Справа № 580/1737/22 Головуючий у 1 інстанції: Янківська В.П.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
20 серпня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Грибан І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.12.2021 року по 01.03.2022 року в сумі 26 960 грн 64 коп.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 16.12.2021 по 01.03.2022 в сумі 26960,64 грн.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Військова частина НОМЕР_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що дії судом першої інстанції неправильно розраховано середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, оскільки, при розрахунку необхідно враховувати календарні, а не робочі дні.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 , проходила службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
15 грудня 2021 року наказом командира НОМЕР_3 окремої автомобільної бригади Сил логістики Збройних Сил України (по особовому складу) від 15.12.2021 № 60-РС ОСОБА_1 звільнено зі служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 258 від 15.12.2021, ОСОБА_1 знята з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу частини НОМЕР_1 з 15 грудня 2021 року.
На день звільнення з військової служби Військовою частиною НОМЕР_1 не проведено повного розрахунку при звільненні з позивачем, а саме, не проведений повний розрахунок при звільненні та не виплачено премію в розмірі 130% від посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65%, компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2021 рік, одноразової грошової вихідної допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 2017-2021 роки, грошову компенсацію за невикористані 42 дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019-2021 роки, грошову компенсацію за неотримання речове майно в сумі 12524, 17 грн, грошову компенсацію за невикористані 60 діб не використаної додаткової відпустки, як матері дітей до 15 років за 2016-2021 роки.
ОСОБА_1 звернулась до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просила виплатити середній заробіток за увесь час затримки при звільненні.
Військова частина НОМЕР_1 листом від 16.02. 2022 № 901/1/13 повідомила позивача про те, що повний розрахунок здійснено 27.01.2022 по причині затримки фінансування.
01 березня 2022 року відповідачем здійснено остаточний повний розрахунок при звільненні позивача з військової служби, що підтверджується випискою по рахунку від 31.03.2022.
Не погоджуючись з невиплатою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відтак, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 258 від 15.12.2021, ОСОБА_1 знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу частини НОМЕР_1 з 15 грудня 2021 року (а.с. 12).
Водночас, остаточний розрахунок при звільненні Військовою частиною НОМЕР_1 проведено 01 березня 2022 року, що підтверджується випискою по рахунку від 31.03.2022 (а.с. 14).
З приводу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що розмір заборгованості та відшкодування повинен встановити орган, який вирішує спір, у даному випадку - суд.
Єдиним нормативним актом, який визначає порядок обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, чинність якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності є Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100).
Згідно з пунктом 1 Порядку №100, цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: вимушеного прогулу, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
В свою чергу, колегія суддів враховує, що пунктом 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260 визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Відтак, позивач отримувала не заробітну плату, а грошове забезпечення військовослужбовців, яке розраховується за календарні дні.
Згідно даних Реєстру застрахованих осіб, грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становило: 11 101,35 грн за жовтень 2021 року та 11101,35 грн. за листопад 2021 року (а.с. 15).
Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 01.03.2022, тому кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 16.12.2021 року по 01.03.2022 року складає 76 календарних дні.
Середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 становить 363,97 грн ((11101,35 грн + 11101,35 грн) / 61 календарний день).
Враховуючи вищезазначене, середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.12.2021 по 01.03.2022 становить 27 661,72 грн. (76 кал. дні х 363,97 грн.).
Отже, судом першої інстанції неправильно визначено суму середнього заробітку позивача за затримку розрахунку при звільненні, а тому, рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення наступного змісту:
«Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 16.12.2021 по 01.03.2022 в сумі 27 661 (двадцять сім тисяч шістсот шістдесят одна) грн. 72 коп.».
В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року слід залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Згідно ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції частково не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права частково призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає зміні.
Відповідно до частини першої статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення наступного змісту:
«Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 16.12.2021 по 01.03.2022 в сумі 27 661 (двадцять сім тисяч шістсот шістдесят одна) грн. 72 коп.».
В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Грибан І.О.