15 серпня 2024 року м. Ужгород№ 260/2365/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гебеш С.А.
при секретарі судових засідань - Романець Е.М.
та осіб, які беруть участь у справі:
позивач - не з'явився;
представник позивача - Демченко Т.С.;
представник відповідача - Руденко В.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, а саме:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , виражені у Висновку помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи - начальника юридичної групи старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_3 від 16.01.2024 року щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 зі служби за мобілізацією в збройних Силах України за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»;
зобов'язати Військову частику НОМЕР_1 звільнити сержанта З механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону старшого сержанта ОСОБА_1 зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» в зв'язку зі здійсненням постійного догляду за батьком ОСОБА_4 ;
вирішити питання про стягнення судових витрат.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що він призваний на військову службу під час мобілізації. В грудні 2023 року він подав рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку з сімейними обставинами, а саме: здійсненням постійного догляду за батьком похилого віку, який згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії потребує постійного стороннього догляду. Однак за результатами розгляду поданого ним рапорту та долучених до нього документів у звільненні було відмовлено з підстав не підтвердження необхідності здійснення постійного догляду. Таке рішення відповідача вважає протиправним та необґрунтованим, оскільки ним було подано всіх необхідні підтверджуючі документи. Вважає, що МСЕК видає висновки про потребу у постійному сторонньому догляді лише у випадку встановлення особі групи інвалідності. Поряд з цим Лікарсько-консультативна комісія також вправі видавати висновок про необхідність у постійному сторонньому догляді для громадян похилого віку (які досягли 80 років) та яким не встановлена група інвалідності. Вказує на те, що позивачу відмовили у звільненні з військової служби через неналежний доказ підтвердження постійного догляду (висновок ЛКК), то предметом спірних правовідносин є допустимість висновку ЛКК №251 від 15.03.2023 року для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком військовослужбовця та його звільнення зі служби за сімейними обставинами.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 року відкрито спрощене позовне провадження та призначено судовий розгляд справи.
19.06.2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, із змісту якої вбачається що такий проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, як безпідставних. Заперечуючи проти позову вказує на те, що висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, за формою №080-2/о визначає потребу у сторонньому догляді, а не постійному догляді. Такий висновок є підставою для організації надання соціальної послуги з догляду вдома, його дія обмежена в часі та не є постійною. Зазначає про те, що справа щодо звільнення позивача аналогічна справі №120/1909/23, у висновку №251 від 14.03.2023 року, складеному за формою №080-2/о рекомендовано послугу догляд вдома і жодним чином не вказано про необхідність постійного догляду за ОСОБА_4 .
У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд позов задоволити, з мотивів наведених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши представників сторін, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, у зв'язку з оголошенням мобілізації ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) був призваний для проходження військової служби на підставі мобілізації згідно із Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022.
Станом на день виникнення спірних правовідносин старший сержант ОСОБА_1 проходить військову службу в 3 механізованому взовді 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 .
В грудні 2023 року ОСОБА_1 подав рапорт, зареєстрований за вх. №21502 від 19.12.2023 року, в якому просив звільнити його з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю постійного догляду за батьком на підставі ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та постанови Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу», що не заперечується відповідачем.
Відповідно до висновку помічника командира Військової частини НОМЕР_1 з правової роботи - начальника юридичної групи старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_5 від 16.01.2024, рапорт і долучені до нього документи старшого сержанта ОСОБА_1 не підтверджують зазначеної ним підстави для звільнення військовослужбовця з військової служби - необхідність здійснення постійного догляду за батьком, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (а.с. 101-102).
Із вказаного висновку вбачається, що відповідач оцінюючи висновок ЛКК, виданий Комунальним некомерційним підприємством Тячівської районної ради "Центр первинної медико-соціальної допомоги" вказує на те, що ОСОБА_4 потребує соціальну послугу "догляд вдома", що не відноситься до документів, що підтверджують необхідність здійснення постійного догляду.
Не погодившись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII (далі по тексту - Закон України № 2232-XII у редакції на час виникнення спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до статті 1 частин 1, 2 Закону України № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до статті 2 частини 1 Закону України № 2232-XII військова служба - є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 2 частиною 6 Закону України № 2232-XII передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дію воєнного стану в Україні продовжено.
В той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходження військової служби та подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком.
Спір у цій справі виник у зв'язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Підставою для такої відмови стало, як зазначено у висновку помічника командира військової частини ненадання військовослужбовцем (позивачем у справі) до рапорту про звільнення документів, які підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за батьком.
Як зазначалося вище, на підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби позивач надав копію висновку за формою первинної облікової документації № 080-2/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407, Комунального некомерційного підприємства Тячівської районної ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги" про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, згідно якого ОСОБА_4 потребує догляду вдома.
При цьому, підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що підставою для звільнення є саме необхідність здійснення постійного догляду.
Жодного слова про систематичність, чи іншу періодичність такого догляду, у висновку, наданого позивачем, немає. Саме по собі поняття «догляд вдома» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк останнє передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
З огляду на відсутність у висновку №251 від 14.03.2023 року, складеного ЛКК Комунальним некомерційним підприємством Тячівської районної ради "Центр первинної медико-соціальної допомоги" про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, інформації про необхідність постійного догляду, суд погоджується з твердженнями відповідача, що позивач не надав доказів на підтвердження існування підстав для звільнення, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Крім того, у висновку №251 від 14.03.2023 року (форма 080-2/0) зазначено про те, що цей висновок дійсний до 14.03.2024 року, тобто такий вичерпав свою дію, у той час як позивач ініціює остаточне звільнення з військової служби.
Наведений правовий висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, який відповідно до положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає врахуванню у даній адміністративній справі.
Водночас, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права на повторне подання рапорту на звільнення у разі оформлення належних доказів на підтвердження права на звільнення з військової служби.
З огляду на викладене, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.
Інші доводи позивача є безпідставними та не впливають на висновки суду.
Підстави для відшкодування судових витрат відсутні.
На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 9, 77, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 20.08.2024 року.
СуддяС.А. Гебеш