від 10 жовтня 2018 року у справі № 638/1892/16-ц, від 25 квітня 2019 року у справі № 638/17403/15-ц, від 22 травня 2019 року у справі №686/20012/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17-а, від 17 грудня 2018 року у справі № 509/4156/15-а, від 19 грудня 2018 року у справі №640/14909/16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 554/4970/18, від 27 січня 2020 року у справі № 577/3791/18 , є необґрунтованими з огляду на те, що в кожній із зазначених справ позов не пред'явлено до суду із підстав ухвалення процесуального рішення у справі. Викладені у вказаних постановах висновки Верховного Суду стосуються з'ясуванню питання належних відповідачів та розгляду спору по суті. Водночас з урахуванням підстав та змісту позову справа, що переглядається у касаційному порядку, не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, а тому правові висновки у вказаних вище постановах Верховного Суду не можуть бути самостійною підставою скасування оскаржуваних судових рішень».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 711/2652/17 (провадження № 14-638цс18) вказано, що «частиною п'ятою статті 1176 ЦК України, на яку, зокрема, посилався позивач, передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. На спірні правовідносини в частині позовних вимог до судді Придніпровського районного суду м. Черкас ОСОБА_4. Не поширюється юрисдикція судів з розгляду заявлених позивачем вимог, оскільки ні суддя як посадова особа, що здійснює правосуддя, ні суд як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя. […] Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), оскільки така позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства».
Отже, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі, за винятком випадків, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа).
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у цій справі, оскільки такий позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 29 березня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до судді Полтавського апеляційного суду Корсун Оксани Миколаївни, судді Полтавського апеляційного суду Костенка Володимира Григоровича, судді Полтавського апеляційного суду Герасименко Вікторії Миколаївни, третя особа Октябрський районний суд м. Полтави, про визнання інформації недостовірною, визнання порушення права на повагу до його гідності, вилучення інформації та відшкодування моральної шкоди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат