21 серпня 2024 року м. Рівне №460/22528/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гудими Н.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доУправління архітектури, містобудування житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради
про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління архітектури, містобудування житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради про визнання протиправною та скасування відмови у наданні будівельного паспорта забудови земельної ділянки на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 з підстав невідповідності намірів забудови земельної ділянки Плану зонування території (зонінгу) м.Дубно Рівненської області, викладену у листі від 08.09.2023 №В301:7289-1680-9076-0352 та зобов'язання надати будівельний паспорт забудови вказаної земельної ділянки.
В обґрунтування позову зазначено, що в грудні 2018 року позивачем було придбано земельну ділянку площею 0,10 га із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Повідомлено, що розраховуючи на будівництво житлового будинку, позивач звернулася до відповідача з заявою про видачу будівельного паспорта, до якої долучила усі необхідні документи. Вважає, що відмова відповідача у наданні будівельного паспорта порушує її права та законні інтереси як власника земельної ділянки відповідно до цільового призначення земельної ділянки згідно з договором купівлі-продажу, є необґрунтованою і протиправною, а тому просила позов задовольнити.
Ухвалою суду від 28.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позовні вимоги не визнав. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що позивач могла б здійснювати забудову належної їй земельної ділянки з кадастровим номером №5610300000:01:003:1776 лише, якщо наміри забудови відповідали б Генеральному плану АДРЕСА_1 , який затверджений рішенням Дубенської міської ради від 15.07.2015 №4207 та Плану зонування території (зонінг) м. Дубно Рівненської області, який затверджений рішенням Дубенської міської ради від 09.09.2015 №4277. Вказав, що належна позивачці земельна ділянка, на якій вона планує збудувати індивідуальний житловий будинок садибного типу, згідно з зонінгом розміщена в зоні Ж-3п (зона змішаної багатоквартирної житлової забудови та громадської забудови (перспективна)), в якій переважними, супутніми та допустимими видами розміщення індивідуальних житлових будинків садибного типу не передбачено. Вважає, що у спірних правовідносинах діяв у межах, на підставі повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством, а тому просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер 5610300000:01:003:1776 за адресою АДРЕСА_1 ), що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухому майно про реєстрацію права власності від 20.12.2018 та договором купівлі-продажу від 20.12.2018.
Так, 20.12.2018 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,10 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що посвідчений приватним нотаріусом Дубенського міського нотаріального округу Рівненської області Стадійчук О. В та зареєстрований в реєстрі за №2106.
Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухому майно про реєстрацію права власності від 20.12.2018, індексний номер 150473594, цільове призначення вказаної земельної ділянки - «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».
31.07.2023 ОСОБА_1 звернулася до Дубенської міської ради із заявою про видачу будівельного паспорта забудови земельної ділянки кадастровий номер 5610300000:01:003:1776, загальною площею 0,1000 га для будівництва житлового будинку.
Згідно з повідомлення №ВР01:7289-1680-9076-0352 Управління архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради від 08.09.2023 ОСОБА_1 відмовлено в наданні будівельного паспорта забудови земельної ділянки відповідно до пункту 2.4 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлового-комунального господарства України №103 від 05.07.2011, а саме: невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам. Обґрунтування підстави для другого пункта: запланований замовником об'єкт будівництва суперечить містобудівній документації на місцевому рівні - Плану зонування території (зонінг) м. Дубно Рівненської області.
Вважаючи таку відмову відповідача у наданні будівельного паспорта протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Нормативно-правовим актом, який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, є Закон України Про регулювання містобудівної діяльності від 17.02.2011 №3038-VI (далі - Закон №3038-VI).
Згідно із пунктами 1, 2, 3, 7, 9 ч.1 ст.1 Закону №3038-VI будівництво - нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об'єкта будівництва; генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; детальний план території - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території; містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; план зонування території (зонінг) - документація, що є складовою комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади або генерального плану населеного пункту і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон.
Частиною 2 ст.5 Закону № 3038-VI передбачено, що вимоги містобудівної документації є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами містобудування.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону №3038-VI управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.
Згідно з ч.1 ст.16 Закону №3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі у цифровій формі в державній системі координат у формі електронних документів, що містять базові і тематичні геопросторові дані.
Порядок обміну інформацією між містобудівним кадастром та Державним земельним кадастром встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.5 ст.16 Закону №3038-VI обмеження у використанні земель (територій), визначені комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, детальним планом території, підлягають внесенню до містобудівного кадастру, а також Державного земельного кадастру в порядку, встановленому Законом України "Про Державний земельний кадастр".
Генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Обов'язковою складовою генерального плану населеного пункту є план зонування території цього населеного пункту. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. (ч.ч.1, 2, 3 ст.17 Закону №3038-VI)
Частинами 1, 2, 3 ст.18 Закону №3038-VI визначено, що план зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон. До затвердження генерального плану населеного пункту в межах території територіальної громади, щодо якої затверджено комплексний план (якщо обов'язковість розроблення генерального плану населеного пункту визначена рішенням про затвердження комплексного плану), межі функціональних зон та функціональне призначення територій у такому населеному пункті визначаються комплексним планом.
План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
Зонування території здійснюється з дотриманням вимог установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови.
Частина 1 ст. 19 Закону №3038-VI передбачає, що детальний план території деталізує положення генерального плану населеного пункту або комплексного плану та визначає планувальну організацію і розвиток частини території населеного пункту або території за його межами без зміни функціонального призначення цієї території. Детальний план території розробляється з урахуванням обмежень у використанні земель, у тому числі обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.
Детальний план території розробляється за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради з метою визначення планувальної організації, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
Детальні плани територій одночасно з їх затвердженням стають невід'ємними складовими генерального плану населеного пункту та/або комплексного плану.
Відповідно до ч.1 ст.25 Закону №3038-VI режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється містобудівною документацією на місцевому рівні.
Згідно з частинами 1, 2, 4 ст.26 Закону №3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Статтею 27 Закону №3038-VI передбачено, що забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт).
Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки.
Будівельний паспорт складається з текстових та графічних матеріалів.
За наявності плану зонування території розроблення будівельного паспорта здійснюється на його підставі.
Проектування на підставі будівельного паспорта здійснюється без отримання містобудівних умов та обмежень. Для об'єктів, зазначених у частині першій цієї статті, розроблення проекту будівництва здійснюється виключно за бажанням замовника.
Надання будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідної заяви та пакета документів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Порядок видачі будівельного паспорта визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Так, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 05.07.2011 №103 затверджено Порядок видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, який призначений для використання уповноваженими органами містобудування та архітектури та іншими суб'єктами містобудування при вирішенні питань забудови присадибних, дачних і садових земельних ділянок (пункт 1.1).
Згідно із пунктом 1.2 цього Порядку, будівельний паспорт забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт) визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів, господарських будівель, споруд, гаражів, елементів інженерного захисту, благоустрою та озеленення на земельній ділянці.
Розроблення будівельного паспорта здійснюється відповідно до містобудівної документації на місцевому рівні. (п.1.4. Порядку №103)
Відповідно до положень 2.1 Порядку №103 будівельний паспорт видається уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження заяви на видачу будівельного паспорта за формою, наведеною у додатку 1до цього Порядку, до якої додаються:
копія документа, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію, або заповіту, у разі якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
копія документа, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, у разі якщо право власності на об'єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (у разі здійснення реконструкції, капітального ремонту);
згода співвласника (співвласників) об'єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці (у разі здійснення реконструкції, капітального ремонту) (за умови перебування у спільній власності);
схема намірів забудови земельної ділянки (місце розташування будівель та споруд на земельній ділянці, відстані до меж сусідніх земельних ділянок та розташованих на них об'єктів, інженерних мереж і споруд, фасади та плани поверхів об'єктів із зазначенням габаритних розмірів, перелік систем інженерного забезпечення, у тому числі автономного, що плануються до застосування, тощо), за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку;
проектна документація (за наявності);
згода співвласника (співвласників) земельної ділянки на забудову (у разі розміщення нових об'єктів) (за умови перебування у спільній власності);
інформація про наявність у межах земельної ділянки режимоутворюючих об'єктів культурної спадщини та обмеження у використанні земельної ділянки у разі здійснення нового будівництва об'єкта (за наявності).
Копії документів, що подаються для отримання будівельного паспорта, засвідчуються замовником (його представником).
Пунктом 2.3 Порядку №103 визначено, що уповноважений орган з питань містобудування та архітектури на підставі отриманих документів визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам чинної містобудівної документації на місцевому рівні, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, будівельним нормам і правилам.
Поряд з цим, згідно з п.2.4 Порядку №103 пакет документів для видачі будівельного паспорта або внесення змін до нього повертається уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури замовнику з таких підстав: неподання повного пакета документів, визначених пунктом 2.1 або 2.2 цього розділу; невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, будівельним нормам і правилам; подання замовником заяви в довільній формі про відмову від отримання будівельного паспорта.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що реалізація права на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог, зокрема, містобудівної документації на місцевому рівні. Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. План зонування території належить до одного із визначених законом видів містобудівної документації і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон. Детальний план території деталізує положення генерального плану населеного пункту або комплексного плану. Відповідно вирішення уповноваженим органом питання щодо видачі будівельного паспорта повинно здійснюватися з врахуванням встановлених на місцевому рівні умов та обмежень використання території для містобудівних потреб.
Водночас, відповідно до ст.24 Закону №3038-VI забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.
За правилами п. «а» ч.1 ст.96 ЗК України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.
Стаття 1 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 №858-IV (далі - Закон №858-IV) містить визначення поняття цільове призначення земельної ділянки, згідно з яким це допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.
