14 серпня2024 року
м. Київ
справа № 136/1019/22
провадження № 61-10735ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ситнік О. М. розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 липня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД», третя особа - ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки та
23 липня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» (далі - ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД») надіслало до Верховного Суду касаційну скаргуна рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 липня 2024 року, в якій просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду, з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи. До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника (частина третя статті 392 ЦПК України).
Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника (частини перша, третя статті 58 ЦПК України).
Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи (пункт 1 частини першої статті 62 ЦПК України).
Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи без додаткового уповноваження (довіреності) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2023 року в справі № 740/2873/22 (провадження № 61-8685св23)).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, починаючи з 29 грудня 2019 року, коли набрав чинності Закон України від 18 грудня 2019 року № 390-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення», самопредставництво юридичної особи допускає можливість вчинення у суді процесуальних дій від її імені не тільки керівником або членом виконавчого органу, але й будь-якою іншою особою, уповноваженою на такі дії за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом). Тому можливість участі у справі за правилами самопредставництва юридичної особи того, хто не є її керівником або членом її виконавчого органу, слід підтверджувати або приписом відповідного закону, або приписом статуту чи положення цієї особи, або умовами трудового договору (контракту), зокрема посадовою інструкцією (у разі, якщо такого договору у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов'язків працівника). Якщо інше не передбачено саме цими документами, уповноважений діяти у суді за правилами самопредставництва юридичної особи, має всі права відповідного учасника справи. Зазначене не виключає можливості додаткового подання до суду довіреності юридичної особи, проте самостійно вона не підтверджує повноваження діяти за правилами самопредставництва (див. ухвали Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року в справі № 303/4297/20 (пункт 18), Верховного Суду в складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2024 року в справі
№ 591/2885/23, Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2024 року в справі № 686/14725/21).
Отже, з 29 грудня 2019 року самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб'єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов'язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов'язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов'язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень (див. ухвали Великої Палати Верховного Суду
від 08 червня 2022 року в справі № 303/4297/20 (пункт 25), Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 січня 2024 року в справі № 591/2885/23, Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 24 січня 2024 року в справі № 686/14725/21).
Підписант ОСОБА_3 зазначив, що є генеральним директором ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД»).
Підтвердження того, що згідно з частиною третьою статті 392 та частиною третьою статті 58 ЦПК України він має повноваження діяти від імені заявника в порядку самопредставництва, зокрема як генеральний директор відповідно до закону, статуту, положення чи трудового договору (контракту), Верховному Суду не надав.
Додатками до касаційної скарги вказав докази сплати судового збору та копії для інших учасників справи.
У Верховного Суду немає підтверджень ні того, що станом на 23 липня 2024 року підписант був генеральним директором скаржника, ні того, яким було коло його повноважень.
Отже, заявнику необхідно подати докази наявності права ОСОБА_4 підписувати та подавати касаційну скаргу від імені ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД».
Вимоги щодо форми, змісту касаційної скарги та додатків до неї передбачено в статті 392 ЦПК України.
У пункті 3 частини четвертої статті 392 ЦПК Українипередбачено, що до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою або фізичною особою-підприємцем позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 8 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду справляється у розмірі, що становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
За змістом касаційної скарги встановлено, що заявником оскаржується, зокрема, судове рішення, яким задоволено вимоги майнового характеру (повернення земельної ділянки), тому керуючись вимогами підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» розмір судового збору при зверненні із касаційною скаргою має обчислюватися з урахуванням вартості майна.
У постанові від 25 серпня 2020 року в справі № 910/13737/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.
Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися в ціні заявленого позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року в справі
№ 907/9/17).
Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
Вимога щодо усунення перешкод у здійсненні ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою шляхом її повернення від відповідача на користь позивача має майновий характер.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про визнання права власності на майно або його витребування визначається вартістю майна.
Особа, яка подала касаційну скаргу, не надала належних та допустимих доказів на підтвердження вартості спірного нерухомого майна, також не повідомила, яка ціна позову, а із наданих до касаційної скарги матеріалів неможливо встановити вартість спірного нерухомого майна, тому заявнику необхідно надати суду належні та допустимі докази на підтвердження вартості спірного нерухомого майна або повідомити ціну позову, і, відповідно, самостійно встановити й обґрунтувати розмір судового збору.
Особа, яка подала касаційну скаргу, має сплатити за подання касаційної скарги (за вимоги майнового та немайнового характеру) судовий збір за наступною формулою (А ? 1 % ? 200 %), де А - це вартість спірного майна.
Судовий збір підлягає перерахуванню або внесенню за такими реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102; код отримувача (за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів
бюджету - 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату, при цьому врахувати вже сплачений заявником судовий збір в розмірі 3 200,00 грн.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Такі підстави перелічені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у
пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці
у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується висновками, викладеними в ухвалах Верховного Суду
від 06 листопада 2023 року всправі № 607/16725/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 530/1297/21, від 26 грудня 2023 року у справі № 758/113/23).
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного суду
від 22 лютого 2022 року у справі 920/577/20 суд виснував, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
Процесуальні положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України є уніфікованими.
Єдність однакового застосування уніфікованих норм права забезпечує правову визначеність та сталість судової практики.
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України свідчить, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Однак під час подання касаційної скарги з підстав, передбачених частиною першою статті 411 цього Кодексу зазначаються обґрунтування необхідності скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, а саме:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;
4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу;
5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;
8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
При поданні касаційної скарги з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу зазначаються обґрунтування підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд та/або порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Касаційна скарга заявника не відповідає таким вимогам.
Заявнику касаційній скарзі не зазначає конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого подається касаційна скарга.
За таких обставин йому необхідно подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, та надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи.
У разі, якщо ціна позову в цій справі є меншою ніж двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (757 000,00 грн), заявнику необхідно зазначити випадок/випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого/яких судове рішення в справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню.
Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно: 1) надати докази наявності в ОСОБА_4 права підписувати та подавати касаційну скаргу від імені ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД»; 2) вказати ціну позову в справі; 3) сплатити судовий збір за подання касаційної скарги; 4) уточнити підстави касаційного оскарження; 5) подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України; 6) надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи.
Касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення цих недоліків.
Суд роз'яснює, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 липня 2024 року залишити без руху.
Надати строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. М. Ситнік