Ухвала
Іменем України
15 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 0825/6117/2012
провадження № 61-10975ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Бобровником Костянтином Володимировичем , на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 червня 2024 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Кочеткової І. В., у справі за позовом акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит,
У червні 2012 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит.
Позовна заява мотивована тим, що 12 грудня 2007 року між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_3 укладено договір про іпотечний кредит № 2560, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 48 450 дол. США зі сплатою 12,5 % річних строком до 12 грудня 2027 року.
Повернення кредиту забезпечено договором поруки від 12 грудня 2007 року № 1474, укладеним між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 , відповідно до якого поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язання за договором про іпотечний кредит від 12 грудня 2007 року № 2560, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором, станом на 13 червня 2012 року заборгованість складається: за кредитом - 41 863,24 дол. США (334 591,95 грн); за складає відсотками 15 089,88 дол. США (120 605,87 грн), пеня за прострочення відсотків складає 2 618,11 дол. США (20 925,24 грн); пеня за прострочення кредиту складає - 196,67 дол. США (1 571,88 грн). Загальна заборгованість по кредитному договору від 12 грудня 2007 року № 2560 станом на 13 червня 2012 року складає - 59 767,90 дол. США, у гривневому еквіваленті по курсу НБУ складає - 477 694,94 грн.
Позивач зазначав, що відповідачі в добровільному порядку заборгованість за договором про іпотечний кредит не сплачують, тому 22 червня 2012 року ПАТ «Ощадбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит у сумі 477 694,94 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 334 591,95 гривень, за відсотками - 120 605,87 грн, пеня за прострочення відсотків - 20 925,24 грн, пеня за прострочення кредиту - 1 571,88 грн за період з 13 червня 2011 року по 14 лютого 2012 року.
Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2012 року позовні вимоги ПАТ «Ощадбанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за договором про іпотечний кредит № 2560 від 12 грудня 2007 року, яка станом на 13 червня 2012 року становить у розмірі 477 694,94 грн, яка складається із заборгованості: за кредитом - 334 591,95 грн, за відсотками - 120 605,87 грн, пеня за прострочення відсотків - 20 925,24 грн, пеня за прострочення кредиту - 1 571,88 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Розірвано договір про іпотечний кредит № 2560 від 12 грудня 2007 року укладений між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_3
15 листопада 2023 року до Хортицького районного суду м. Запоріжжя надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2012 року.
Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2023 року вищезазначену заяву ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2012 року скасовано і призначено справу до розгляду в загальному порядку, з призначенням підготовчого судового засідання.
25 грудня 2023 року АТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду першої інстанції із уточненою позовною заявою, в якій зазначено, що у зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором, станом на 14 грудня 2023 року наявна заборгованість, яка виникла станом на 13 червня 2012 року у сумі 54 136,81 дол. США, з яких: заборгованість за кредитним договором - 41 863,24 дол. США, заборгованість за відсотками - 10 391,38 дол. США, розмір 3% річних по простроченому основному бору - 1 503,64 дол. США, розмір 3% річних по прострочених процентах - 378,55 дол. США, пеня за період з 06 вересня 2010 року по 13 грудня 2012 року складає 217 628,53 грн.
