Ухвала
Іменем України
20 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 752/2326/22
провадження № 61-11156ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2023 року у складі судді: Колдіної О. О., та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2024 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Мережко М. В., Поліщук Н. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Сенс Банк», про зобов'язання надати житло,
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), про зобов'язання надати житло.
Позовна заява мотивована тим, що між АКБСР «Укрсоцбанк» та позивачем 19 серпня 2008 року укладено кредитний договір про надання коштів в сумі 64 000 дол. США.
З метою забезпечення кредитного договору укладено іпотечний договір, за яким як забезпечення виконання умов кредитного договору позивач передав в іпотеку 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 за договором іпотеки № 825/4-40/9/8-086.
Згідно рішення № 5/2019 AT «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року АТ «Альфа-Банк» стало правонаступником щодо всього майна, прав та обов'язків AT «Укрсоцбанк».
Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» АТ «Альфа-Банк» оформлено право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_1 .
Правовою підставою для реєстрації права власності АТ «Альфа-Банк» на нерухоме майно є відповідне застереження в пункті 4.5.3. Договору іпотеки від 19 серпня 2008 року, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
На цей час отримано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої спірна квартира зареєстрована за ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, індексний номер: 59313091 від 16 липня 2021 року.
Позивач зазначав, що АТ «Альфа Банк» відмовлено у задоволенні позову про виселення позивача. Однак не зважаючи на зазначене, 18 липня 2021 року з застосуванням насильства ОСОБА_1 та членів його сім'ї було виселено з спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.
ОСОБА_1 просив:
зобов'язати відповідача надати житлове приміщення виходячи із норм житлової площі 9 кв. м на одну особу, зареєстровану у квартирі, яка була реалізована АТ «Альфа Банк».
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач є підставою для відмови у позові. У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із їх недоведеністю. Під час розгляду справи позивач не виконав, передбачений статтею 81 ЦПК України обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог;
судом не встановлено жодних обставин, які б свідчили про незаконність його виселення з спірної квартири. Наведені позивачем обставини необхідності надання йому житла з посиланням на Закон України «Про іпотеку» не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду та не обґрунтовують необхідність задоволення позову;
матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували виселення позивача з членами його сім'ї у примусовому порядку у незаконний спосіб;
ОСОБА_1 вказуючи на такі обставини не надав доказів звернення до поліції зі скаргами щодо вчинення проти нього та членів його родини протиправних дій. Отже, звертаючись до суду із цим позовом та вказуючи на примусове із застосуванням насильства виселення позивача із членами його сім'ї з спірної квартири, ОСОБА_1 не надав суду належних чи допустимих доказів на підтвердження обставин незаконності звернення стягнення на предмет застави та недотримання порядку виселення з боку відповідача. Позивачем не надано доказів звернення до АТ «Альфа Банк» із відповідними заявами щодо незаконного примусового виселення та надання житла на виконання вимог Закону України «Про іпотеку»;
суд першої інстанції, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті, є недоведеними належними та допустимими доказами та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, зробив висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2023 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, немає;
апеляційний суд зазначив, що положеннями статті 109 ЖК України регулюються питання виселення із житлового приміщення. Частиною 2 цієї статті визначено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду;
сторони у справі були сторонами кредитного та іпотечного договорів, укладених 21 вересня 2009 року. Банк, як іпотекодержатель, реалізував своє право на набуття права власності на предмет іпотеки, яке було зареєстроване за ним з 22 серпня 2018 року. При цьому, банк здійснивсвоє право на звернення стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку, а його звернення до суду було виключно з питанням виселення позивача та членів його родини, проте судом відмовлено у задоволенні цих вимог;
матеріали справи не містять даних про здійснення примусового виселення позивача, як він вказує в позовній заяві та доводах апеляційної скарги, дати та особи, що здійснила відповіді дії. Натомість з матеріалів справи вбачається, що з 16 липня 2021 року право власності на квартиру, що була предметом іпотеки належить іншій фізичній особі, а не відповідачу у справі;
тому апеляційний суд зробив висновок про те, що правові підстави для зобов'язання відповідача надати позивачу житлове приміщення виходячи із норм житлової площі 9 кв. м на одну особу, зареєстровану у квартирі, яка була реалізована АТ «Альфа Банк» відсутні.
29 липня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2024 року, у якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Окрім цього, у клопотанні, яке міститься у касаційній скарзі, ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження, мотивуючи тим, що повний текст оскарженої постанови апеляційного суду ним не отримувався і лише 25 липня 2024 року ознайомився з текстом постанови апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року).
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу (частина друга та третя статті 390 ЦПК України).
Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 265/4748/16-ц; від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц; від 22 липня 2020 року у справі № 219/4394/16-ц; та постановах Верховного Суду України: від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15; від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15; від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15; від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15; від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16; від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 грудня 2020 року у справі № 639/1008/20 у задоволенні позовних вимог АТ «Альфа-Банк» про виселення членів родини ОСОБА_1 було відмовлено. З цієї обставини вбачається, що відповідачем вживались заходи щодо виселення позивача та членів його родини та відповідач не бажав добровільно виселятись. Вказаним рішенням було встановлено, що згідно довідки про склад сім'ї за адресою квартири зареєстровані відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . ОСОБА_1 зазначає, що дані обставини мають преюдиційне значення для розгляду даної справи. Сам факт виселення позивача представниками відповідача в судовому засіданні не оспорювався і був підтверджений. Представник відповідача лише зазначив, що виселення відбувалось без застосування насильства;
ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на те, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення про зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. ОСОБА_1 зазначає, що квартира була придбана задовго до укладення договору іпотеки та за власні кошти позивача;
як вбачається з наведених у позові обставин та з рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 грудня 2020 року у справі № 639/1008/20, обстаивни в якому мають преюдиційне значення, позивач і члени його сім'ї проживали у спірній квартирі, а іпотекодержатель вживав заходи щодо їх виселення, що однозначно свідчить про відсутність наміру позивача та членів сім'ї бути добровільно виселеними. Представник відповідача в судовому засіданні 24 жовтня 2023 року не заперечував та підтвердив факт виселення позивача (вказуючи лише, що конкретно заходи насилля не застосовувались), отже дана обставина визнається сторонами у справі та не потребує доказування. Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів добровільного виселення позивача та наявності у нього іншого нерухомого майна. Також відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів щодо наявності у позивача іншого нерухомого майна;
загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що 19 серпня 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та позивачем ОСОБА_1 було укладено два кредитних договори, що вбачається з тексту наявного в матеріалах справи договору № 825/2-40/1/8-125.
Стороною позивача разом з позовом надано копію лише договору № 1 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору № 825/4-40/9/8-086 від 21 вересня 2019 року, укладеного між позивачем та АКБСР «Укрсоцбанк», з якого вбачається, що розмір основного зобов'язання становить 64 000 дол. США та сторонами погоджено порядок звернення стягнення на іпотечне майно.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 грудня 2020 року у справі № 639/1008/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/93378840), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 19 травня 2021 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/97226449), в задоволенні позову АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про виселення та звільнення квартири від особистих речей відмовлено. Вказане рішення суду залишено без змін.
У справі № 639/1008/20 встановлено, що:
19 серпня 2008 року АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір № 825/4-40/9/8-086, за умовами якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та яка належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 07 вересня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І. Ю., за реєстровим № 8048;
21 вересня 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір № 1 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору № 825/4-40/9/8-086, а також 25 лютого 2011 року укладено договір про внесення змін до Іпотечного договору № 825/4-40/9/8-086;
22 серпня 2018 року державним реєстратором Калініною Л.М. Зміївської міської ради Харківської області зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , за АТ «Укрсоцбанк»;
зі статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк», затвердженого рішенням спільних загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» та АТ «Укрсоцбанк» від 21 листопада 2019 року, протоколу № 1/2019, погодженого НБУ 26 листопада 2019 року, позивач АТ «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року є правонаступником всього майна, прав і обов'язків АТ «Укрсоцбанк»;
з 15 жовтня 2019 року власником квартири АДРЕСА_1 наразі (тобто станом на час ухвалення рішення Жовтневим районним судом м. Харкова) є позивач (АТ «Альфа-Банк»).
АТ «Альфа-Банк» 01 грудня 2022 року змінило назву на АТ «Сенс Банк».
Квартира за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 16 липня 2021 року.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суди встановили, що: звертаючись до суду із цим позовом та вказуючи на примусове із застосуванням насильства виселення позивача із членами його сім'ї з спірної квартири, ОСОБА_1 не надав суду належних чи допустимих доказів на підтвердження обставин незаконності звернення стягнення на предмет застави та недотримання порядку виселення з боку відповідача; позивачем не надано доказів звернення до банку із відповідними заявами щодо незаконного примусового виселення та надання житла на виконання вимог Закону України «Про іпотеку»; матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували виселення позивача з членами його сім'ї відповідачем у примусовому порядку у незаконний спосіб; з 16 липня 2021 року право власності на квартиру, що була предметом іпотеки належить іншій фізичній особі, а не відповідачу у справі; позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували порушення відповідачем його прав чи охоронюваних законом інтересів.
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.
Посилання на висновки, зроблені у постановах від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 265/4748/16-ц; від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц; від 22 липня 2020 року у справі № 219/4394/16-ц; та постановах Верховного Суду України: від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15; від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15; від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15; від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16; від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 є необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах) (пункт 5 частини другої статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 30 травня 2024 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Сенс Банк», про зобов'язання надати житло.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков