ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.08.2024Справа № 910/3650/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи
справу №910/3650/24
за позовом Фізичної особи-підприємця Ткачука Василя Петровича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВАЛЛІВСЬКИЙ ГРАФІТ"
про стягнення 31 545,76 грн
Фізична особа-підприємець Ткачук Василь Петрович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВАЛЛІВСЬКИЙ ГРАФІТ" про стягнення 31 545,76 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з ремонту автомобіля УАЗ452, державний номерний знак НОМЕР_1 , укладеного у спрощений спосіб, унаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 22 276,00 грн, за прострочення сплати якої додатково нараховані 3% річних у розмірі 1523,01 грн та інфляційні втрати - 7746,75 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини, протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
10.04.2024 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позовних вимог заперечує.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 відзив на позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВАЛЛІВСЬКИЙ ГРАФІТ" та додані до нього документи повернути заявнику без розгляду, оскільки останній не був підписаний уповноваженою особою відповідача.
Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 витребувано у Головного сервісного центру МВС інформацію щодо реєстрації транспортного засобу УАЗ452, державний номерний знак НОМЕР_1 та його власника (або належного користувача) у листопаді 2021 року.
03.05.2024 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача повторно надійшов відзив на позовну заяву, оформлений з дотриманням вимог ст. 165, 170 ГПК України.
06.05.2024 на адресу Господарського суду міста Києва від Регіонального сервісного центру МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях надійшла інформація витребувана судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов додані до них докази та відповідь Регіонального сервісного центру МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 03.11.2021 між відповідачем та позивачем була досягнута усна домовленість про надання послуг з ремонту автомобіля УАЗ452, державний номерний знак НОМЕР_1 .
На підтвердження надання відповідачу послуг з ремонту вказаного автотранспортного засобу позивачем надано суду в оригіналах: акт прийому-передачі транспортного засобу від 21.11.2021, яким підтверджується передача замовнику (відповідачу) технічно справного автомобіля УАЗ452, державний номерний знак НОМЕР_1 ; Акт виконаних робіт № 237 від 21.11.2021 на суму 22276,00 грн, а також лист від 21.11.2021, який за формою складання фактично є актом прийому-передачі наданих послуг з ремонту автомобіля УАЗ452, державний номерний знак НОМЕР_1 , відповідно до якого у період з 03.11.2021 по 21.11.2021 надано послуг на загальну суму 22 276,00 грн.
Крім того, позивачем надано Акт звіряння розрахунків станом на 25.07.2023, яким підтверджено наявність у відповідача заборгованості в розмірі 22 276,00 грн.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та зазначає, що автомобіль УАЗ452, державний номерний знак НОМЕР_1 не належить на праві власності ТОВ «ЗАВАЛЛІВСЬКИЙ ГРАФІТ» і послуги з його ремонту відповідач ніколи не замовляв, акт прийому-передачі транспортного засобу від 21.11.2021 та Акт виконаних робіт № 237 від 21.11.2021 на суму 22276,00 грн повноважною особою відповідача не підписувався.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Засадами чинного Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ст.15 ЦК України).
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Крім способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ч.2 ст.16 ЦК України, суд згідно ч.2 зазначеної статті Кодексу може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
У відповідності до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, істотними умовами договору є предмет, ціна та строк. Договір, в якому сторони не досягли згоди щодо таких умов не може вважатися укладеним.
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України).
Згідно з ч.1 статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Так, на підтвердження укладання договору про надання послуг у спрощеній формі та відповідно надання відповідачу послуг з ремонту вказаного автотранспортного засобу позивачем надано суду в оригіналах: акт прийому-передачі транспортного засобу від 21.11.2021, яким підтверджується передача замовнику (відповідачу) технічно справного автомобіля УАЗ452, державний номерний знак НОМЕР_1 ; Акт виконаних робіт № 237 від 21.11.2021 на суму 22276,00 грн, а також лист від 21.11.2021, який за формою складання фактично є актом прийому-передачі наданих послуг з ремонту автомобіля УАЗ452, державний номерний знак НОМЕР_1 , відповідно до якого у період з 03.11.2021 по 21.11.2021 надано послуг на загальну суму 22 276,00 грн.
Як вбачається з вказаних документів, усі вони підписані ОСОБА_1 , докази, що вказана особа уповноважена діяти від імені відповідача або є службовою/посадовою особою ТОВ «ЗАВАЛЛІВСЬКИЙ ГРАФІТ», у матеріалах справи відсутні. Також усі зазначені документи не були скріплені печаткою відповідача.
Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 витребувано у Головного сервісного центру МВС інформацію щодо реєстрації транспортного засобу УАЗ452, державний номерний знак НОМЕР_1 та його власника (або належного користувача) у листопаді 2021 року.
06.05.2024 на адресу Господарського суду міста Києва від Регіонального сервісного центру МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях надійшла інформація, витребувана судом, відповідно до якої транспортний засіб УАЗ452, державний номерний знак НОМЕР_1 з 30.03.1991 по теперішній час зареєстровано за гр. ОСОБА_2 .
Доказів, що транспортний засіб УАЗ452, державний номерний знак НОМЕР_1 було надано в користування ТОВ «ЗАВАЛЛІВСЬКИЙ ГРАФІТ», у матеріалах справи відсутні.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Отже, з наданих позивачем до матеріалів доказів неможливо дійти достовірного висновку щодо виникнення господарських правовідносин між ФОП Ткачуком В.П. та ТОВ «ЗАВАЛЛІВСЬКИЙ ГРАФІТ» щодо надання послуг з ремонту автомобіля УАЗ452, державний номерний знак НОМЕР_1 на суму 22 276,00 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що між сторонами не було укладеного договору про надання послуг у спрощеній формі, оскільки відсутні належні докази, які свідчать, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Щодо наявного в матеріалах справи Акту звіряння розрахунків станом на 25.07.2023, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку, за яким заборгованість ТОВ «ЗАВАЛЛІВСЬКИЙ ГРАФІТ» перед позивачем становить 22 276,00 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог чинного законодавства, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.
Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18.
За таких підстав, суд не приймає до уваги Акт звіряння розрахунків станом на 25.07.2023, в якості належного та допустимого доказу, оскільки відсутні первинні бухгалтерські документи, якими підтверджується виникнення заборгованості в розмірі 22 276,00 грн.
За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними засобами доказування виникнення у відповідача заборгованості в розмірі 22 276,00 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Крім того, позивачем також заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1523,01 грн та інфляційних втрат у розмірі 7746,75 грн, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.
Однак, враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 22 276,00 грн, відповідно вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними вимогами, які пов'язані з виникненням основного грошового зобов'язання.
За положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено та підписано: 21.08.2024.
Суддя А.І. Привалов