Справа № 320/46328/23 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.
20 серпня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Банк Січ" Ірини Стрюкової, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Банк Січ" Ірини Стрюкової, в якому просив:
- визнати протиправним рішення відповідача про відмову у включенні вимог ГУ ПФ України в м.Києві до реєстру акцептованих вимог кредиторів AT «Банк Січ»;
- зобов'язати відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити відшкодування коштів за вкладами в АТ «Банк Січ» за рахунок включення ГУ ПФ України в м.Києві до числа таких вкладників із визначенням суми, що підлягає відшкодуванню у розмірі 845073,79 грн на рахунки ГУ ДКС України у м.Києві.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 січня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Не погодившись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що спори щодо формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, є публічно-правовим спором та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що даний спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Третя особа відзив на апеляційну скаргу не подавала. Будь які її письмові пояснення в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що ухвала суду першої інстанції була постановлена без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), введення в Україні воєнного стану та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, дійшов висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, натомість розгляд цієї справи має здійснюватися у порядку господарського судочинства.
За наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч.1 ст.5 КАС України).
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст.19 КАС України Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років».
Юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Таким чином, суду необхідно з'ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли внаслідок відмови АТ «Банк Січ» у включенні вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Банк Січ», яка була оформлена листом від 21.06.2023.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського рахунку, банківського вкладу (депозиту), крім фізичної особи (у тому числі фізичної особи - підприємця), яка є власником лише ощадного сертифіката банку.
Положеннями статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду.
Відповідно до частини п'ятої статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.
Статтею 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено повноваження Фонду безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку, зокрема, Фонд або уповноважена особа Фонду: 1) здійснює повноваження органів управління банку; 2) приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.
Згідно з п.4.20 глави 4 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, Фонд в особі відповідного структурного підрозділу Фонду або уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів на підставі балансу банку, до якого включає вимоги кредиторів у національній валюті в розмірах, які існували на дату початку процедури ліквідації банку.
Відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, інвестування тимчасово вільних коштів банку в державні цінні папери, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів за умови достатності коштів для забезпечення процедури ліквідації в такій черговості:
1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян;
2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом;
4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом;
5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування, а також для забезпечення повернення банкнот і монет, переданих Національним банком України на зберігання та для проведення операцій з ними;
6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано;
7) вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними з банком особами, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними з банком особами;
8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом;
9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов'язаними особами банку;
10) вимоги за субординованим боргом;
11) вимоги за інструментами з умовами списання/конверсії.
З наведених норм вбачається, що до переліку вкладників, яким здійснюється відшкодування коштів за рахунок Фонду можуть бути включені виключно фізичні особи, які уклали або на користь яких укладено договори банківського рахунку, банківського вкладу (депозиту).
Разом з тим, ГУ ПФ України в м.Києві є юридичною особою, зареєстрованою в ЄДРПОУ за ідентифікаційним кодом 42098369, а тому має право звернутися до уповноваженої особи Фонду виключно із заявою про включення його до реєстру вимог кредиторів і відповідності до положень ст.45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відтак, правовідносини, щодо яких виник спір в межах даної справи, не пов'язані з виконанням відповідачем повноважень, обумовлених участю особи в системі гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки задоволення кредиторських вимог здійснюється у порядку, визначеному статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна банку, і не стосується відшкодування вкладнику гарантованої державою суми коштів за вкладами.
Заявлені позовні вимоги не пов'язані з виплатою гарантованої державою суми відшкодування (позивач не має статусу вкладника), а зумовлені невиконанням банком зобов'язань щодо перерахування коштів на розрахункові рахунки ГУ ДКС України у м.Києві, внаслідок чого позивач вважає, що набув статусу кредитора.
Отже, спір фактично обумовлений наявністю у позивача кредиторських вимог (майнових вимог до банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону №4452-VI, за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна банку.
Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад колегія суддів вважає про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку господарського судочинства.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції викладеній, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 755/17365/15-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 761/4442/17, від 18 вересня 2019 року у справі № 802/1233/17а.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав, визначених п.1 ч.1 ст.170 КАС України для відмови у відкритті провадження у справі.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329, 383 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Текст постанови виготовлено 20 серпня 2024 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді Л.В.Бєлова
А.Ю.Кучма