Справа № 320/30850/23 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.
20 серпня 2024 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів: Василенка Я. М., Грибан І.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2023 року,
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимального розміру з урахуванням вже проведених виплат, з 15.03.2023.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2023 року позов задоволено.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести ОСОБА_1 , з 15.03.2023 перерахунок та виплачувати пенсію без обмеження максимальним розміром та з урахуванням вже проведених виплат.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
Доводи апелянта обґрунтовані тим, що статтею 67 Закону України № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Закон № 796-ХІІ) максимальний розмір пенсії обмежено десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність. Таким чином, нарахування позивачу пенсії з обмеженням максимальним розміром є правомірним.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з вимогою перерахувати пенсію без обмеження максимальним розміром.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовило в проведенні такого перерахунку посилаючись на статтю 67 Закону України №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ) якою максимальний розмір пенсії обмежено десятьма прожитковими мінімами для осіб, які втратили працездатність.
Не погоджуючись з вказаними висновками відповідача, позивачка звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що пенсія позивачу призначена до 1 жовтня 2011 року, тому обмеження відповідачем її максимальним розміром порушує право, набуте до набрання чинності Законами №№ 3668-VІ, 911-VІІІ, 1801-VІІІ та регламентоване їх нормами, а саме п. 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 3668-VІ та п. 2 Прикінцевих положень Закону № 911-VІІІ, 1801-VIIІ.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Предметом спору у цій справі є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, визначення соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Закон №796-ХІІ).
Відповідно до вимог ст. 67 Закону 796-ХІІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Статтю 67 Закону № 796 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 231-V від 5 жовтня 2006 р.; в редакції Закону № 107-VІ від 28 грудня 2007 р. - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 р.; в редакції Законів № 3668-VІ від 8 липня 2011 р., № 1774- VІІІ від 6 грудня 2016 р.
Стаття 67 в редакції Закону № 230/96-ВР від 6 червня 1996 р. не містить норми, яка б передбачала обмеження пенсії максимальним розміром.
Частиною 3 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (зі змінами, внесеними згідно з законом № 911 від 24 грудня 2015 р.) передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 р., максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Зазначена законодавча норма викладена в редакції Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VІ та зі змінами, внесеними згідно Закону від 24 грудня 2015 року № 911 -VIII.
У п.п. 1, 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 3668-VІ визначено (набрав чинності з 1 жовтня 2011 року) що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
У п. 2 Прикінцевих положень Закону № 911-VIII передбачено, що дія його положень щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп зазначено, що ст. 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Надання зворотної сили законам суперечить духу правової держави.
Отже, аналіз викладених правових норм та наведеної правової позиції Конституційного Суду України дозволяє стверджувати, що обмеження пенсії максимальним розміром застосовується до осіб, яким пенсія призначена після набуття чинності Законом №3668-VІ, тобто після 1 жовтня 2011 р., та Законом № 911-УІІІ, тобто з 1 січня 2016 ., та Законом № 1801 - VIII, тобто з 1 січня 2017 р.
З протоколу розрахунку пенсії слідує, що пенсія позивачу призначена до 1 жовтня 2011 р., тому обмеження відповідачем її максимальним розміром порушує право, набуте до набрання чинності Законами №№ 3668-VІ, 911-УІІІ, 1801-VІІІ та регламентоване їх нормами, а саме п. 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 3668-VІ та п. 2 Прикінцевих положень Закону № 911-VІІІ, 1801-VИІ.
Згадана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 листопада 2019 року у справі № 360/1428/17, від 3 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Крім того, слід зазначити, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення ст. 1, 8, 92 Конституції України, а також на ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тому обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивачці є протиправним.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедент не тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполученого Королівства" (Stretch v. theUnited Kingdom № 44277/98).
У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини "Сєрков проти України" (39766/05) встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Таким чином, судова колегія вказує, що твердження позивачки щодо незаконного обмеження її прав шляхом застосування максимального розміру пенсії є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.
Відтак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню, про що вірно вказано судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з'ясувавши обставини справи.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
І. О. Грибан