07 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 523/13013/23
провадження № 61-11046ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. 0. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2024 року у складі судді Кисельова В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2024 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури, про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 : 1) - 2 756 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду; 2) - 180 000,00 грн компенсації витрат на юридичну (правову) допомогу. Також позивач просив стягнути з відповідача витрати понесені ним, у зв'язку з наданням правової допомоги по вказаній справі у сумі - 40 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що він з 01 вересня 2016 року до 09 січня 2023 року перебував під слідством та судом за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (кримінальне провадження №42016160000000527 від 06 липня 2016 року).
01 вересня 2016 року ОСОБА_1 був затриманий у порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
02 вересня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України), тобто одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду дій з використанням наданої влади та службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2016 року у справі № 522/16488/16-к, на підставі клопотання слідчого органу досудового розслідування до ОСОБА_1 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Одеському слідчому ізоляторі Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області. Цією ж ухвалою, відповідно до частини третьої статті 183 КПК України, визначено розмір застави, як запобіжного заходу достатнього для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі - 2 000 000 грн. Одночасно слідчим суддею було визначено обов'язки на 2 місяці для ОСОБА_1 на випадок внесення ним застави: - прибувати на слідчі дії за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду; - не відлучатися за межі міста Одеси, без дозволу слідчого, прокурора або суду; - повідомляти, слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; - утримуватися від спілкування зі свідком у кримінальному провадженні.
Вказана ухвала слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2016 року про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу була оскаржена до Одеського апеляційного суду.
За результатами розгляду апеляційної скарги ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 вересня 2016 року скасовано ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2016 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 , підозрюваного у кримінальному провадженню, внесеному 06 липня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201616000000527, у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, скасовано та винесено нову ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого з ОВС першого слідчого відділу прокуратури Одеської області про обрання до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. ОСОБА_1 звільнено з-під варти негайно.
Підставою для скасування ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2016 року про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як зазначила колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Одеської області в ухвалі від 07 вересня 2016 року, послугувало те, що судом першої інстанції не було дотримано вимоги статей 177, 178, 194 КПК України. Прокурором під час розгляду клопотання в суді першої інстанції не було доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також про існування ризиків, передбачених статею 177 КПК України.
З наведених в ухвалі суду першої інстанції доказів, а саме - з показань свідка ОСОБА_2 та з протоколу огляду приміщення по АДРЕСА_1 не вбачається дані, які можуть свідчити про скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення. Ніяких дій з боку підозрюваного ОСОБА_1 , що свідчили б про отримання ним неправомірної вигоди, стороною обвинувачення у судовому засіданні судів першої інстанції та апеляційної інстанції не доведено.
Також прокурором не названа реальна сума орендної плати, яка на думку органів досудового розслідування повинна сплачуватися за оренду приміщень у вказаному регіоні, які саме конкретні дії зобов'язався виконати підозрюваний ОСОБА_1 , у разі підписання договору оренди на вказаних умовах. Більш того, укладення договору оренди за вказаною орендною платою за таких обставин не може розцінюватися як неправомірна вигода, крім того, строк оренди на вищезазначене приміщення починає діяти лише з 31 жовтня 2016 року, тобто не має підстав вважати, що ОСОБА_1 була отримана неправомірна вигода та те, що в діях підозрюваного ОСОБА_1 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого статтею 368 КК України. Тобто у судових засіданнях першої та апеляційної інстанцій не було доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення та взагалі не доведено наявність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 368 КК України.
Вказані обставини, які встановлені Одеським апеляційним судом, свідчать про незаконність затримання ОСОБА_1 в порядку статті 208 КПК України, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та відповідно відсутність підстав для направлення слідчим клопотання, погодженого з процесуальним керівником щодо обрання ОСОБА_1 міри запобіжного заходу взагалі.
Незважаючи на висновки апеляційної інстанції та не встановлення обставин щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення, органами досудового розслідування замість закриття кримінального провадження було продовжено проведення досудового розслідування та без встановлення інших обставин, при відсутності обґрунтованої підозри, направлено до суду обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 за обвинуваченням, передбаченим частиною третьою статті 368 КК України.
