Справа № 500/4660/24
21 серпня 2024 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Баб'юка П.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Тернопільської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Господарського суду Тернопільської області, в якому просить:
визнати протиправними дії Господарського суду Тернопільської області щодо відмови ОСОБА_1 у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 в сумі 2684 грн та станом на 01.01.2024 в сумі 3028,00 грн;
зобов'язати Господарський суд Тернопільської області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду з 01.01.2023 та 01.01.2024 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої ст. 130 Конституції України, ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та визначеного із розрахунку, встановленого статтею 7 Закону України "Про державний бюджет на 2023 рік" з 01.01.2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684 грн та статтею 7 Закону України "Про державний бюджет на 2024 рік" з 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що на підставі рішення Вищої Ради Правосуддя, наказом голови Господарського суду Тернопільської області від 20.02.2018 позивачку звільнено у відставку із посади судді та відраховано із штату Господарського суду Тернопільської області, та з лютого 2018 року позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України в Тернопільської області, які нараховують і виплачують щомісячне довічне грошове утримання на підставі довідки від 27.02.2020 №02/76/2020.
Позивач звернулась до Господарського суду Тернопільської області із заявою, в якій просила для перерахунку з 01.01.2023 та 01.01.2024 років раніше призначеного щомісячного довічною грошового утримання видати довідки про суддівську винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у відповідності до вимог частини другої статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", обчисливши розмір суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді з 01 січня 2023 року - виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 гривень, та з 01 січня 2024 року - виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень.
Листом від 25.07.2024 № 02/240/24 відповідач відмовив позивачці у видачі нових довідок посилаючись на відсутність підстав для їх оформлення.
Вказані дії відповідача позивач вважає протиправними, що слугувало підставою для звернення до суду із відповідним позовом.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Копія ухвали про відкриття провадження у справі від 31.07.2024 надіслано відповідачу в його електронний кабінет та доставлені 31.07.2024 о 20:10 год відповідно, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
12.08.2024 до суду надійшов відзив на позову заяву, в якому відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечив посилаючись на те, що позивач звернулась до Господарського суду Тернопільської області із заявою, в якій просила для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці видати їй довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у відповідності до вимог ч. 2 ст. 130 Конституції України, ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", обчисливши розмір суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді з 01.01.2023 - виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн. та з 01.01.2024 - виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Господарський суд Тернопільської області листом №02/240/24 від 25.07.2024 у видачі довідок відмовив, зазначена відмова обумовлена тим, що встановлений законами про державний бюджет на 2021, 2022, 2023, 2024 роки прожитковий мінімум у відповідних розмірах для працездатних осіб не може застосовуватись для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 01.01.2024 розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102,00 грн. З огляду на зазначене, відповідач вважає правомірною відмову у видачі довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2023, станом на 01.01.2024 та просить відмовити у задоволенні позову (арк. справи 15-16).
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.
Позивач ОСОБА_1 є суддею Господарського суду Тернопільської області у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, призначене їй відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII.
Позивач звернулась до відповідача із заявою від 24.07.2024 в якій просила видати їй довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у відповідності до вимог частини другої статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", обчисливши розмір суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді з 01 січня 2023 року - виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 гривень, з 01 січня 2024 року - виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 гривень.
Листом відповідач від 25.07.2024 № 02/240/24 повідомив позивачу про відсутність підстав для надання довідок про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки встановлений законами про державний бюджет на 2021, 2022, 2023, 2024 роки прожитковий мінімум у відповідних розмірах для працездатних осіб не може застосовуватись для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 01.01.2024 розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102 грн. А тому відсутні підстави у видачі оновлених довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2023 та станом на 01.01.2024 у відповідності до вимог ч. 2 ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" .
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
Згідно з ч. 3 ст. 142 Закону № 1402-VI, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2% грошового утримання судді.
Відповідно до ч.ч. 4-5 ст. 142 Закону № 1402-VI, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Отже, розмір отримуваного суддею у відставці щомісячного довічного грошового утримання залежить від розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. І при цьому, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Відповідно до ст. 4 Закону № 1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів"
Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, базовий розмір посадового окладу місцевого суду, - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України "Про прожитковий мінімум".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону України "Про прожитковий мінімум" закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2021 рік", статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2022 рік", статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2023 рік", статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік" в Україні установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року - 2270 гривень, на 01 січня 2022 року - 2481 гривня, на 01 січня 2023 року - 2684 гривні, на 01 січня 2024 року - 3028 гривень.
Водночас статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", разом із встановленням станом на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено, що у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102,00 гривні.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", серед іншого, установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", серед іншого, установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Позивач наполягає, що суддівську винагороду у 2023 - 2024 роках має бути обчислено відповідачем із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, тобто 2684,00 грн та 3028,00 грн.
Суд вважає обґрунтованими такі доводи позивача, оскільки виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України" (щодо правосуддя) (далі -Закон № 1401-VIII), що набрали чинності 30.09.2016.
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Таким чином, Конституція України, у редакції Закону №1401-VIII, вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Закріплення статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в той час законодавцем не внесено змін до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму.
Таким чином, суд доходить висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, яким є Закон №1402-VIII, гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.
Водночас, Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Закон України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України та частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Оскільки Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.
Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі №240/44080/21 сформулював такі правові висновки:
- Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів";
- змінам Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.
Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.
Аналогічна правова позиція визначена Верховним Судом в постановах від 17.10.2023 у справі № 280/117/22, від 20.11.2023 у справі №120/709/22-а.
За правилами частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивач відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII має право на отримання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн та на 01 січня 2024 року - 3028,00 грн.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище, наявні підстави щодо зобов'язання Господарського суду Тернопільської області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду з 01.01.2023 та 01.01.2024 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої ст. 130 Конституції України, ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та визначеного із розрахунку, встановленого статтею 7 Закону України "Про державний бюджет на 2023 рік" з 01.01.2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684 грн та статтею 7 Закону України "Про державний бюджет на 2024 рік" з 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн.
Поряд з цим, відмовляючи у видачі таких довідок відповідач діяв на підставі положень Законів України Про державний бюджет на відповідний рік, які були чинними в період вказаних правовідносин щодо виплати грошового забезпечення.
Однак, під час вирішення даного спору судом застосовано принцип lex specialis (спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого за розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також застсовано норми Конституції України, яка має вищу юридичну силу.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій відповідача, а для захисту та відновлення порушених прав та інтересів достатнім є зобов'язання відповідача задовольнити правомірну вимогу позивача.
У зв'язку з цим, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов підлягає до задоволення, на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 968,96 грн, сплачений згідно квитанції від 26.07.2024.
Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Зобов'язати Господарський суд Тернопільської області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячною довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2023 року, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частими третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2023 рік", з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 гривні.
Зобов'язати Господарський суд Тернопільської області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячною довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024 року, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частими третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік", з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 гривні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Господарського суду Тернопільської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 21 серпня 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Господарський суд Тернопільської області (місцезнаходження: вул. Князя Острозького, 14А, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46025 код ЄДРПОУ 03500022).
Головуючий суддя Баб'юк П.М.