21 серпня 2024 року справа №200/3770/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 р. у справі № 200/3770/24 (головуючий І інстанції Троянова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення заборгованості з пенсії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач, ГУПФУ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльності щодо невиплати заборгованості по пенсії, яка нарахована рішеннями судів у справах № 200/14208/21 від 18.01.2022, № 200/4718/22 від 27.12.2020, № 200/5211/22 від 21.02.2023 в загальному розмірі 46993,63 грн; стягнути заборгованість з пенсії у розмірі 46993,63 гривень на підставі рішень судів у справах № 200/14208/21 від 18.01.2022, № 200/4718/22 від 27.12 2020, № 200/5211/22 від 21.02.2023.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року відмолено у відкритті провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у межах справ № 200/14208/21 від 18.01.2022, № 200/4718/22 від 27.12 2020, № 200/5211/22 від 21.02.2023 не вирішувався спір щодо правильності визначення правого статусу боргу з пенсії і підстав його виплати позивачу, оскільки на час прийняття судового рішення пенсія не була перерахована і розмір заборгованості не визначався.
На думку скаржника предмети спору у вказаних справах є різними, безпідставно вважати, що цей спір виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання рішень суду, оскільки на виконання судових рішень у справах № 200/14208/21, № 200/4718/22, № 200/5211/22 відповідача було зобов'язано виконати певні дії, та не розглядалось питання нарахування та виплати заборгованості з пенсії, яка виникла після перерахунків пенсії, не надавалась оцінка розміру такої заборгованості та порядку її виплати, відтак відмова у відкритті провадження є протиправною.
Подібних висновків доходив Перший апеляційний адміністративний суд у своїх постановах.
Від відповідача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
В обґрунтування відзиву, звертає увагу суду на те, що позивач зокрема у своїй позовній заяві зазначає, що передумовою виникнення даного позову є неналежне, на його думку, виконання Головним управлінням рішень Донецького окружного адміністративного суду у справах № 200/14208/21 від 18.01.2022, №200/4718/22 від 27.12 2020, № 200/5211/22 від 21.02.2023.
Позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, Кодексом адміністративного судочинства України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2020 року в справі № 440/1810/19, від 25 лютого 2021 року в справі №640/13599/20, від 30 березня 2021 року в справі №580/3376/20, від 27 квітня 2021 року в справі №460/418/20.
Позовна заява у цій справі фактично спрямована на виконання інших судових рішень (№ 200/14208/21 від 18.01.2022, №200/4718/22 від 27.12 2020, № 200/5211/22 від 21.02.2023), що не заперечується і самим позивачем.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги у цій справі та справах № 200/14208/21, № 200/4718/22, та № 200/5211/22 за своєю суттю є однаковими та покликані вирішити один і той же спір, щодо погашення заборгованості з пенсійних виплат. Перегляд справи за цих умов та за наявності зазначених судових рішень, якими цей спір вже вирішено по суті, порушить імперативні положення статей 129, 129-1 Конституції України, згідно яких судове рішення є обов'язковим до виконання.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно ч. 2, 3 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Виконання судового рішення може відбуватися у добровільному та примусовому порядку, а судовий контроль за виконанням рішення суду здійснює суд, що його ухвалив.
За приписами статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Статтею 382 КАС України передбачений судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах.
Відповідно до ч.1 та 2 вказаної статті суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
З аналізу викладених норм убачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними ухвалах від 16.09.2020 та від 12.01.2022 у справі №826/9960/15 (№11-1403апп18).
Суд зауважує, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Водночас, крім зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (стаття 382 КАС України), КАС України передбачає ще один вид судового контролю за виконанням судового рішення шляхом визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України).
Так, ч.1 ст.383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Однак, підстави їх застосування є різними, а саме: невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача (ст.382 КАС України); обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з виконанням (неналежним виконанням) судового рішення у справі (ст.383 КАС України).
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Так, у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №806/2143/15 Верховний Суд зазначив, що КАС України (статті 382-383) передбачають декілька форм судового контролю, що має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їхнього застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
У постановах від 17.04.2019 (справа №355/1648/15-а), від 12.05.2020 (справа №815/2252/16), від 16.12.2021 (справа №170/167/17) Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«…зазначені вище правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.».
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Виходячи зі змісту цієї норми, достатньою та необхідною правовою підставою для відмови у відкритті провадження у справі є одночасна сукупність наступних умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність судового рішення, яким завершено розгляд справи і набрання цим судовим рішенням законної сили.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності судового рішення, що набрало законної сили, у тотожній справі ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
Відповідно до наведеної норми тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 11 квітня 2018 року у провадженні 11-257заі18.
Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової (юридичної) визначеності. Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, принцип правової визначеності передбачає дотримання правила «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, який полягає в тому, що позивач, який порушив справу проти відповідача і отримав за результатами її розгляду остаточне рішення, не може ініціювати повторне судове провадження стосовно того ж самого відповідача, якщо судовий позов ґрунтується на тих самих фактичних обставинах, або ж нова вимога могла бути складовою частиною попередньої у першому рішенні.
Тобто, за вказаним принципом, жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов'язкового до виконання рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового судового рішення. Res judicata є способом запобігання повторному розгляду справи та несправедливому відношенню до інших учасників судового процесу.
При цьому, суд звертає увагу, що предмет позову - це частина позову, яка становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під адміністративну юрисдикцію.
Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування. Під підставою позову розуміються обставини, з яких витікає право вимоги позивача, на яких позивач їх засновує.
У постанові від 09 жовтня 2018 року у справі №809/487/18 Верховний Суд зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.
Верховний Суд у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 916/1764/17 вказав, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2019 року у справі №826/3678/16 указав, що позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів позови вважаються нетотожними і суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року у справі № 200/14208/21 задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії, а саме судом:
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не здійснення нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у відповідності до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати", "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх сплати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, та частини 2 статі 55 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, перерахованої за 2016-2017 роки, за період після 29 вересня 2020 року.
На виконання зазначеного рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України виконано розрахунок компенсації втрати частини доходів за період з 01.10.2020 по 30.06.2021 року на суму 1025,14 грн.
На звернення позивача з питань пенсійного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області надано відповідь листом від 15.11.2022 №0500-0202-8/68136, відповідно до якої зазначено, що рішення суду виконане в межах покладених повноважень у повному обсязі: нараховано компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.10.2020 по 30.06.2021 у сумі 1025.14 грн. Виплата компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за рішенням суду за період з 01.10.2020 по 30.06.2021, що становить - 1025.14 грн, буде здійснена в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням судів за рахунок коштів Державного бюджету України.
Також, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2022 року у справі № 200/4718/22 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме судом:
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01.12.2019 року, з урахуванням складової грошового забезпечення - індексації, на підставі довідки № 49/7736 від 29 серпня 2022 року про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, наданої Міністерством внутрішніх справ України в особі Департаментом персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області, здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії, починаючи з 01.12.2019, з урахуванням складової грошового забезпечення - індексації, з виплатою різниці, що утворилась з 01.12.2019 до моменту фактичного проведення перерахунку, на підставі довідки № 49/7736 від 29 серпня 2022 року про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, наданої Міністерством внутрішніх справ України в особі Департаментом персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України.
На виконання зазначеного рішення, Головним управлінням Пенсійного фонду України виконано розрахунок на доплату (виплату, утримання) пенсії на загальну суму 25968,49 грн.
На звернення позивача з питань пенсійного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області надано відповідь листом від 07.06.2023 року №0500-0508-5/48510, відповідно до якої позивачу здійснено перерахунок пенсії у розмірі 15378,62 грн. (розмір пенсії до перерахунку складав 14670,73 грн.) з 01.12.2019. Нарахована сума доплати за результатами перерахунку згідно Рішення з урахуванням складової грошового забезпечення - індексації, з виплатою різниці за період з 01.12.2019 по 31.03.2023 склала 25968,49 грн. Виплата доплати пенсії за Рішенням, за період з 01.12.2019 по 31.03.2023 у загальній сумі 25968,49 грн буде здійснено в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням судів за рахунок коштів Державного бюджету України.
Також, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року у справі № 200/5211/22 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, а саме судом:
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у здійсненні ОСОБА_1 перерахунку та виплати щомісячної доплати до пенсії в сумі 2000,00 (дві тисячі) грн, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", починаючи з 01.09.2022, після перерахунку пенсії (відновлення порушеного права за рішенням суду).
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести перерахунок та виплату щомісячної доплати до пенсії в сумі 2000,00 (дві тисячі) грн, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", ОСОБА_1 починаючи з 01.09.2022, після перерахунку пенсії (відновлення порушеного права за рішенням суду).
На виконання зазначеного рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України виконано розрахунок на доплату (виплату, утримання) пенсії на загальну суму 20000 грн.
На звернення позивача з питань пенсійного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області надано відповідь листом від 15.06.2023 року № 11125-10929/Б-02/8-0500/23, відповідно до якої на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.02.2023 по справі 200/5211/22, яке набрало законної сили 31.05.2023, в червні 2023 року проведено перерахунок пенсії позивача з 01.09.2022 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб". З липня 2023 року загальний розмір пенсії складає 17378,62 грн. Доплата до пенсії за період з 01.09.2022 по 30.06.2023 у загальній сумі 20000,00 грн. Зазначено, що виплата коштів на виконання Рішення здійснюється в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.
Вищезазначені рішення суду набрали законної сили.
У межах цієї справи, що перебуває на розгляді суду, позивач посилається на те, що відповідачем вчинена протиправна бездіяльність в частині невиплати заборгованості у зв'язку з чим просив стягнути таку заборгованість з щомісячних страхових виплат.
Тобто, у мажах цієї справи позивач просить стягнути суми нараховані на виконання рішень суду у справі № 200/14208/21, № 200/4718/22, та № 200/5211/22 та які суд своїми рішеннями вже зобов'язав відповідача виплатити.
Зазначене також підтверджується змістом позовної заяві у якій позивач зазначає, що передумовою виникнення даного позову є неналежне виконання Головним управлінням Пенсійного фонду рішень Донецького окружного адміністративного суду у справах № 200/14208/21 від 18.01.2022, №200/4718/22 від 27.12 2020, № 200/5211/22 від 21.02.2023.
Колегія суддів наголошує, що з огляду на приписи процесуального законодавства, не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Якщо позивач уважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушено його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Суду звертає увагу на те, що позов, заявлений позивачем, виник на стадії виконання судового рішення, а спірні правовідносини у цьому випадку пов'язані з неналежним виконанням рішення у справах № 200/14208/21, № 200/4718/22, та № 200/5211/22, і не є самостійними позовними вимогами, тобто безпосередньо пов'язані з предметом і підставою позову, за якими вже постановлено судове рішення по суті позовних вимог.
Обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. Під час розгляду позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
Отже, вимоги позивача у межах цієї заяви, не можуть бути заявлені окремим адміністративним позовом та оцінюватися судом на предмет правомірності таких вимог.
Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 30 березня 2023 року у справі №200/2737/21-а, від 15 червня 2023 року у справі № 420/18923/21, від 23 липня 2024 року у справі № 560/608/24.
З огляду на наведене вище, суд погоджується з висновком суду першої інстанції.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду не вбачається.
Керуючись ст. 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 р. у справі № 200/3770/24 - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 р. у справі № 200/3770/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 21 серпня 2024 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.А. Блохін
А.В. Гайдар