Запобіжний захід ОСОБА_1 більше не обирався.
Крім того, 01 вересня 2016 року було проведено огляд місця події, затримання та, огляд особи.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2016 у справі № 522/16488/16-к накладено арешт на речі і документи, грошові кошти, вилучені 02 вересня 2016 року під час огляду місця події у приміщенні за адресою - АДРЕСА_1 , а саме: - на грошові кошти у сумі - 51 920 грн (які фактично належали його дружині - ОСОБА_3 ); - 2 екземпляру договору оренди нерухомого майна; - 681 грн; - 150 дол. США; - службове посвідчення ОСОБА_1 .
Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2022 року у справі № 523/1545/17 ОСОБА_1 виправданий та визнаний невинуватим на підставі пункту третього частини першої статті 373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
Вказаний виправдувальний вирок не оскаржувався органами прокуратури та набув законної сили. Про що свідчить висновок у кримінальному провадженні № 42016160000000527 від 06 липня 2016 стосовно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 368 КК України, погоджений з керівником Одеської обласної прокуратури 09 січня 2023 року. Про наявність вказаного висновку стало відомо наприкінці лютого 2023 року.
Відповідно до вказаного висновку Одеської обласної прокуратури, визнано факт неналежного виконання службових обов'язків слідчим першого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області ОСОБА_8, який проводив досудове розслідування у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 , а також визнано факт неналежного виконання службових обов'язків прокурорами відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , які здійснювали процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні, але питання щодо притягнення їх до дисциплінарної відповідальності не вирішувалось, у зв'язку з їх звільненням з органів прокуратури.
Вказаний висновок Одеської обласної прокуратури направлявся до Офісу Генерального прокурора, які у подальшому погодились з вказаним висновком та винесенням законного виправдувального вироку стосовно ОСОБА_1 , про що свідчить відсутність апеляційної скарги на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2022 року.
Остаточне рішення у справі було ухвалено Суворовським районним судом м. Одеси 08 грудня 2022 року, що дає підстави вважати, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом протягом повних 76 місяців 10 днів (з 01 вересня 2016 року до 10 січня 2023 року).
Таке тривале порушення конституційних прав позивача завдало йому глибинних душевних страждань, оскільки перебування у статусі обвинуваченого (підозрюваного) у вчиненні тяжкого злочину не є звичним явищем для ОСОБА_1 , зважаючи на відсутність у нього судимостей. Крім того, нервові стреси, відчуття тривоги, що існували протягом цих 76 місяців 10 днів сформували у позивача почуття невизначеності свого майбутнього, що пов'язане з можливістю бути незаконно засудженим та ув'язаними до 10 років, які припадали би на найактивніший життєвий період позивача (враховуючи його вік).
Зважаючи на дату затримання ОСОБА_1 (01 вересня 2016 року), обраний йому запобіжний захід, дату звільнення з-під варти ОСОБА_1 , останній фактично перебував під вартою в ізоляторі тимчасового тримання, а у подальшому у Одеському слідчому ізоляторі протягом семи діб.
Позивач утримувався в одиночній камері ізолятору тимчасового тримання, не з найкращими умовами, без надання належної медичної допомоги, потім у Одеському слідчому ізолятору. Усе це свідчить про нелюдські умови утримання ОСОБА_1 в ізоляторі тимчасового тримання та у слідчому ізолятору, що також завдало йому моральної шкоди у вигляді фізичних страждань - відчуття холоду протягом тривалого часу, неможливості нормального сну і відпочинку, а також душевних страждань, приниження честі і гідності, відчуття розгубленості, тривоги за своє здоров'я та майбутнє, страх провести невизначений час у таких умовах. Найбільше боявся ганьби від знайомих, що скажуть колеги, як поставляться до цих новин його друзі та знайомі.
Під час проведення огляду місця події, його затримання та огляду ОСОБА_1 перебував у стані розгубленості, відчував безпорадність та відсутність негайної можливості підтвердження своєї невинності.
Зазначений факт беззаперечно завдав позивачу моральних страждань, оскільки призвів до виникнення стійкого відчуття безпорадності та неясності свого майбутнього, оскільки існувала реальна загроза перебування протягом двох місяців у слідчому ізоляторі у холодну пору року, оскільки визначений розмір застави у сумі - 2 000 000 грн. був не помірним, як для його сім'ї так і його родичів.
Переживання за стан сім'ї - дружини, дітей, які фактично залишалися без будь-якої підтримки, також завдало позивачу душевних страждань, оскільки саме він, як чоловік утримував сім'ю та допомагав, оскільки вони мешкали окремо від родичів.
ОСОБА_1 досі відчуває себе не впевненим в майбутньому, має тривожні думки, страх за своє життя та життя родини, страх втратити цілісність сім'ї, що може бути пов'язано з подіями, що відбувалися стосовно нього. Почуває себе не захищеним, доки не будуть відновлені його права: - право на професію, поновлення його на роботу в органи прокуратури, право отримувати заробітну плату, право почуватися корисним та потрібним суспільству. Зазначені обставини також завдають постійні душевні та моральні страждання.
До того ж протягом досудового розслідування (76 повних місяців 10 днів - до дня проголошення судового рішення судом першої інстанції та ще 5 (п'ять) місяців, поки він дізнався, що вирок суду не оскаржується Одеською обласною прокуратурою) ОСОБА_1 був обмежений у конституційному праві на вільне пересування, що також завдавало душевних страждань, зважаючи на необхідність отримання дозволів для виїзду за межі м. Одеси в особистих справах, у тому числі для належного лікування та отримання медичної допомоги, оскільки він неодноразово перебував на лікування.
При цьому, вилучені грошові кошти навіть після набрання законної сили виправдувальним вироком, до теперішнього часу не повернуті законним володільцям.
ОСОБА_5 після затримання чоловіка - ОСОБА_1 , перебування його під слідством та судом, також перебувала у постійному нервовому і психічному напружені і тривалому стресі. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина - ОСОБА_6 , але вона не могла спокійно займатися вихованням дітей, оскільки постійно перебувала у надважкому психологічному стані, що характеризується зниженням рівня зацікавленості до життя та подій, які трапляються у її житті, високим рівнем її психологічного навантаження, що формує негативне становище.
Згаданий психологічний стан близьких осіб завдав тривалих моральних страждань позивачу, що проявилося у відчутті безпорадності, неможливості допомогти та захистити членів своєї сім'ї. Незаконні дії відповідних органів державної влади мали далекосяжний вплив - указаний психологічний стан членів сім'ї позивача носить тривалий характер (вже понад шість років), що свідчить про глибину та винятковий характер душевних страждань ОСОБА_1 .
Крім того, слідчі дії (огляду місця події за участю позивача, затримання та освідування його, проведення негласних слідчих (розшукових) стосовно ОСОБА_1 ) проводилися його колегами та з залученням озброєних оперативних співробітників Служби безпеки України у присутності його дружини.
Він відразу, на наступний день після затримання, тобто - 02 вересня 2016 року був звільнений з посади, що підірвало його надію на відновлення справедливості та законності, а також його соціальне становище (наказ додається).
Усе це створило стійкий негативний образ позивача серед колег, осуд, уникнення спілкування з їх боку, що, безумовно, змінило ставлення ОСОБА_1 до своєї роботи. Стало соромно з'являтися на людах, при зустрічах з колегами та друзями, важко було працевлаштуватися, важко налаштовувався на новий день тощо), а також вплинуло на його можливість продовжувати кар'єру в органах прокуратури (до цього позивач характеризувався за місцем роботи з позитивного боку, заохочувався, нагороджувався відомчими відзнаками).
Згадані події завдали значних страждань позивачу, що проявилося у глобальній зміні життєвого укладу ОСОБА_1 , втраті авторитету серед оточення, негативному впливі на його стосунки з колегами, друзями, що разом вимагало від Позивача додаткових зусиль в організації свого життя.
