21 серпня 2024 року Чернігів Справа № 620/12340/23
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Непочатих В.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить ухвалити рішення, згідно якого визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язати його вчинити певні дії, як то виключити позивача із планів призову на військову службу під час мобілізації та внести до виданого йому військового квитка запис про те, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з підстав необхідності постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 , яка відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії Корюківського центру сімейної медицини Корюківської міської лікарської амбулаторії ЗПСМ від 01.05.2023 № 8-51/139 потребує постійного стороннього догляду.
Відповідач подав відзив, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що висновок про потребу особи у постійному сторонньому догляді не являється підтвердженням, що позивач зайнятій таким доглядом. Зазначає, що позивачем не надано до ІНФОРМАЦІЯ_1 доказів того, що він зайнятій постійним доглядом за хворою матір'ю, тому відсутні підстави для надання йому відстрочки або звільнення від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу десятого частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою від 18.07.2023 (вх. № 7216 від 19.07.2023), в якій просив виключити його із планів призову на військову службу під час мобілізації та внести до виданого йому військового квитка запис про те, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з тим, що він зайнятій постійним доглядом за матір'ю - ОСОБА_2 (а.с. 29).
До заяви позивач додав: копію висновку лікарсько-консультативної комісії Корюківського центру сімейної медицини від 01.05.2023 № 8-51/139 про те, що ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи; дві довідки про склад сім'ї позивача (№ 249 від 17.07.2023) та ОСОБА_2 (№ 251 від 17.07.2023), які підтверджують, що позивач і його мати зареєстровані і проживають окремо за різними адресами; копію свідоцтва про народження позивача від 18.07.2023 серії НОМЕР_1 (а.с. 30-33).
Листом від 19.07.2023 № 1/ НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивача, що для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації йому необхідно подати до ІНФОРМАЦІЯ_3 документ, який підтверджує, що саме позивач здійснюєте постійний догляд за своєю матір'ю. Вказано, що документи, які подав позивач підтверджують лише те, що його мати потребує постійного стороннього догляду. Також запропоновано звернутись у встановленому Законом порядку до органів соціального захисту населення для отримання рішення щодо надання або відмову в наданні соціальної послуги постійного догляду за матір'ю (а.с. 10).
Позивач, не погодившись із такою відмовою, звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Подальшими Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану продовжувався.
Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі Закон - № 3543-ХІІ, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 4 Закону № 3543-ХІІ, організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин
Відповідно до статті 23 Закону № 3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, військовозобов'язані, які зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду (абзац 10 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ).
Суд зазначає, що для отримання відстрочки від призову під час мобілізації з указаних підстав, військовозобов'язаний повинен або підтвердити факт здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною чи батьками, які потребують такого догляду.
Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є: 1) особами з інвалідністю I групи; 2) дітьми з інвалідністю; 3) громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; 4) невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; 5) дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежні), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги. Перелік зазначених тяжких захворювань, розладів, травм, станів дітей, яким не встановлено інвалідність, затверджує Кабінет Міністрів України.
Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд.
Як вбачається з матеріалів справи, у заяві про наявність права на відстрочку від призову під час мобілізації, позивач вказував на те, що має матір потребує постійного догляду та він здійснює такий догляд, на підтвердження чого надав копію висновку лікарсько-консультативної комісії Корюківського центру сімейної медицини від 01.05.2023 № 8-51/139.
У вказаному висновку заначено про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, згідно якого ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Однак, висновок лікарсько-консультативної комісії Корюківського центру сімейної медицини від 01.05.2023 № 8-51/139 є не належним доказом та не підтверджує обставини необхідності постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 у розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки такий був виданий з метою одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду за ОСОБА_2 на непрофесійній основі, а тому, не вважається документом, що може розглядатися уповноваженим органом як підстава для відстрочки позивача від мобілізації відповідно до абзацу 10 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
При цьому, під час розгляду справи, не надано суду доказів, що саме позивач здійснює постійний догляд за хворою матір'ю.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не надано документів, які підтверджували б наявність у нього підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно абзацу 10 частини першої статті 23 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час звернення до відповідача з заявою.
За вказаних обставин, відповідачем правомірно було відмовлено позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Стосовно інших посилань учасників справи, то суд зазначає, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21.08.2024.
Суддя Василь НЕПОЧАТИХ