Справа № 369/10585/23
Провадження № 2/369/1622/24
Іменем України
21.08.2024 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.,
за участі секретаря судових засідань Соловюк В.І.
за участі
позивача ОСОБА_1
позивача ОСОБА_2
відповідач ОСОБА_3
відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши в порядку позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист прав споживачів,
У липні 2023 року позивачі звернулись до суду з вищевказаним позовом. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у жовтні 2022 року вони винайняли відповідачів для виконання ремонтних робіт у квартирі. Було досягнуто домовленості, що відповідачі до 31.12.2022 року зроблять комплекс робіт у новобудові, а саме: електромонтажні, сантехнічні, малярні роботи та підготують квартиру до етапу декорування. В порушення домовленості, вищезазначені роботи не було закінчено. А ті роботи, які було виконано, були зроблені неякісно з порушенням технологій та норм безпеки. Всі використані відповідачами матеріали були демонтовані й стали непридатними для використання.
Зазначають, що 03.12.2022року було здійснено перерахування коштів в сумі 11 790,00 грн. для закупівлі необхідних матеріалів, частину з яких не було передано. Крім того, ОСОБА_3 особисто було отримано від позивачів 22 000 грн., в якості передоплати 70 відсотків вартості робіт по встановленню вікон на балконі. Вікна встановлені не були, а ОСОБА_3 повернув лише 11000,00 грн. За попередньою домовленістю між позивачами та відповідачами, останні зобов'язалися повернути сумарно 160 000,00 грн., кожен по 80 000,00 грн, що підтверджується розписками. Але кошти повернуті не були. Крім того, позивачки також зазнала моральних страждань, внаслідок чого в них проявляються порушення сну, депресія та підвищенні тиску, яку оцінюють в розмірі по 15 000 грн. кожна.
Просили суд:
стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 отримані грошові кошти в розмірі 80 000,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 15 000,00 грн.
стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 отримані грошові кошти в розмірі 80 000,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 15 000,00 грн.;
стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22 400 грн. солідарно по 11 200,00 грн. з кожного.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 липня 20213року відкрито провадження по справі та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали. Суду додатково пояснили, що між ними та відповідачами укладено усний договір про виконання робіт. Були погоджені як роботи, так і строки виконання. На виконання домовленостей, ними передано грошові кошти в сумах, зазначених у договорі. При виконанні робіт, у відповідачів виникали труднощі, тому спочатку був змінений «головний виконавець» з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 . Але й останній взяті на себе зобовязання не виконав у погоджені строки. Згодом вони відмовились від послуг відповідачів, погодивши розмір коштів, які підлягали поверненню. Але відповідача повернули лише частину коштів. Вказали також, що хоч певні роботи й були виконані, але виконані не якісно та вони вимушені були виправляти та перероблювати за власні кошти. Просили суд задоволити позов.
У судовому засіданні відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проти позову заперечували. Письмового відзиву не подали. Суду пояснили, що дійсно був укладений усний договір на виконання робіт та ним були отримані грошові кошти від позивачів на виконання цих робіт. Роботи виконувались хоч із затримкою, але якісно. Всі недоліки на вимогу позивачів ним усувались за власний рахунок. Але на вимогу позивачів, договір був розірваний та ними повернуто частину коштів. Решту коштів вони не повинні повертати, а хто визначав якість виконаних ним робіт - невідомо. Просили суд вирішити спір відповідно до вимог закону.
Дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Статтею 2 ЗУ «Про захист прав споживачів», встановлено, що законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, ЦК України, ГК України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договору.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 цього Закону договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами. Продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію. Продавець (виробник, виконавець) на вимогу споживача зобов'язаний надати йому документи, які підтверджують належну якість продукції (частини перша та друга статті 6 Закону України «Про захист прав споживачів»).
З матеріалів справи та пояснень сторін судом встановлено, що між позивачами та відповідачами було укладено договір про надання послуг, за яким ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у строк до 31 грудня 2022 року зроблять комплекс робіт у квартирі позивачів. а саме: електромонтажні, сантехнічні, малярні роботи а підготують квартиру до етапу декорування. В порушення домовленості, вищезазначені роботи не було закінчено. Дані обставини не оспорювались сторонами при розгляді справи.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 509 ЦК України).
Згідно з ч. 1ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.
Статтею 571 ЦК України визначено, що якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.
Як передбачено ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Разом з тим, відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Частиною 2ст. 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Згідно ч. 1ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
Відповідно до ч. 1ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.
Згідно ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996 № 5, вирішуючи справи про захист прав споживачів, суди мають виходити з того, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів; надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг) та набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час вибору й використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб; гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я та життєдіяльності. Встановлений Законом перелік прав, якими користуються споживачі, не є вичерпним. Законодавчими актами і договорами, які не суперечать Закону, можуть бути передбачені й інші права споживачів та зобов'язання продавців, виготівників, виконавців.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04, п. 64, від 15.10.2009), Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦК України).
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Стаття 78 ЦПК України визначає суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України)
Посилання відповідачів на якість виконаних робіт суд до уваги не приймає, оскільки ними не подано належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин, не заявлено клопотань про їх витребування, у разі складнощів в їх отриманні, в тому числі й щодо проведення відповідної експертизи. Також відповідачами не надано доказів на спростування розміру коштів, які ними отримувались на виконання робіт, не надали відповідних квитанцій про купівлю матеріалів та звітів щодо їх використання на об'єкті. Не пояснили відповідачі і в судовому засіданні які ж роботи ними були виконані без зауважень та недоліків.
Враховуючи що відповідачами не були вчасно та якісно проведено погоджений комплекс робіт, у зв'язку з чим було порушено права позивачів, останні мають право на повернення сплачених коштів в розмірі 160 000 грн., з урахуванням повернутої частини коштів.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Стосовно стягнення моральної шкоди слід зазначити наступне.
Відповідно до вимог статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в поза договірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону про захист прав споживачів).
Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону про захист прав споживачів чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.
У спорах про захист прав споживачів відшкодування моральної шкоди прямо встановлено спеціальним законом, який регулює відносини у сфері захисту прав споживачів.
Пункт 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» термін «продукція» у цьому Законі вживається в значенні будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
За змістом частини другої статті 22 Закону про захист прав споживачів при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Закону України «Про захист прав споживачів» не містить застережень про те, що моральна шкода споживачу відшкодовується лише у разі завдання шкоди його життю чи здоров'ю.
Так, пункт 5 частини першої статті 4 Закону про захист прав споживачів в редакції, чинній на час укладення відповідного договору, передбачав, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством.
Законом України від 19 травня 2011 року № 3390-VI «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» пункт 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» викладений в чинній редакції, яка не обмежує відшкодування моральної шкоди лише заподіянням небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством.
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Статті 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, суд має враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб'єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16.
На підтвердження моральної шкоди, заподіяної відповідачами, позивачі не зазначили та не надали суду належних доказів на підтвердження заявленого розміру.
Завдану моральну шкоду позивач оцінює в розмірі 15 000 грн. з кожного. Водночас враховуючи засади розумності та справедливості, суд приходить до висновку про наявність фактичних та правових підстав для стягнення моральної шкоди в розмірі по 5000 грн. з кожного відповідача.
З врахуванням того, що відповідно до вимог частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивачі звільнені від сплати судового збору, то відповідно до вимог частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір у розмірі 1600,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рахунок держави.
У зв'язку із вищевикладеним, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову частково.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд ,
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист прав споживачів задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 отримані грошові кошти в розмірі 80 000 грн. (вісімдесят тисяч грн.) та моральну шкоду в розмірі 5000 грн. (п'ять тисяч грн.).
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 отримані грошові кошти в розмірі 80 000 грн. (вісімдесят тисяч грн.) та моральну шкоду в розмірі 5000 грн. (п'ять тисяч грн.).
У решті позовних вимог відмовити.
Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Інформація про позивача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_3 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 .
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений 21 серпня 2024 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