Справа № 168/819/24
Провадження № 3/168/497/24
21 серпня 2024 року сел. Стара Вижівка
Старовижівський районний суд Волинської області, головуючий суддя Малюта А.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла від відділу поліцейської діяльності №1 (сел.Стара Вижівка) Ковельського районного управління поліції Головного управління національної поліції у Волинській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
жителя АДРЕСА_1 , непрацюючого
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 164 КУпАП,
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 626857 від 01 серпня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 , в с.Дубечне по вул.Незалежності Ковельського району Волинської області 31 липня 2024 року о 19.45 год., керуючи автомобілем «Mersedes Benz», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснював господарську діяльність без державної реєстрації як суб'єкта господарювання та без отримання ліцензії на провадження господарської діяльності. А саме: надавав послуги з перевезення пасажирів.
Чим порушив вимоги пункту 24 частини 1 статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності». За що передбачена відповідальність за частиною 1 статті 164 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні правопорушення заперечив. Пояснив, що не є перевізником. В той день підвозив сусідів по дорозі додому. Власником автомобіля не являється. Ліцензії на перевезення немає, бо господарською діяльністю не займається. Перевезення пасажирів за плату не здійснював. Вказав, що матеріали справи не містять будь-яких пояснень пасажирів, а також підтвердження отримання ним плати за перевезення пасажирів. Що не дає підстави вважати, що він здійснював господарську діяльність - перевезення пасажирів. Тому просив справу закрити за відсутність складу адміністративного правопорушення.
Заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи суддя приходить до наступного висновку.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з статтею 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Адміністративна відповідальність за частиною 1 статті 164 КУпАП наступає за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов'язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).
Відповідно до пункту 24 статті 7 Закону України «Про ліцензування господарської діяльності» ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, як перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів внутрішнім водним, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.
Під господарською діяльністю в Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. (статті 3 ГК України).
З матеріалів справи встановлено, що поліцейським 31 липня 2024 року о 19.45 год. під час патрулювання було зупинено автомобіль (автобус) «Mersedes Benz», д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 . Під час перевірки працівниками поліції було встановлено, що ОСОБА_1 , керуючи автобусом із надписом «Дубечне-Лохина», здійснював господарську діяльність без державної реєстрації як суб'єкта господарювання та без отримання ліцензії на провадження господарської діяльності. А саме: надавав послуги з перевезення пасажирів.
Для розгляду даної справи було запрошено ОСОБА_1 на 10.00 год. 01 серпня 2024 до ВПД № 1 (сел.Стара Вижівка). На розгляд справи ОСОБА_1 не з'явився. Тому працівниками поліції було складено протокол серії ВАБ № 626857 від 01 серпня 2024 року за вчинення ОСОБА_1 адмінправопорушення за частиною 1 статті 164 КУпАП.
З копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу встановлено, що власником автомобіля «Mersedes Benz», д.н.з. НОМЕР_1 являється ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ).
У судовому засіданні ОСОБА_1 зазначив, що ліцензії на перевезення пасажирів не має, бо господарською діяльністю не займається. Перевезення пасажирів за плату не здійснює. Будь-яких інших письмових пояснень ОСОБА_1 , що спростовують його пояснення в судовому засіданні, матеріали справи не містять.
Суд зазначає, що матеріали справи також не містять доказів, що пасажири вносили плату за перевезення транспортним засобом та в якому розмірі, а тому ідентифікувати цих осіб саме як пасажирів зі складеного протоколу неможливо.
Фактичною підставою для складання протоколу відносно ОСОБА_1 стало встановлення працівниками поліції факту перевезення останнім автобусом із надписом «Дубечне - Лохина» пасажирів за відсутності ліцензії. Проте в протоколі та матеріалах справи лише зазначено загальні відомості про автомобіль (марка, номерний знак), серія і номер свідоцтва про реєстрацію, дані про водія. Натомість в матеріалах справи відсутня інформація про пасажирів, їх пояснення щодо обставин їх перевезення ОСОБА_1 .
У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, на підставі яких ознак поліцейський дійшов висновку про здійснення ОСОБА_1 господарської діяльності щодо саме пасажирських перевезень на замовлення та чи попередньо узгоджувались такі замовлення. Тобто, із матеріалів справи неможливо встановити факту попереднього замовлення пасажирами у позивача послуг із перевезення та договірних умовах такого перевезення, зокрема поліцейським не з'ясовано комерційної основи такого перевезення. Поліцейським не отримано пояснень від пасажирів чи здійснювали або чи будуть вони здійснювати оплату за перевезення.
Крім цього, варто зазначити, що в розумінні вимог статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Водночас законодавець розмежовує автомобільних перевізників, які повинні мати серед обов'язкових документів ліцензію. Оскільки у статті 39 цього Закону виокремлюється таке поняття як автомобільний перевізник та водій автобуса. Згідно цього автомобільний перевізник повинен мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення - ліцензію, а не водій автобуса.
Тому суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б без сумніву підтверджували факт здійснення ОСОБА_1 31 липня 2024 року діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання та без отримання ліцензії на провадження господарської діяльності. Окрім протоколу про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 164 КУпАП, який в даному випадку не може бути визнаний належним доказом у справі, в розумінні статті 251 КУпАП. Оскільки за своєю правовою природою не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягається до відповідальності і не викликали сумніву у суду.
Тобто суд приходить до висновку, що матеріалами справи не доведено, що ОСОБА_1 надавав послуги вартісного характеру, що мають цінову визначеність в розумінні визначення поняття «господарська діяльність».
А тому вважає, що відсутні докази порушення ОСОБА_1 вимог пункту 24 частини 1 статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності». Оскільки не доведено, що ОСОБА_1 займався господарською діяльністю.
На думку суду, саме по собі перевезення ОСОБА_1 пасажирів не може бути підставою для притягнення його до відповідальності, оскільки поліцейським не надано належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що 31 липня 2024 року ОСОБА_1 на автомобілі «Mersedes Benz», д.н.з. НОМЕР_1 , надавав послуги з перевезення пасажирів автомобілем на замовлення та що він є автомобільним перевізником.
Наведена вище аргументація повністю узгоджується з постановою Верховного Суду від 23 січня 2023 року справі № № 140/1167/22.
Виходячи з положень частини1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суд з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» від 30 травня 2013 року та «Карелін проти Росії» від 20 вересня 2016 року, у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Таким чином, беручи до уваги вищевказане суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення передбаченого частиною 1 статті 164 КУпАП, а тому провадження по справі підлягає закриттю згідно вимог статті 247 КУпАП.
На підставі наведеного та керуючись статтями 221, 164, 247, 266, 284, 294 КпАП України,
суд
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 164 КУпАП, закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду через Старовижівський районний суд Волинської області протягом десяти днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя А. В. Малюта