79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
15.08.2024 Справа № 914/1430/24
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільелектропостач», м. Тернопіль,
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України, АДРЕСА_1 ,
про: стягнення заборгованості в розмірі 601 140,63 грн
Суддя Н.Є. Березяк
Секретар судового засідання Р.Р. Волошин
За участю представників сторін:
від позивача: Пелех Л.Ю. - представник;
від відповідача: Кравчук О.В. - представник.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільелектропостач» до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про стягнення заборгованості в розмірі 601 140,63 грн.
Ухвалою суду від 05.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.06.2024. В подальшому розгляд справи було відкладено на 25.07.2024.
Ухвалою від 25.07.2024 судом закрито підготовче провадження у справі №914/1430/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.08.2024.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві та відповіді на відзив. В обґрунтування своїх вимог посилається на невиконання відповідачем своїх обов'язків за Договором про постачання електричної енергії споживачу №228 від 03.06.2022 року в частині своєчасної та повної оплати за спожиту електроенергію внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 601 140,63 грн, з яких: 533 562,06 грн боргу за продану електричну енергію; 42 653,77 грн інфляційних збитків та 24 924,80 грн 3% річних.
В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав наведених у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначив, що користувався послугами із постачання електричної енергії, однак не мав можливості оплатити такі послуги у зв'язку з відсутністю фінансування та відкриттям бюджетних призначень на оплату послуг з електроенергії у повному розмірі для забезпечення життєдіяльності військової частини в умовах воєнного стану та збільшенням поставлених спеціальних (бойових) задач.
Проти стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат заперечив у повному обсязі, оскільки відповідно до ч.2 ст. 258 ЦК України позивач пропустив строк позовної давності щодо їх стягнення.
Також, стверджує про настання форс-мажорних обставин, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, у зв'язку з чим військова частина НОМЕР_1 звільняється від відповідальності за несвоєчасне порушення зобов'язань перед ТзОВ «Тернопільелектропостач» та відповідно від річних нарахувань та судових витрат.
В судовому завданні 15.08.2024 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.
Як встановлено судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тернопільелектропостач» (Постачальник) та Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (Споживач) згідно процедури закупівлі укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №228 від 03.06.2022 року.
Згідно пункту 2.1. Договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача (ДК 021:2015 код 09310000-5 Електрична енергія (електрична енергія) з очікуваним обсягом 120 254 кВт/год, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Згідно пункту 5.2. Договору, Споживач розраховується з Постачальником за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є Додатком 2 до цього Договору.
Згідно пункту 5.5. Договору, розрахунковим періодом є календарний місяць.
Відповідно до пункту 5.7. Договору, Споживач зобов'язаний сплатити вартість поставленої (спожитої) електричної енергії, на підставі Акта та виставленого Постачальником рахунку на оплату, у строк, що не перевищує 5 (п'ять) робочих днів з моменту підписання Акта приймання-передачі електричної енергії, але в будь якому випадку не пізніше 20 (двадцяти) календарних днів після закінчення розрахункового періоду.
Пунктом 6.2. Договору визначено, що Споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього Договору.
Початком постачання по даному Договору є 24 лютого 2022 року, про що зазначено у заяві приєднання (Додаток 1 до Договору).
Комерційною пропозицією, для Договору, є «Індивідуальна» (Додаток 1 до Договору).
У комерційній пропозиції «Індивідуальна», в розділі «Термін надання рахунку» комерційної пропозиції «Індивідуальна» рахунок за спожиту електричну енергію надається Постачальником та отримується Споживачем не пізніше сьомого робочого дня з дати завершення розрахункового періоду. Надані Постачальником рахунки (акти) підлягають оплаті Споживачем протягом 5 робочих днів з дати отримання (Додаток 2 до Договору).
Якщо рахунок за електричну енергію не був отриманий Споживачем сьомого робочого дня з дати завершення розрахункового періоду, то він вважається таким, що вручений Споживачу на сьомий робочий день і Споживач з рахунком ознайомлений (Додаток 2 до Договору).
Судом встановлено, що на виконанням умов Договору, Постачальником сформовано рахунки за енергію, зокрема:
1. Рахунок-фактура за енергію №140000228 від 31.07.2022, сальдо на кінець періоду - 127 511,08 грн (кінцева дата оплати 16 серпня 2022 року).
2. Рахунок-фактура за енергію №140000228 від 31.08.2022, сальдо на кінець періоду - 141 325,74 грн (кінцева дата оплати 16 вересня 2022 року).
3. Рахунок-фактура за енергію №140000228 від 30.09.2022, сальдо на кінець періоду - 300 144,41 грн (кінцева дата оплати 18 жовтня 2022 року).
4. Рахунок-фактура за енергію №140000228 від 31.10.2022, сальдо на кінець періоду - 429 034,54 грн (кінцева дата оплати 16 листопада 2022 року).
5. Рахунок-фактура за енергію №140000228 від 30.11.2022, сальдо на кінець періоду - 480 148,47 грн (кінцева дата оплати 16 грудня 2022 року).
6. Рахунок-фактура за енергію №140000228 від 31.12.2022, сальдо на кінець періоду - 533 562,06 грн (кінцева дата оплати 17 січня 2023 року).
Споживачем здійснювались оплати, що підтверджують наявність договірних відносин, із призначенням платежу: «за активну електроенергію договір № 228 від 03.06.2022 року» із зазначенням місяця за який здійснюється оплата, а саме:
- Платіжне доручення №2041 від 20.06.2022 року на суму 339 816,59 грн.
- Платіжне доручення №2040 від 20.06.2022 року на суму 861,00 грн.
- Платіжне доручення №2669 від 21.07.2022 року на суму 70 350,83 грн.
- Платіжне доручення №4596 від 10.11.2022 року на суму 70 949,56 грн.
- Платіжне доручення №4597 від 10.11.2022 року на суму 13 814,66 грн.
- Платіжне доручення №5613 від 14.12.2022 року на суму 104 205,07 грн.
Як стверджує позивач, на виконання умов Договору, ним направлялись Акти приймання-передачі товарної продукції на адресу відповідача, однак такі не були підписані та повернуті позивачу.
Відповідач оплату за вказаними актами не здійснив, однак у поданому відзиві на позовну заяву підтвердив що дійсно користувався електричною енергією, однак не мав можливості оплатити такі послуги у зв'язку з відсутністю фінансування та відкриттям бюджетних призначень на оплату послуг з електроенергії у повному розмірі для забезпечення життєдіяльності військової частини в умовах воєнного стану та збільшенням поставлених спеціальних (бойових) задач.
Внаслідок не оплати вищевказаних рахунків у Споживача виникла заборгованість з оплати за спожиту електричну енергію у розмірі 533 562,06 грн.
Листом №987 від 02.10.2022 року позивач направив на поштову адресу відповідача претензію у якій вимагав сплатити заборгованість за спожиту електроенергію на банківський рахунок ТзОВ «Тернопільелектропостач», однак відповіді на вказану претензію позивач не отримав.
На час подання позову, доказів оплати поставленої електричної енергії у повному обсязі сторонами до матеріалів справи не надано, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду з матеріально - правовою вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за постачання електричної енергії в розмірі 601 140,63 грн, з яких: 533 562,06 грн боргу за продану електричну енергію; 42 653,77 грн інфляційних збитків та 24 924,80 грн 3% річних.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтовані та такі що підлягають до задоволення.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є Договір про постачання електричної енергії споживачу №228 від 03.06.2022.
Згідно з ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується відповідачем, протягом 2022 року позивач, на виконання своїх зобов'язань за Договором №228 від 03.06.2022 поставив на об'єкти відповідача електричну енергію на загальну суму 1 133 559,77 грн, що підтверджується рахунками на оплату за енергію за період травень - грудень 2022 року.
Проте, як встановлено судом, відповідач здійснив оплату спожитої електричної енергії за вказаний період частково, на загальну суму 599 997,71 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями за період червень-грудень 2022 року.
Докази оплати решти спожитої електричної енергії на суму 533 562,06 грн у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 617 ЦК України, та зважаючи на вимоги ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості виконання договору сторонами, відсутність у відповідача необхідних коштів, в тому числі внаслідок відсутності бюджетного фінансування, не може бути підставою для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за договором.
Сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання про що викладено в постанові ВСУ від 22.03.17р. у справі №3-77гс17, у постановах КГС у складі ВС від 27.03.18р. у справах №925/246/17, №925/974/17, а також у постанові ВП ВС від 10.04.18р. у справі №12-46гс18.
Аналогічного висновку дійшов Європейський Суд з прав людини в рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004, вказавши, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України). Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з умовами Договору та Додатку №2 до Договору тривалість періоду для оплати отриманих споживачем рахунків має не перевищувати 5 (п'ять) банківських днів з дня отримання рахунку.
Враховуючи наведене, вимога про стягнення 533 562,06 грн боргу за продану електричну енергію є обґрунтована, підтверджена матеріалами справи та не заперечена відповідачем. Відтак, вказана вимога підлягає до задоволення у повному обсязі.
Щодо посилання відповідача на неможливість оплати заборгованості за поставлену електричну енергію у зв'язку з настанням форс-мажору суд зазначає наступне.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.
Згідно ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Також згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов'язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов'язання лише для однієї із сторін.
У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Слід зазначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати діяльність та отримувати кошти з бюджету. Відповідач не надав доказів того, що військова частина зупинила роботу у зв'язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.
В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання зобов'язання.
Загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, яким з 24.02.2022 було засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) на всій території України, не є належним і допустимим доказом наявності підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання за договором, що пов'язане з настанням обставин непереборної сили, оскільки згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) шляхом видачі сертифіката про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Тож, указаний лист Торгово-промислової палати України не засвідчує факт настання саме для відповідача форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили).
Щодо стягнення 42 653,77 грн інфляційних збитків та 24 924,80 грн 3% річних суд зазначає наступне.
Відповідач стверджує, що оскільки Розділом 9 Договору №228 від 03.06.2022 не встановлений термін позовної давності під час якого Сторони можуть звернутись про стягнення збитків за неналежне виконання умов Договору, позовної давності є таким, що сплив, відтак, на думку відповідача, вимоги про стягнення інфляційних збитків та річних нарахувань не підлягають до задоволення.
Для стягнення індексу інфляції та 3% річних застосовується загальна позовна давність в три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зауважує, що норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов'язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов'язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов'язання.
У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 наголошено на тому, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи наведене, суд перевіривши поданий позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних нарахувань, вважає його арифметично правильним, а відтак вимоги щодо стягнення з відповідача 42 653,77 грн інфляційних збитків та 24 924,80 грн 3% річних підлягають до задоволення.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційного розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір слід покласти на відповідача.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238,240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовні вимоги задоволити.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код СДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільелектропостач» (46016, м. Тернопіль, проспект Злуки, 2-В код ЄДРПОУ: 42145798) 533 562,06 грн боргу за продану електричну енергію; 42 653,77 грн інфляційних збитків, 24 924,80 грн 3% річних та судовий збір у розмірі 7213,69 грн.
3 Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 21.08.2024.
Суддя Березяк Н.Є.