АТ «Державний ощадний банк України», з урахуванням уточнення позову у грудні 2023 року, просив стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь АТ «Державний ощадний банк України» заборгованість у сумі 54 136,81 дол. США, з яких: заборгованість за кредитним договором - 41 863,24 дол. США, заборгованість за відсотками - 10 391,38 дол. США, розмір 3% річних по простроченому основному бору - 1 503,64 дол. США, розмір 3% річних по прострочених процентах - 378,55 дол. США, пеню у розмірі 217 628,53 грн, а також стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 квітня 2024 року позов АТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за договором про іпотечний кредит № 2560 від 12 грудня 2007 року у розмірі 54 136,81 дол. США, яка складається із заборгованості: за кредитом - 41 863,24 дол. США, за відсотками - 10 391,38 дол. США, розмір 3 % річних по простроченому основному боргу 1 503,64 дол. США, розмір 3 % річних по прострочених процентах 387,55 дол. США, пеню у розмірі 217 628,53 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні позовних вимог до поручителя ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
позичальник ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором № 2560 від 12 грудня 2007 року не виконав, а саме своєчасно не сплачував кредит та нараховані відсотки, у зв'язку з чим з нього підлягає стягненню заборгованість заявлена банком до стягнення;
при відмові у задоволенні позовних вимог до поручителя ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором останній платіж було здійснено позичальником 23 жовтня 2008 року у сумі 99,62 дол. США, а останній платіж зі сплати відсотків був здійснений 31 травня 2010 року у сумі 50,00 дол. США, отже порушення зобов'язання позичальником відбулося 25.11.2008 року, а зобов'язання по сплаті відсотків за кредитом позичальник припинив виконувати 25 червня 2010 року. Виходячи з наведеного, банк відповідно до п. 4.2. договору поруки мав звернутися з вимогою до поручителя у судовому порядку у строк до 26 грудня 2010 року. Водночас АТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з позовом 20 червня 2012 року;
у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється. Оскільки кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителів, тому в силу частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції на час виникнення спірних правовідносин, порука ОСОБА_1 є припиненою. Таким чином, договір поруки № 1474 від 12 грудня 2007 року є припиненим, а позовні вимоги щодо стягнення в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором з відповідача ОСОБА_1 як поручителя є безпідставними.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 червня 2024 року:
апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» задоволено частково;
рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 квітня 2024 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором про іпотечний кредит від 12 грудня 2007 року № 2560 року, судового збору скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення;
стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за договором про іпотечний кредит від 12 грудня 2007 року № 2560 у розмірі 45 166,00 дол. США, яка складається із заборгованості: за кредитом - 41 863,24 дол. США, за щомісячними платежами у розмірі 3 302,76 дол. США;
стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» пеню у розмірі 217 628,53 грн.
вирішено питання про розподіл судових витрат.
зазначено, що у іншій частині рішення суду не оскаржувалося та апеляційним судом не переглядалось.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
апеляційний суд зробив висновок, що оскаржене рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову АТ «Ощадбанк» про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 12 грудня 2007 року № 2560 до поручителя ОСОБА_1 не може вважатися законним й обґрунтованим, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції в цій частині скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову. При цьому, оскільки рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_3 в апеляційному порядку банком не оскаржувалося, тому кредитна заборгованість стягується з поручителя у зазначеній сумі, який є солідарним боржником із позичальником - ОСОБА_3 , з якого борг стягнуто рішенням суду першої інстанції у цій справі;
у цій справі ОСОБА_1 посилалася на те, що її порука припинена з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, оскільки відповідно до пункту 1.6 кредитного договору визначено, що позичальник зобов'язується сплачувати проценти за користування кредитом щомісячно до 25 числа місяця, наступного за звітним, проводити погашення кредиту ануїтетними платежами частинами в сумі 550,46 дол. США та сплачувати проценти нараховані банком на залишок заборгованості. Згідно розрахунку заборгованості останній платіж за кредитом було здійснено позичальником 23 жовтня 2008 року у сумі 99,62 дол. США, а останній платіж зі сплати відсотків був здійснений 31 травня 2010 року у сумі 50,00 дол. США, отже порушення зобов'язання позичальником відбулося 25 листопада 2008 року, а зобов'язання по сплаті відсотків за кредитом позичальник припинив виконувати 25 червня 2010 року. Банк відповідно до пункту 4.2 договору поруки мав звернутися до суду з вимогою до поручителя у судовому порядку у строк до 26 грудня 2010 року, водночас звернувся до суду з позовом 20 червня 2012 року, тому в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука є припиненою;