Отже, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.
Відповідно до ст.20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.
Водночас, поняття «цільове призначення земельної ділянки» нерозривно пов'язане із поняттям «категорія земель». Так, у статті 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Отже, категорія - це основне цільове призначення кожної земельної ділянки.
Згідно із ч.ч.1, 3 ст.19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії земель: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.
Водночас, відповідно до ч.3 ст.20 ЗК України категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.
При цьому, суд враховує, що ст.41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно із статями 316 - 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та вправі вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст.373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Згідно із ст.375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Системний аналіз вказаних норм свідчить, що обов'язковими ознаками права власності на землю є володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою відповідно до закону і використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Право власника на забудову на своїй земельній ділянці здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил.
Отже, положення Закону №3038-VI, Цивільного кодексу України, відповідно до яких забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства, а власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення, мають переважне значення над містобудівною документацією місцевого рівня.
Правовий висновок аналогічного змісту викладений Верховним Судом у постановах від 09.02.2023 у справі №1540/3905/18, від 04.07.2023 у справі №280/12008/21, які суд враховує в силу вимог ч.5 ст. 242 КАС України.
Згідно з Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 26.09.2023 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.12.2018 земельна ділянка, кадастровий номер 5610300000:01:003:1776, належить до категорії земель житлової та громадської забудови, вид цільового призначення: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Згідно із положеннями ст.38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Оскільки земельна ділянка, яка належить позивачу на праві власності, за цільовим призначенням відноситься до земель житлової та громадської забудови, така земельна ділянка може використовуватись для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Жодних доказів та належним чином обґрунтованої інформації щодо намірів позивача використовувати належну їй на праві власності земельну ділянку не за цільовим призначенням відповідачем суду не надано та в матеріалах справи відсутні.
Крім того, суд враховує, що встановлення (зміна) функціонального призначення території не покладає на власника або користувача земельної ділянки обов'язку змінювати цільове призначення раніше сформованих земельних ділянок, а також не обмежує прав власника або користувача земельної ділянки на використання земельної ділянки за попереднім цільовим призначенням.
Суд вважає, що затвердження Генерального плану м.Дубно та Плану зонування території (зонінг) м.Дубно та визначення функціональної зони, в якій розташована земельна ділянка, Ж-3п, не покладає на позивача обов'язку щодо зміни цільового призначення та не обмежує її право на користування земельною ділянкою за чинним цільовим призначенням "Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)". Позивач і надалі може використовувати земельну ділянку за чинним її цільовим призначенням.
Висновки ідентичного змісту викладені Верховним Судом в постанові від 16.07.2024 у справі 120/12935/21-а.
З огляду на наведені обставини справи в їх сукупності, враховуючи, що наміри позивача по забудові належної їй земельної ділянки відповідають цільовому призначенню, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачці у наданні будівельного паспорта, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством. Вказана відмова не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, є необґрунтована, а отже протиправна та підлягає скасуванню.
Поряд з цим, щодо способу відновлення порушеного права позивача, суд зазначає таке.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд враховує, що дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Суб'єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява №38722/02).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Висновки аналогічного змісту викладені у постановах Верховного Суду від 28.05.2020 у справі 819/654/17, від 11.11.2020 у справі №822/89/18.
Суд зауважує, що у спірних правовідносинах відповідач відмовив позивачу у видачі будівельного паспорта виключно у зв'язку з невідповідністю намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
При цьому, зі змісту відмови неможливо встановити чи відповідач перевірив усі подані документи на відповідність інших законодавчих вимог, що свідчить про відсутність на разі підстав для зобов'язання відповідача видати будівельний паспорт.
За таких обставин, для належного способу відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах відповідача належить зобов'язати повторно розглянути заяву позивача про видачу будівельного паспорта на земельну ділянку кадастровий номер 5610300000:01:003:1776 та прийняти відповідне рішення по суті порушеного у заяві позивача питання, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не виконав процесуального обов'язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону, з огляду на що, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України на користь позивача слід стягнути сплачений при поданні позовної заяви судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Управління архітектури, містобудування житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради у наданні ОСОБА_1 будівельного паспорта забудови земельної ділянки на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 , викладену у листі від 08.09.2023 №В301:7289-1680-9076-0352.
Зобов'язати Управління архітектури, містобудування житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу будівельного паспорта на земельну ділянку кадастровий номер 5610300000:01:003:1776 та прийняти відповідне рішення по суті порушеного у заяві позивача питання, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління архітектури, містобудування житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради судовий збір у розмірі 536,80 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 21 серпня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Управління архітектури, містобудування житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради (вул. Замкова, 4,м. Дубно,Дубенський р-н, Рівненська обл.,35603, ЄДРПОУ/РНОКПП 25675957)
Суддя Н.С. Гудима