14 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 204/1146/22
провадження № 61-4392св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мельник Олександр Іванович
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 08 вересня 2022 року у складі судді Книш А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у складі колегії суддів Єлізаренко І. А., Городничої В. С., Свистунової О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-банк» (далі - АТ «Альфа-банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мельник О. І. про визнання договору іпотеки припиненим, скасування рішення та запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 23 червня 2006 року між АТ «Укрсоцбанк» та позивачем укладено договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 09.2/251-6, відповідно до умов якого кредитор зобов'язався надати позичальникові кредит у сумі 32 000 дол. США в порядку та на умовах, які встановлені цим договором, а позичальник зобов'язався повернути банку отримані кредитні кошти, а також сплатити відповідні проценти та виконати всі інші зобов'язання згідно з умовами договору.
23 червня 2006 року на забезпечення виконання зобов'язань між
АТ «Укрсоцбанк» та позивачем укладено іпотечний договір № 551, за умовами якого на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 09.2/251-6 від 23 червня 2006 року ОСОБА_1 передавав в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 .
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2017 року у справі № 204/2725/17 у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 32 312,25 дол. США відмовлено в повному обсязі у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності.
Також рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2020 року у справі № 204/2310/20 у задоволенні позову АТ «Альфа-банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 , відмовлено в повному обсязі у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності.
24 грудня 2021 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мельником О. І. зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-банк».
Позивач вважав, що перехід права власності на належний йому житловий будинок відбувся незаконно (за відсутності правових підстав), що призвело до порушення його прав, які підлягають захисту у судовому порядку.
Зазначений житловий будинок є єдиним місцем проживання позивача та членів його сім'ї, в якому він та члени його сім'ї зареєстровані та мають право проживання.
Вказував, що на момент перереєстрації права власності на житловий будинок були відсутні відомості про вартість майна, за якими відбулося зарахування вимог. Наявність таких відомостей є обов'язковою умовою, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна.
Звертав увагу, що оцінка майна предмета іпотеки на момент переходу права власності не проводилася, оскільки будинок як об'єкт нерухомості не відвідував експерт, не оглядав його, не встановлював його стан.
Також зазначав, що нотаріус усупереч вимогам чинного законодавства вчинив реєстраційні дії за відсутності необхідних для цього документів, подання та перелік яких передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127).
Виходячи з наведеного, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати припиненим із 23 жовтня 2017 року іпотечний договір № 551 від 23 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-банк», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М. та зареєстрований у реєстрі за № 2294;
- визнати протиправним та скасувати рішення та запис приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Мельника О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 24 грудня 2021 року, індексний номер 62557530, яким зареєстровано право власності за АТ «Альфа-Банк» на об'єкт нерухомого майна: житловий будинок, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2544777412020, адреса: АДРЕСА_1 ;
- одночасно зі скасуванням рішення про реєстрацію права власності припинити право власності АТ «Альфа-банк» на об'єкт нерухомого майна: житловий будинок, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2544777412020, адреса: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпровська від 08 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Мельника О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 грудня 2021 року, індексний номер 62557530, яким зареєстровано право власності за АТ «Альфа-банк» на об'єкт нерухомого майна: житловий будинок, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2544777412020, адреса: АДРЕСА_1 .
Припинено право власності АТ «Альфа-банк» на об'єкт нерухомого майна: житловий будинок, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2544777412020, адреса: АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивуючи рішення, вказав на те, що під час здійснення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за іпотекодержателем не враховано положення статті 37 Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Порядку № 1127, оскільки така державна реєстрація проведена за відсутності відомостей у реєстраційній справі про вартість предмета іпотеки, визначену на момент такого набуття, та суми боргу за основним зобов'язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині визнання припиненим іпотечного договору, суд першої інстанції виходив із того, що сплив позовної давності до основної і додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором та про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропуску позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 березня 2023 року АТ «Сенс Банк» звернулося з касаційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанції застосували норми права без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19.
Заявник касаційну скарга мотивує тим, що оцінка суб'єкта оціночної діяльності відсутня в переліку документів, які надаються державному реєстратору згідно з Порядком № 1127.
Вказує, що оцінка майна проводилася відповідно до погоджених умов кредитного договору. Згідно з висновком про вартість об'єкта оцінки (на час реєстрації права власності на предмет іпотеки) ринкова вартість предмета іпотеки - домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 08 грудня 2021 року становить 426 663,00 грн.
Зазначає, що згідно з обов'язковим переліком документів, наданих державному реєстратору для реєстрації правочину щодо переходу права власності, банком надано повідомлення про загальну заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором, яка становить 68 366,66 дол. США. За таких обставин заборгованість за основним зобов'язанням перевищує вартість іпотеки, тому позивач не має права на відшкодування за перевищення вартості іпотеки.
Заявник звертає увагу, що позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки до початку звернення позивача з позовом до суду законодавець уже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а тому цей спосіб судового захисту у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права та не спроможний надати особі ефективний спосіб захисту її прав.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2022 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2023 року оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог, у частині припинення права власності касаційна скарга доводів не містить, тому Верховний Суд переглядає справу лише в межах доводів касаційної скарги.
Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 березня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Русинчуку М. М., судді, які входять до складу колегії, Антоненко Н. О. , Дундар І. О .
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року касаційну скаргу АТ «Сенс Банк»залишено без руху.
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
09 червня 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
23 квітня 2024 року у зв'язку з відставкою судді Верховного Суду Русинчука М. М. у касаційному провадженні № 61-4392ск23 на підставі службової записки секретаря Другої судової палати Червинської М. Є. здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Суддею-доповідачем у зазначеній справі визначено Сердюка В. В., суддями, які входять до складу колегії, визначено Карпенко С. О. , Фаловську І. М.
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 30 вересня 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л. А., зареєстрованого у реєстрі за №2-1743, придбав у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
23 червня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 9.2/251-6 на строк до 22 червня 2016 року. Відповідно до умов цього договору боржнику надані грошові кошти у розмірі 32 000 дол. США окремими частинами.
23 червня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 551, посвідчений та зареєстрований у реєстрі за номером 2294 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М., за яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення іпотекодавцем зобов'язань за договором кредиту № 09.2/251-6 від 23 червня 2006 року нерухоме майно, а саме домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
29 липня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 1 про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії від 23 червня 2006 року № 09.2-251/6, відповідно до умов якої сторони домовились про те, що з 01 липня 2008 року процентна ставка за користування кредитом встановлена на рівні 14 % річних.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2017 року, яке набрало законної сили, (справа № 204/2725/17) у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 23 червня 2006 року № 9.2/251-6 відмовлено у зв'язку з пропуском позовної давності.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2020 року, яке набрало законної сили (справа № 204/2310/20) у задоволенні позову АТ «Альфа-банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, загальною площею 68,5 кв. м, житловою площею 46,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 23 червня 2006 року № 09.2-251/6 відмовлено у зв'язку з пропуском позовної давності.
19 серпня 2021 року відповідач надіслав позивачу повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням (вимога про усунення порушення) від 13 серпня 2021 року за вих. № 44463.
10 грудня 2021 року АТ «Альфа-банк» звернулося до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Мельника О. І. із заявою (повідомленням) про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, який передавався в іпотеку іпотекодержателю як забезпечення виконання позичальником основного зобов'язання за договором кредиту від 23 червня 2006 року № 09.2-251/6, - житловий будинок, загальною площею 68,5 кв. м., житловою площею 46,3 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Також АТ «Альфа-банк» подало приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Мельнику О. І. для проведення державної реєстрації права власності: іпотечний договір від 23 червня 2006 року № 551, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та позивачем, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М. та зареєстрований у реєстрі за № 2294; документи, які підтверджують правонаступництво АТ «Альфа-банк» усіх прав і зобов'язань АТ «Укрсобанк»; повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання АТ «Альфа-банк» від 13 серпня 2021 року за вих. № 44463, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
24 грудня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мельником О. І. на підставі договору іпотеки, який зареєстровано в реєстрі за номером 2294, виданий 23 червня 2006 року та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М., прийнято рішення, індексний номер 62557530, про державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за відповідачем, про що здійснено відповідний запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 45903030. Відповідач разом із відзивом на позовну заяву надав звіт та висновок про оцінку спірного майна від 08 грудня 2021 року.
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2022 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2023 року оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог, у частині припинення права власності касаційна скарга доводів не містить, тому Верховний Суд переглядає справу лише в межах доводів касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог, у частині припинення права власності касаційна скарга доводів не містить. В іншій частині судові рішення не оскаржуються і з урахуванням вимог статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не переглядаються.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на час вчинення реєстраційної дії) зазначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно із статтею статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Згідно із частиною п'ятою статті 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 189 від 26 лютого 2020 року, з урахуванням абзацу першого пункту 61 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 663 від 23 червня 2021 року, та чинної на час вчинення реєстраційної дії), для державної реєстрації прав на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, набуття права оренди земельної ділянки, права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) чи права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), також подаються:
1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або
засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або
засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв'язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або
засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами);
3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов'язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб'єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації;
4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
У разі подання документа, зазначеного в абзаці першому або четвертому підпункту 2 цього пункту, державна реєстрація проводиться після спливу тридцятиденного строку з моменту отримання адресатом вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, якщо у такій вимозі не зазначений більш тривалий строк.
У наведених правових нормах визначено перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону № 1952-IV та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Подібні правові висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) та у постановах Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 204/8137/21 (провадження № 61-14116св23), від 20 березня 2024 року у справі № 761/23530/20 (провадження № 61-7833св23).
Суди встановили, що іпотекодержатель, звертаючись до приватного нотаріуса з заявою про вчинення реєстраційної дії, не надав відомості про вартість предмету іпотеки, визначену суб'єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів.
У постановах від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, яка впливає на визначення правомірності державної реєстрації переходу права власності на іпотечне майно під час позасудового врегулювання.
У зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду однозначно сформулювала правові висновки щодо обов'язковості подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17 (провадження № 14-183цс23) не встановила підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, від якого просила відступити колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки такий умовивід не суперечить висновкам, викладеним у цій постанові та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без задоволення касаційну скаргу АТ КБ «Приватбанк», дійшла висновку, що до 26 лютого 2020 року Порядок № 1127 не передбачав подання державному реєстратору звіту про оцінку предмета іпотеки, проте така вимога передбачалася у частині третій статті 37 Закону № 898-IV, що має вищу юридичну силу та відповідно до якої іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, й зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, тому іпотекодержатель зобов'язаний надати державному реєстратору документ про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ним.
Підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема й ненадання експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження.
У справі, що переглядається, суди встановили, що хоч відповідач і надав разом із відзивом на позовну заяву звіт та висновок про оцінку спірного майна від 08 грудня 2021 року, однак вказаний звіт не було подано приватному нотаріусу як державному реєстратору для вчинення реєстраційної дії.
У пункті 18 Порядку № 1127 зазначено, що за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
Рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації за умови вчинення дій та/або процедур, передбачених цим Порядком під час розгляду заяви, приймається державним реєстратором у будь-який час до закінчення строку державної реєстрації прав.
За таких обставин приватний нотаріус, встановивши, що до документів, які подано для вчинення реєстраційної дії, не додано відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб'єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації, мав підстави для прийняття рішення про відмову у вчиненні реєстраційної дії.
З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що під час здійснення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за іпотекодержателем приватний нотаріус не врахував положення статті 37 Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Порядку № 1127, оскільки така державна реєстрація проведена за відсутності відомостей у реєстраційній справі про вартість предмета іпотеки, що визначена на момент такого набуття.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов'язки. Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, задоволення позовних вимог, які доведені позивачем і не спростовані відповідними доказами відповідачів.
Щодо доводів заявника про обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вирішуючи позовні вимоги про скасування рішення та відповідного запису приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Мельника О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 24 грудня 2021 року, індексний номер 62557530, яким зареєстровано право власності за АТ «Альфа-банк» на спірне нерухоме майно та припинення права власності АТ «Альфа-банк» на спірне нерухоме майно судом, керувався тим, що відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Місцевий суд із посиланням на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 686/19656/19 (провадження № 61-9418св20), від 03 серпня 2021 року у справі № 295/6177/19-ц (провадження № 61-5270св21), від 10 листопада 2021 року у справі № 543/253/16-ц (провадження № 61-18491св20), зауважив, що у розумінні положень наведеної норми права правомірними натепер способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав. З метою забезпечення ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції правильно вказав, що позовна вимога про скасування спірного запису про державну реєстрацію права власності є таким способом захисту, що суперечить частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому ефективним способом захисту права позивача є скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав.
На цій підставі суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився апеляційний суд, позовні вимоги про визнання протиправним рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Мельника О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 24 грудня 2021 року, індексний номер 62557530, яким зареєстровано право власності за АТ «Альфа-банк» на об'єкт нерухомого майна за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Автозаводська, буд. 84, скасування зазначеного рішення та припинення права власності АТ «Альфа-банк» на спірне нерухоме майно задовольнив, відмовивши у задоволенні позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності.
Наведене вище підтверджується практикою Верховного Суду.
Так, у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19 викладено висновок про те, що з 16 січня 2020 року законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а отже, відсутня необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить - не спроможний надати особі ефективний захист її прав.
У постанові Верховного Суду від 06 липня 2023 року у справі № 462/4050/19-ц (провадження № 61-4818св23) зазначено, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Подібний висновок викладено також у постанові Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі № 521/15271/19 (провадження № 61-12071св23).
Отже, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції в цій частині, що спростовує доводи касаційної скарги про обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав.
Щодо доводів про неврахування судами висновків Верховного Суду
У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).
Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Отже, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а тому колегія суддів не бере до уваги доводи заявника про те, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовані норми права без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду України від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать наведеним вище постановам та висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17 (провадження № 14-183цс23).
За таких обставин оскаржені в межах доводів касаційної скарги судові рішення відповідають критеріям щодо законності й обґрунтованості та підлягають залишенню без змін.
З огляду на викладене суди попередніх інстанційправильно визначилися з характером спірних правовідносин в оскаржуваній в касаційному порядку частині, нормами права, які підлягають застосуванню, та, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшли правильного висновку про задоволення заявлених позивачем вимог.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, в оскаржуваній в касаційному порядку частині, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається заявнику надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
Наведені у касаційній скарзі інші доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Апеляційний суд, переглядаючи справу у межах доводів апеляційної скарги, з урахуванням усіх конкретних обставин надав вичерпну відповідь на всі істотні питання.
Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47)
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з вимогами частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Враховуючи наведене, касаційну скарга АТ «Сенс Банк» не підлягає задоволенню, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2022 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2023 року підлягають залишенню без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
А. С. Олійник
В. В. Сердюк