при задоволенні частково позовних вимог до поручителя ОСОБА_1 апеляційний суд зазначив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) зазначено, що строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. З огляду на зміст другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 червня 2018 року в справі № 408/8040/12). Однак у разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя необхідно обраховувати з моменту настання строку дострокового повернення кредиту. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року в справі № 487/4327/16 (провадження № 61-1214св22);
суд першої інстанції правильно встановив, що у договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умови договору поруки (пункт 4.1) про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому у цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Підпунктом 4.2.2 договору про іпотечний кредит від 12 грудня 2007 року № 2560 визначено, що при виникненні простроченої заборгованості за кредитом чи процентами більше, ніж на 2 місяці, а також в інших випадках, передбачених цим договором, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів та інших платежів за цим договором, та стягнути заборгованість за цим договором в примусовому порядку, в тому числі, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором. Таким чином, умовами договору передбачено право банку вимагати дострокове повернення кредиту, але не його обов'язок у разі виникнення простроченої заборгованості звертатися до боржника з вимогою про дострокове повернення кредиту. Крім того, ані законом, ані умовами договору не передбачена автоматична зміна строку дії кредитного договору у разі виникнення простроченої заборгованості більше ніж на 2 місяці. Разом з тим, як випливає зі змісту частини другої статті 1050 ЦК України, підпункту 4.2.2 кредитного договору, у разі виникнення простроченої заборгованості банк має право звернутися до суду з позовом про дострокове повернення кредиту. Оскільки останній платіж за договором про іпотечний кредит ОСОБА_3 було здійснено 31 травня 2010 року у сумі 50 дол. США, то починаючи з 01 червня 2010 року банк набув право вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів та інших платежів за договором. Судом першої інстанції встановлено, що банк з досудовими вимогами до боржника та поручителя не звертався;
суд першої інстанції не врахував, що у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12). Поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що у разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя необхідно обраховувати з моменту настання строку дострокового повернення кредиту;
відповідач ОСОБА_1 заяви про застосування позовної давності не заявляла. Не ставила це питання в заяві про перегляд заочного рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2012 року. В суді апеляційної інстанції на запитання колегії суддів щодо бажання сторони відповідача звернутися до апеляційного суду із відповідним клопотанням про застосування строку позовної давності до позовних вимог в частині стягнення пені, представник ОСОБА_1 , адвокат Бобровник К. В. пояснив, що таку заяву він не заявляв та не бажає заявляти, оскільки вважає, що порука ОСОБА_1 за договором поруки від 12 грудня 2007 року за №1474 є припиненою;
оскільки з позовом про дострокове стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 12 грудня 2007 року № 2560 банк звернувся до суду 22 червня 2012 року, а тому поручитель відповідає солідарно з позичальником за неналежне виконання останнім зобов'язань за кредитним договором за щомісячними платежами в межах шестимісячного строку, та сумою платежів за тілом кредиту, яку банк просив стягнути достроково (за період з дати звернення з позовом до закінчення строку основного зобов'язання);
загальна сума боргу яка підлягає стягненню солідарно з позичальника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_1 складає 45 166 дол. США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 41 863, 24 дол. США, та щомісячним платежам у розмірі 3 302,76 дол. США (550,46х6);
позивач просив стягнути з відповідачів солідарно пеню за період з 06 вересня 2010 року по 13 грудня 2012 року, що складає 217 628,53 грн відповідно до пункту 5.2 розділу 5 договору за іпотечний кредит від 12 грудня 2007 року. Оскільки відповідач ОСОБА_1 заяви про застосування позовної давності не заявляла, а тому є підстави для задоволення позову в частині стягнення з поручителя ОСОБА_1 пені.