Також варто звернути увагу Суду на те, що ОСОБА_1 так і не зміг працевлаштуватися, вимушений іноді допомагати дружині, не міг займатися ділом, яке приносить задоволення та отримуєш нормальну заробітну плату, що позбавляло позивача та членів його сім'ї засобів для нормального існування.
Такий матеріальний стан змусив позивача та ОСОБА_3 брати кошти у борг у родичів та знайомих, що призвело до моральних страждань, оскільки підтримувало стан емоційної нестабільності, відсутності впевненості у майбутньому та істотно змінило соціальний статус позивача з успішного державного службовця на особу, яка притягається до кримінальної відповідальності та є "ізгоєм" у суспільстві.
Згадані події кардинально змінили життя дружини та дітей ОСОБА_1 , проявляються ознаки емоційної напруги, хвилювання за стабільність сімейних відносин.
Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 мало значний суспільний резонанс, викликаний публікаціями у засобах масової інформації, а також на веб-сайті органів прокуратури у 2016 році.
Усі публікації та матеріали висвітлювали позивача у негативному ключі, формуючі образ "хабарника", що нанесло непоправну шкоду діловій репутації Позивача, зважаючи на загально доступність відповідних інформаційних матеріалів та їх спрямованість на невизначене коло читачів.
Більше того, про значний суспільний резонанс відповідної справи прямо вказує орган досудового розслідування у клопотанні про застосуванні запобіжного заходу.
Крім того, стрес та негативний психоемоційний вплив перебування позивача під слідством та судом призвів до серйозного погіршення здоров'я ОСОБА_1 .
Так, внаслідок перебування у умовах в ізоляторі тимчасового тримання, в Одеському слідчому ізоляторі, тривалого стресу через притягнення до кримінальної відповідальності у ОСОБА_1 загострилися його захворювання. Протягом 2016-2022 років позивач неодноразово звертався до закладів охорони здоров'я з приводу погіршення самопочуття і постійними болями, слабкістю. За результатам обстеження ОСОБА_1 встановлено діагноз: "Хронічна церебро-васкулярна недостатність II ступені.
Таким чином, зазначеними вище протиправними діями органів досудового розслідування, прокуратури ОСОБА_1 завдано значної, тривалої, глибинної моральної шкоди, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, що полягає у тривалих (76 повних місця) перебуванні у статусі підозрюваного/обвинуваченого у вчиненні тяжкого корупційного кримінального правопорушення, стресі, розгубленості, формуванні і утвердженні почуття невизначеності свого майбутнього, позбавленні можливості піклуватися про себе і своїх близьких (як морально, так і матеріально), обмеженнях конституційного права на вільне пересування та вільне користування/розпорядження своєю І власністю, втраті авторитету серед оточення, негативному впливі на ставлення до роботи. Усе це завдало надзвичайного впливу на життя позивача, порушило його нормальні життєві зв'язки, призвело до погіршення (позбавлення) можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, що вимагає зусиль для організації його життя.
Отже, обсяг, характер і наслідки завданої шкоди, тривалість негативного впливу, якому піддавався ОСОБА_1 , свідчить про те, що кримінальне провадження № 42016160000000527 мало тяжкі наслідки для нього, у зв'язку з чим розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з Держави на користь позивача становить - 2 756 000,00 грн, що складає 424 мінімальні заробітні плати, розмір якої встановлений з 01 грудня 2021 року (по 8 мінімальних заробітних плат за кожен повний місяць перебування під слідством та судом).
Під час перебування під слідством і судом ОСОБА_1 користувався правовою допомогою, зокрема, адвоката Іванової П. В., яка здійснювала його захист та інші види адвокатської діяльності в інтересах позивача під час досудового розслідування та судового розгляду справи у судах всіх інстанції на підставі відповідних договорів про надання правової допомоги (копії яких додаються).
Відповідно до зазначених договорів та додаткових угод до них розмір гонорарів адвоката Іванової П.В. загалом склав - 180 000 грн, а саме: - 30 000 грн - за надання правової допомоги на етапі досудового розслідування; - 150 000 грн - за надання правової допомоги та здійснення захисту ОСОБА_1 на стадії судового розгляду у суді першої інстанції у період з 09 лютого 2017 року до квітня 2023 року, тобто більше 6 (шести) років.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 068 516,10 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 180 000 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу». Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури в частині витрат на правничу допомогу у розмірі 40 000 грн залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що незаконне кримінальне переслідування позивача тривало упродовж 76 місяців та 10 днів, в зв'язку з чим розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим ніж 541 967 грн. Але з урахуванням усіх обставин справи розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 1 068 516,10 грн.
Постановою Одеського апеляційного суду від 06 червня 2024 року апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2024 року в частині відшкодування витрат на правничу допомогу - скасовано. Ухвалено в цій частині нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури, про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 180 000 грн відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем було доведено належними та допустимими доказами, що внаслідок перебування його під слідством та судом, останньому було завдано значних страждань, що проявилося у глобальній зміні життєвого обставин ОСОБА_1 , втраті авторитету серед оточення, негативному впливі на його стосунки з колегами, друзями, що разом вимагало від позивача додаткових зусиль в організації свого життя. Щодо відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні, апеляційним судом вказано, що у договорах ОСОБА_1 зазначено, що всі зобов'язання клієнта про сплату гонорару адвокату, підтверджуються квитанціями, однак в матеріалах справи відсутні будь-які квитанції на підтвердження оплати витрат на адвоката, тому у задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката у кримінальному провадженні у розмірі - 180 000 грн відмовлено, у зв'язку із тим, що позивачем не було надано доказів саме фактично понесених витрат на правничу допомогу наданих адвокатом Івановою П. В. в рамках кримінального провадження.
31 липня 2024 року Одеська обласна прокуратура подала касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2024 року в частині задоволених вимог відшкодування моральної шкоди, у якій просить змінити оскаржені рішення шляхом зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, виходячи з розрахунку мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн.
В касаційній скарзі підставою, на якій подається касаційна скарга, Одеська обласна прокуратура зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 203/3541/15-ц, від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17, від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17, від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 559/600/17, від 22 липня 2018 року у справі № 158/2689/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, від 29 вересня 2021 року у справі № 161/10816/20, від 27 березня 2019 року у справі № 337/3548/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 та постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15.
Касаційна скарга мотивована тим, що незважаючи на доводи апеляційної скарги з приводу застосування судом першої інстанції неправильного розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, судом апеляційної інстанції не перевірено обгрунтованість визначення суми відшкодування судом першої інстанції, який при розрахунках виходив з подвійного розміру мінімальної заробітної плати у 2024 році за кожен місяць перебування під слідством та судом. У свою чергу апеляційним судом не було взагалі визначено та зазначено у рішенні мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, який гарантований позивачу та який є фундаментом та відправною точкою для визначення більших сум в залежності від обставин справи та доведених моральних страждань. Прокуратурою вказувалось, однак було проігноровано апеляційним судом, що з урахуванням положень статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», які не було застосовано судом першої інстанції, мінімальний розмір відшкодування, на який може претендувати позивач за перебування під слідством та судом упродовж 76 місяців та 10 днів, становить 122 133,30 грн (76міс.*1600 грн+ (1600грн:30дн)*10 дн). Тож, убачається, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди у вісім разів перевищує суму мінімального гарантованого відшкодування. Судами при обрахунку розміру моральної шкоди порушено вимоги матеріального права, а саме: статтею 23 ЦК України, згідно якої при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості та статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600 грн. За таких обставин, при обрахунку розміру морального відшкодування потрібно брати за основу саме 1 600 грн, а 7 100 грн, оскільки розміри заробітної плати в розмірі 7 100 грн встановлені законодавцем у сфері регулювання відносин оплати праці між роботодавцем та працівником та не застосовуються до виплат за рішеннями суду. У зв'язку з чим, як вже вказувалось, розмір морального відшкодування ОСОБА_1 необґрунтовано завищено у більше, ніж вісім разів.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 01 вересня 2016 року до 09 січня 2023 року перебував під слідством та судом за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України.
01 вересня 2023 року ОСОБА_1 був затриманий у порядку статті 208 КПК України.
02 вересня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, тобто одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду дій з використанням наданої влади та службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2016 року у справі № 522/16488/16-к на підставі клопотання слідчого органу досудового розслідування до ОСОБА_1 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Одеському слідчому ізоляторі Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області. Цією ж ухвалою відповідно до частини третьої статті 183 КПК України визначено розмір застави, як запобіжного заходу достатнього для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі - 2 000 000 (двох мільйонів) грн. Одночасно слідчим суддею було визначено обов'язки на 2 (два) місяці для ОСОБА_1 на випадок внесення ним застави: - прибувати на слідчі дії за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду; - не відлучатися за межі міста Одеси, без дозволу слідчого, прокурора або суду; - повідомляти, слідчого, прокурор чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; - утримуватися від спілкування зі свідком у кримінальному провадженні.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 вересня 2016 року скасовано ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2016 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 , підозрюваного у кримінальному провадженню, внесеному 06 липня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201616000000527, в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України скасовано та винесено нову ухвалу, якою відмовлено в задоволенні клопотання старшого слідчого з ОВС першого слідчого відділу прокуратури Одеської області про обрання до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. ОСОБА_1 звільнено з-під варти негайно.
Запобіжний захід ОСОБА_1 більше не обирався.
01 вересня 2016 року було проведено огляд місця події, затримання та огляд особи.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2016 року у справі № 522/16488/16-к накладено арешт на речі і документи, грошові кошти, вилучені 02 вересня 2016 року під час огляду місця події у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 .
Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2022 року у справі № 523/1545/17 ОСОБА_1 виправданий та визнаний невинуватим на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
Вказаний виправдувальний вирок не оскаржувався органами прокуратури та набув законної сили, про що свідчить висновок у кримінальному провадженні № 42016160000000527 від 06 липня 2016 року стосовно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 368 КК України, погоджений з керівником Одеської обласної прокуратури 09 січня 2023 року.
Відповідно до вказаного висновку Одеської обласної прокуратури визнано факт неналежного виконання службових обов'язків слідчим першого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області ОСОБА_8, який проводив досудове розслідування у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 , а також визнано факт неналежного виконання службових обов'язків прокурорами відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , які здійснювали процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні,, але питання щодо притягнення їх до дисциплінарної відповідальності не вирішувалось, у зв'язку з їх звільненням з органів прокуратури.
Вирок суду від 08 грудня 2022 року на адресу ОСОБА_1 про набрання законної сили не направлявся, тому адвокатом Івановою П. В. направлено запит до Суворовського районного суду м. Одеси про повідомлення сторони захисту про набуття вироком законної сили та надання належним чином засвідчених копій вироку суду.
24 квітня 2023 року адвокатом Івановою П. В. було отримано повідомлення про не оскарження вироку суду Одеською обласною прокуратурою з двома копіями вироку, про набрання чинності.
Отже ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 76 місяців 10 днів.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) вказано, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що: «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суди встановили, що ОСОБА_1 тривалий час перебував під слідством та судом (76 місяців і 10 днів), внаслідок чого були суттєво порушені його нормальні життєві зв'язки; позивач був змушений докладати додаткових зусиль для підтвердження та доведеності своєї невинуватості у вчиненні інкримінованих йому злочинів; в рамках кримінального провадження відносно позивача обирався найбільш суворий запобіжний захід у виді тримання під вартою.
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позову.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), на яку Одеська обласна прокуратура посилається в касаційній скарзі зроблено висновок, що: «розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. При цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи».
Отже, доводи касаційної скарги про те, що розмір моральної шкоди повинен бути визначений виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 1600 грн, безпідставні.
Посилання у касаційній скарзі Одеської обласної прокуратури на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17, від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17, від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 559/600/17, від 22 липня 2018 року у справі № 158/2689/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, від 29 вересня 2021 року у справі № 161/10816/20, від 27 березня 2019 року у справі № 337/3548/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 та постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги, оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури, про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат