29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"20" серпня 2024 р. Справа №924/344/24
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Вибодовського О.Д., при секретарі судового засідання Буй К.В., розглянувши матеріали справи
за позовом ФОП Кур'яти Миколи Станіславовича, м.Житомир
до Фермерського господарства "Земля Родини", с.Жилинці, Хмельницького (Ярмолинецького району), Хмельницької області
про стягнення 963 322,34 грн. заборгованості
Представники сторін: не з'явились.
До Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява ФОП Кур'яти Миколи Станіславовича, м.Житомир до Фермерського господарства "Земля Родини", с.Жилинці, Хмельницького (Ярмолинецького району), Хмельницької області про стягнення 963 322,34 грн. заборгованості.
Ухвалою суду від 03.04.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
На адресу суду 20.04.2024р. від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи на іншу дату.
Також на адресу суду 22.04.2024р. від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи на іншу дату з метою подання відзиву на позов та забезпечення явки в засідання суду уповноваженого представника.
Ухвалою суду від 22.04.2024р. відкладено підготовче засідання на 13.05.2024р.
На адресу суду 10.05.2024р. від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.
Ухвалою суду від 14.05.2024р. розгляд справи перепризначено на 28.05.2024р. у зв'язку з відрядженням судді.
На адресу суду 28.05.2024р. від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи на іншу дату з метою забезпечення явки в засідання суду уповноваженого представника.
Ухвалою суду від 28.05.2024р. продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 26.06.2024р.
На адресу суду 26.06.2024р. від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи на іншу дату з метою забезпечення явки в засідання суду уповноваженого представника.
Також 26.06.2024р. від відповідача в порядку ст.99 ГПК України надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.
Ухвалою від 26.06.2024р. розгляд справи відкладено на 01.07.2024р. та запропоновано позивачу надати суду свою письмову позицію з приводу клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи.
Ухвалою суду від 01.07.2024р. відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення експертизи від 26.06.2024р., закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.07.2024р.
Ухвалою від 29.07.2024р. розгляд справи по суті відкладено на 20.08.2024р.
На адресу суду 09.08.2024р. від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.
Представники сторін в судові засідання не з'являлись.
Представник позивача у поданих заявах позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач представника у судові засідання не направив, відзиву на позов не надав, причини не повідомив.
З приводу наведеного судом враховуються положення ч. 6 ст. 242 та ч. 7 ст. 120 ГПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.
10 березня 2023 року між Фізичною особою-підприємцем Кур'ятою Миколою Станіславовичем - продавцем (далі - позивач) та Фермерським господарством «Земля Родини» - покупцем (далі - відповідач) було укладено договір підряду № ДГ-0000004 (далі - договір).
За вказаним договором, позивач мав передати у власність відповідача обладнання відповідно до рахунку-фактури № СФ-0000010 від 10.03.2023 року на суму: 700 000, 00 грн. без ПДВ.
Позивач за договором був зобов'язаний передати покупцеві товар в термін, який визначається договором, та скласти та підписати двосторонній Акт прийому-передачі Товару або видаткову накладну.
Відповідач за договором був зобов'язаний прийняти товар та оплатити його вартість у визначені договором строки, в повному обсязі.
Товар мав бути поставлений власними засобами позивача за рахунок відповідача. Вартість доставки була включена у вартість товару.
Перехід до відповідача права власності на товар, що поставляється, настає після повного розрахунку за нього.
Відповідач мав провести повний розрахунок за отриманий товар відповідно до умов договору до 10.04.2023 року.
Згідно видаткової накладної № РН-0000007 від 10 березня 2023 року, яка скріплена підписами та печатками позивача та відповідача, відповідач отримав товар, який мав бути поставлений відповідно до рахунку-фактури № СФ-0000010 від 10.03.2023 року на суму 700 000, 00 грн.
10 березня 2023 року позивач повністю виконав взяті на себе зобов'язання за договором.
Станом на момент подання позову відповідач не провів розрахунок за отриманий товар і його заборгованість по основній сумі боргу складає: 700 000, 00 грн.
Згідно п.6.4. договору позивач має право нарахувати покупцю пеню, за несвоєчасну оплату товару в розмірі 10% за кожен день прострочення платежу від суми несплаченого товару.
Починаючи з 10.04.2023 року по 21.03.2024 року, відповідач прострочив оплату за отриманий товар в термін - 346 днів.
Десять відсотків від суми основного боргу становить: 700 000, 00 х 10% = 70 000, 00 грн..
Розрахунок пені за кожен день прострочення платежу становить: 70 000, 00 х 346 дні = 24 220 000, 00 грн.
Однак позивач знизив розмір пені та проводив її розрахунок, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, згідно розрахунку, наведеним в позовній заяві. Тому пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань складає: 263 322, 34 грн.
Станом на момент подання позову відповідач заборгував позивачу 963 322, 34 грн., з яких: 700 000, 00 грн. - основний борг та 263 322, 34 грн. - пеня.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично правильними та здійснений у межах можливих нарахувань.
Аналізуючи докази, оцінюючи їх в сукупності, судом приймається до уваги наступне.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Як вбачається із матеріалів справи, 10 березня 2023 року між Фізичною особою-підприємцем Кур'ятою Миколою Станіславовичем - продавцем та Фермерським господарством «Земля Родини» - покупцем, було укладено договір підряду № ДГ-0000004 (далі - договір).
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 2 ст.175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 265 ГК України).
Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору постачальник приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від постачальника її передачі.
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч.б ст. 265 ГК України).
Порядок та строки оплати товару у відносинах поставки врегульовують загальні норми ст.ст. 692 та 693 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, втому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
За ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За вказаним договором, позивач мав передати у власність відповідача обладнання згідно рахунка-фактури № СФ-0000010 від 10.03.2023 року на суму: 700 000, 00 грн. без ПДВ.
Позивач за договором був зобов'язаний передати відповідачеві товар в термін, який визначається договором, скласти та підписати двосторонній Акт прийому-передачі Товару або видаткову накладну.
Відповідач за договором зобов'язаний прийняти товар та оплатити його вартість у визначені договором строки, в повному обсязі.
Товар мав бути поставлений власними засобами позивача за рахунок відповідача. Вартість доставки була включена у вартість товару.
Перехід до відповідача права власності на товар, що поставляється, настає після повного розрахунку за нього.
Відповідач мав провести повний розрахунок за отриманий товар відповідно до умов договору до 10.04.2023 року.
Згідно видаткової накладної № РН-0000007 від 10 березня 2023 року відповідач отримав товар згідно рахунку-фактури № СФ-0000010 від 10.03.2023 року на суму 700 000, 00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання за договорами в повному обсязі та в строк.
Станом на момент подання позову відповідач не провів розрахунок за отриманий товар і його заборгованість по основній сумі боргу складає: 700 000, 00 грн.
У відповідності до ст. 538 Цивільного кодексу України, при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією з сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Судом встановлено, що відповідач не виконав свої договірні зобов'язання щодо оплати товару, допустивши порушення умов договору підряду №ДГ-0000004 від 10.03.2023р. Відповідач за переданий товар не розрахувався, заборгованість за даним договорами становить 700 000,00 грн. Доказів протилежного відповідачем в матеріали справи не подано, матеріали справи таких доказів не містять.
За таких обставин, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 700 000,00 грн. заборгованості обґрунтовані, підтверджені належними у справі доказами та підлягають задоволенню.
Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Як передбачено ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом враховується, що ст. 230 ГК України, передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В силу п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Виходячи із змісту ст. ст. 546, 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати) (правові позиції ВС/КГС у постановах від 28.01.20 р. у справі № 910/17753/18, від 20.08.20 р. у справі № 902/959/19; від 10.09.20 р. у справі №916/1777/19).
У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України (правові позиції ВС/КГС у постановах від 20.08.20р. у справі № 902/959/19, від 09.03.21р. у справі №924/441/20).
При цьому умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст.232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.06.19р. у справі №910/23911/16, від 22.08.19р. у справі №914/508/17, від 12.03.20р. у справі №907/65/18)
Згідно п.6.4. договору продавець має право нарахувати покупцю пеню, за несвоєчасну оплату товару в розмірі 10% за кожен день прострочення платежу від суми несплаченого товару.
Починаючи з 10.04.2023 року по 21.03.2024 року відповідач прострочив оплату за отриманий товар в термін - 346 днів.
Десять відсотків від суми основного боргу становить: 700 000, 00 х 10% = 70 000, 00 грн..
Розрахунок пені за кожен день прострочення платежу становить: 70 000, 00 х 346 дні = 24 220 000, 00 грн.
Однак позивач знизив розмір пені та проводив її розрахунок, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, згідно розрахунку, наведеним в позовній заяві. Тому пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань складає: 263 322, 34 грн.
Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми 263 322, 34 грн. пені, суд встановив, що остання нарахована в межах можливих нарахувань та дійшов висновку про правомірність її нарахування.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 236-238, 240-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з Фермерського господарства «Земля Родини» (32131, Хмельницька область, Ярмолинецький район, село Жилинці, код ЄДРПОУ: 43292030) на користь Фізичної особи -підприємця Кур'яти Миколи Станіславовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) 963 322, 34 грн. (дев'ятсот шістдесят три тисячі триста двадцять дві грн. 34 коп.), з яких: 700 000, 00 (сімсот тисяч грн.) грн. - основного боргу та 263 322, 34 (двісті шістдесят три тисячі триста двадцять дві грн. 34 коп.) грн. - пені та 14 449,84 (чотирнадцять тисяч чотириста сорок дев'ять грн. 84 коп.) грн. - витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно - західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.Д. Вибодовський
Віддрук. 1- до справи;
Позивачу - АДРЕСА_1 (рек. з повід.)
Представнику позивача, відповідачу - надіслати до кабінету ЕС.