24 липня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 червня 2024 року, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11; від 29 листопада 2022 року у справі № 446/229/20; від 29 червня 2022 року у справі № 446/2567/15-ц; від 16 червня 2022 року у справі № 1327/4103/12; від 12 квітня 2022 року у справі № 450/130/15-ц; від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 та постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
у зв'язку з порушенням ОСОБА_3 графіка погашення платежів передбачених кредитним договором та виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України право на односторонню зміну умов кредитного договору в частині зміни строку виконання зобов'язання з повернення кредиту, сплати відсотків та інших платежів;
у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межам цього строку;
відповідно до пункту 4.2 договору поруки № 1474 від 12 грудня 2007 року порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором № 2560 від 12 грудня 2007 року не пред'явить вимоги до поручителя;
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 зазначено, що закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя;
ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає, що відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом, останній платіж за кредитом було здійснено 23 жовтня 2008 року у сумі 99,62 долари США, а останній платіж зі сплати відсотків було здійснено 31 травня 2010 року у сумі 50 дол. США. Відповідно до пункту 4.2 договору поруки № 1474 від 12 грудня 2007 року кредитор мав право звернутись з позовом про стягнення заборгованості до поручителя ОСОБА_1 до 26 грудня 2010 року. Проте позовні вимоги банк заявив лише 22 червня 2012 року, тобто після того як сплинув строк пред'явлення вимоги до поручителя;
всупереч правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, апеляційний суд в оскарженій постанові задовольнив вимоги банку до поручителя у повному обсязі без урахування тієї обставини, що в частині платежів порука припинена в силу частини четвертої статті 559 ЦК України.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Апеляційний суд встановив, що 12 грудня 2007 року між ВАТ «Ощадбанк», яке змінило назву на ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_3 укладено договір про іпотечний кредит № 2560. На виконання даного договору позичальник отримав кредит у розмірі 48 450,00 дол. США, строком на 20 років з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 12 грудня 2027 року на придбання квартири. За користування кредитом, згідно умов кредитного договору було встановлено плату у розмірі 12,5 % річних, які повинні сплачуватися щомісячно відповідно до п. 1.6. кредитного договору.
Апеляційний суд встановив, що 12 грудня 2007 року між ВАТ «Ощадбанк», яке змінило назву на ПАТ «Державний ощадний банк України» (далі по тексту - ПАТ «Державний ощадний банк України» ) та ОСОБА_3 укладено договір про іпотечний кредит № 2560. а виконання даного договору Позичальник отримав кредит у розмірі 48 450,00 доларів США, строком на 20 років з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 12 грудня 2027 року на придбання квартири.
У договорі про іпотечний кредит від 12 грудня 2007 року передбачено, що:
позичальник зобов'язується сплачувати проценти за користування кредитом щомісячно до 25 числа місяця, наступного за звітним, проводити погашення кредиту ануїтетними платежами частинами в сумі 550,46 дол. США та сплачувати проценти нараховані банком на залишок заборгованості (пункт 1.6.);
пунктом 3.4 договору встановлено, що про іпотечний кредит банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в цілому, або у визначеній банком частині, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором або невиконання чи неналежного виконання позичальником будь яких зобов'язань за Іпотечним договором, в тому числі у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за іпотечним договором (пункт 3.4.);
позичальник зобов'язується належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання за цим договором, повернути кредит в сумі 48 450 дол. США, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, своєчасно сплачувати комісійні винагороди, встановлені цим договором, а у випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов'язань по цьому договору сплатити штрафні санкції, у строки та на умовах, що визначені цим договором; у разі порушення умов цього договору та/або Іпотечного договору достроково повернути кредит з одночасною сплатою процентів за фактичний час користування кредитними ресурсами, комісійних винагород, штрафів та інших належних до сплати платежів відповідно до чинного законодавства України. Сторони домовилися, що розмір збитків визначатиметься банком самостійно, на що позичальник цим надає свою згоду (розділ 4);
банк має право при виникненні простроченої заборгованості за кредитом чи процентами більше ніж на 2 місяці, а також в інших випадках, передбачених цим договором, вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів та інших платежів за цим договором, та стягнути заборгованість за цим договором в примусовому порядку, в тому числі, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором (пункт 4.2.2);
за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню основної суми кредиту та своєчасність сплаті процентів за користування кредитом, комісійних винагород та інших платежів за цим договором, позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню у розмірі 0,05% від суми несплаченого платежу, за кожний день прострочення (пункт 5.2).
Апеляційний суд встановив, що: умовами договору не передбачена автоматична зміна строку дії кредитного договору у разі виникнення простроченої заборгованості більше ніж на 2 місяці; строк виконання основного зобов'язання визначений договором про іпотечний кредит, а саме, строк повного погашення - 12 грудня 2027 року.
