Ухвала
20 червня 2024 року
м. Київ
справа № 757/20698/22-ц
провадження № 61-5348ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 5 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Розетка.У.А.», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держпраці у Київській області, про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
12 квітня 2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 5 березня 2024 року, повний текст якої складено 29 березня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 2 травня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.
Заявнику необхідно було подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, зазначивши у ній підстави касаційного оскарження та уточнити клопотання особи, яка подає скаргу, надати докази направлення в електронній формі або листом з описом вкладення копії касаційної скарги іншим учасникам справи.
Заявнику роз'яснено, що у разі невиконання у встановлений судом строк вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною і підлягатиме поверненню заявнику.
Копію ухвали суду від 2 травня 2024 року ОСОБА_1 отримав 28 травня
2024 року, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.
31 травня 2024 року до касаційного суду за допомогою підсистеми «Електронний суд» від ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали від 2 травня 2024 року надійшли: виправлена касаційна скарга з доданими до неї матеріалами, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та клопотання особи, яка подає касаційну скаргу.
Проте касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 5 частини другої
статті 392 ЦПК України.
Частиною другою статті 389 ЦПК Українивизначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої
статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваних судових рішень із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваних судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний
пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана на усунення недоліків, не відповідає зазначеним вимогам закону.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник вказує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Проте заявник у касаційній скарзі не зазначив постанову Верховного Суду, яка містить такий висновок, та, відповідно, не обґрунтував мотивів такого відступлення.
Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у ній підстав касаційного оскарження судового рішення.
Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_1 не уточнив клопотання особи, яка подає касаційну скаргу, зокрема, щодо позовної вимоги про визначення конкретних строків вимушеного прогулу (з 14 квітня 2022 року до дня видачі роботодавцем наказу про поновлення на роботі), яку він звертаючись з позовом не заявляв.
При цьому, суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга
статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Оскільки заявником недоліки касаційної скарги не усунено, вказане свідчить про невиконання вимог ухвали, щоперешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою і є підставою для визнання касаційної скарги неподаною та повернення її заявнику.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 5 березня 2024 року вважати неподаною і повернути заявнику.
Заявнику надіслати копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами, іншим учасникам справи надіслати копію ухвали.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Карпенко