20 серпня 2024 року Справа № 480/179/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Соп'яненко О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/179/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою і просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 29.11.2023 за № 183250006492 про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у призначенні пенсії по інвалідності;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити з 03.04.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію по інвалідності.
Вимоги вмотивовано тим, що не зарахування органом пенсійного фонду до страхового стажу позивача періодів роботи згідно записів у належній йому трудовій книжці, через її невірне оформлення та невірним обчисленням відповідачем періодів роботи, які мають бути зараховані до загального страхового стажу, є протиправним. Зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Отже, неналежне оформлення роботодавцем трудової книжки шляхом не зазначення дати наказу про звільнення, не може бути підставою для врахування або неврахування певних періодів роботи до трудового стажу.
Ухвалою суду від 30.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідачем подано відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що до страхового стажу Позивача не зараховано періоди трудової діяльності згідно із трудовою книжкою з 24.06.1994 по 22.02.1996, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 09.08.1982, оскільки в підставах внесення запису про звільнення відсутня дата наказу на звільнення та відсутня інформація про реорганізацію/перейменування підприємства, в порушення приписів інструкції № 58. З урахуванням викладеного, правові підстави для зарахування спірних періодів роботи позивача до страхового стажу відсутні. (а.с.37-39)
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.
З матеріалів справи встановлено, що згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №663842, позивачу встановлено ІII групу інвалідності (а.с.10).
Після досягнення 55 років, позивач звернувся до відповідного органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З урахуванням принципу екстериторіальності, заява позивача була опрацьована ГУ ПФУ в Миколаївській області, рішенням якого від 29.11.2023 №183250006492 (а.с.13), позивачу було відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Так, у рішенні вказано, що до страхового стажу не враховано періоди 24.06.1994 по 22.02.1996, згідно з трудового книжкою НОМЕР_2 від 09.08.1982, оскільки в підставах внесення запису про звільнення відсутня дата наказу на звільення та відсутня інформація про реогранізацію/перейменування підприємства.
Не погодившись з відмовою відповідача у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058).
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частин 1, 2 статті 30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Згідно частини 1 статті 31 Закону №1058-IV залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності. Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством.
Частиною 1 статті 32 Закону №1058-IV передбачено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю II та III груп: від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Саме такий Порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637).
Відповідно до п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п.п. 2 п. 2.1 постанови Правління Пенсійного фонду України "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", № 22-1 від 25.11.2005, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.2123.2005 за № 1566/11846, до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка і лише у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, може постати необхідність у використанні додаткових даних для підтвердження стажу.
Згідно зі записів у трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 09.08.1982 у спірний період працював у Виробничо-транспортному підприємстві "Авангард":
24.06.1994 прийнятий на роботу як водій (запис у трудовій книжці № 14);
22.02.1996 звільнений з роботи по особистому бажанню (запис у трудовій книжці № 15).
Отже, позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт працевлаштування у спірний період.
При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 09.12.2021 по справі № 439/571/17.
Суд наголошує, що надана позивачем трудова книжка містить належні та достатні відомості щодо періодів і характеру виконуваної позивачем роботи.
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що позивач вчинив усі залежні від нього дії, щоб надати підтверджуючі документи для підтвердження наявного страхового стажу.
Суд вважає, що позивач не може нести відповідальність за заповнення підприємством уточнюючих довідок про підтвердження страхового стажу. Тим більше, такі не є обов'язковими у спірній ситуацій. Натомість, пенсійний орган покладає надмірний тягар на колишнього працівника підприємства.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачем суду не надано, внаслідок такі записи безпідставно не взяті до уваги ГУ ПФУ у Чернівецькій області при призначення пенсії.
З огляду на викладене, суд вважає, що спірні періоди роботи мають бути зарахованими до страхового стажу позивача.
Зважаючи на відсутність суперечностей у поданих позивачем документах, суд вважає, що надана позивачем трудова книжка серії НОМЕР_3 від 09.08.1982 підтверджує стаж роботи позивача за період з 24.06.1994 по 22.02.1996.
Частиною 3 ст. 44 Закону №1058-IV встановлено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Однак, відповідачем 1 не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити стаж позивача.
За таких обставин незарахування пенсійним органом до страхового стажу періоду роботи позивача у Виробничо-транспортному підприємстві "Авангард", що знаходиться на окупованій територіїї є безпідставним.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію по інвалідності, суд зазначає наступне.
З практики Європейського суду можна зробити висновок, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Статтею 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" 58 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов до висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії по інвалідності, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною четвертою цієї статті визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині позовних вимог про зобов'язання призначити пенсію за віком на загальних умовах, суд вважає таким, що не відповідає способам судового захисту, закріпленим частиною першою статті 5 КАС України, та об'єкту порушеного права, у зв'язку з чим у задоволенні вказаної вимоги належить відмовити.
Також суд звертає увагу, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 29.11.2023 здійснювало ГУ ПФУ в Миколаївській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 року № 22-1, а тому з урахуванням скасування вище зазначеного рішення, саме ГУ ПФУ в Миколаївській області повинно повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків даного судового рішення.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 139 КАС України суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1211,20 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 29.11.2023 за № 183250006492 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159) зарахувати до стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) період роботи з 24.06.1994 по 22.02.1996 на посаді водія у Виробничо-транспортному підприємстві "Авангард".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) від 23.11.2023 про призначення пенсії по інвалідності, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Соп'яненко