Для забезпечення виконання зобов'язань за договором про іпотечний кредит від 12 грудня 2007 року, між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки від 12 грудня 2007 року № 1474, згідно якого:
поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання Боржником зобов'язання за кредитним договором від 12 грудня 2007 року № 2560, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому (пункт 1.1.);
поручитель відповідає по зобов'язаннях за вищезазначеним кредитним договором перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник (пункт 3.1.);
порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання за кредитним договором (пункт 4.1);
порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором не пред'явить вимоги до поручителя (пункт 4.2).
Останній платіж за договором про іпотечний кредит ОСОБА_3 було здійснено 31 травня 2010 року у сумі 50 дол. США.
Банк з досудовими вимогами до боржника та поручителя не звертався.
З позовом про дострокове стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 12 грудня 2007 року № 2560 банк звернувся до суду 22 червня 2012 року.
Відповідач ОСОБА_1 заяви про застосування позовної давності не заявляла.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).
Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16 зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов'язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України. Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням».
У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 зроблено висновок, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком у справі № 6-53цс14 і не вбачає підстав для відступлення від нього.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) зазначено, що:
«71. Якщо умовами кредитного договору передбачені окремі зобов'язання боржника щодо повернення боргу щомісяця частинами та встановлена самостійна відповідальність боржника за невиконання таких обов'язків, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованості повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
72. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то з урахуванням змісту частини четвертої статті 559 цього кодексу зазначені вище правила мають застосовуватися і до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц).
73. Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Якщо банк пред'явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення коштів поза межами цього строку (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц (провадження № 14-356цс19) зазначила, що:
31. З відповідним позовом про стягнення кредитної заборгованості з поручителів кредитор може звернутися протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 64) та від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц).
33. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука за кожним із зобов'язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред'явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов'язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги у зв'язку з припиненням поруки за відповідною частиною основного зобов'язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 84), від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц).
34. Тобто встановлений у частині четвертій статті 559 ЦК України у відповідній редакції шестимісячний строк слід обчислювати за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення, що є датою виконання основного зобов'язання. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що початок перебігу зазначеного шестимісячного строку слід визначати за датою сплати останнього платежу за кредитним договором».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Апеляційний суд встановив, що:
умовами договору передбачено право банку вимагати дострокове повернення кредиту, але не його обов'язок у разі виникнення простроченої заборгованості звертатися до боржника з вимогою про дострокове повернення кредиту;
звертаючись 22 червня 2012 року до суду з цим позовом про дострокове стягнення заборгованості з боржника та поручителя, банк використав право вимагати дострокове повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, тобто кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом;
оскільки з позовом банк звернувся 22 червня 2012 року, тому поручитель частково відповідає солідарно з позичальником за неналежне виконання останнім зобов'язань за кредитним договором за щомісячними платежами в межах шестимісячного строку та сумою платежів за тілом кредиту, яку банк просив стягнути достроково (за період з дати звернення з позовом до закінчення строку основного зобов'язання);
загальна сума боргу яка підлягає стягненню солідарно з позичальника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_1 складає 45 166 дол. США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 41 863, 24 дол. США, та щомісячним платежам у розмірі 3 302,76 дол. США (550,46х6), а також пеня за період з 06 вересня 2010 року по 13 грудня 2012 року, що складає 217 628,53 грн.
Встановивши, що порука ОСОБА_1 частково припинена, а в частині невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором в межах шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань не припинилась, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог до поручителя.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11; від 29 листопада 2022 року у справі № 446/229/20; від 29 червня 2022 року у справі № 446/2567/15-ц; від 16 червня 2022 року у справі № 1327/4103/12; від 12 квітня 2022 року у справі № 450/130/15-ц; від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 та постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 є необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах) (пункт 5 частини другої статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником Бобровником Костянтином Володимировичем , на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 червня 2024 року у справі за позовом акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков