ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.08.2024Справа № 910/3252/24
за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1
до 1) ІНФОРМАЦІЯ_2
2) ІНФОРМАЦІЯ_3
про визнання недійсним договору
Суддя Усатенко І.В.
Секретар судового засідання Літовка М.В.
Представники сторін:
від позивача ОСОБА_3
від відповідача 1 ОСОБА_4
від відповідача 2 ОСОБА_5
У судовому засіданні 15.08.2024, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання недійсним договору.
Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю повноважень у представника ІНФОРМАЦІЯ_2 на укладення державного контракту № ІНФОРМАЦІЯ_4.
Ухвалою суду від 25.03.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
26.03.2024 від позивача через канцелярію суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали від 25.03.2024.
Ухвалою суду від 02.04.2024 відкрито провадження у справі № 910/3252/24, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 25.04.2024.
16.04.2024 через електронний суд від відповідача-2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, оскільки, спірним контрактом права позивача не порушені. Крім того, позивачем не надано доказів в підтвердження обставин, якими він обґрунтовує позовні вимоги.
17.04.2024 через електронний суд від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, оскільки, контракт від імені міністерства був підписаний повноваженим представником. Також позивачем не доведено обставин порушення його прав та інтересів спірним контрактом. Відповідачем-1 заявлено клопотання про розгляд справи в закритому судовому засіданні.
23.04.2024 через електронний суд від позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-2, в якій він підтримує позовні вимоги.
24.04.2024 через електронний суд від позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-1, в якій він підтримує позовні вимоги.
25.04.2024 від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про витребування доказів та клопотання про призначення комплексної почеркознавчої та судово-технічної експертизи.
У підготовчому засіданні 25.04.2024 судом було розглянуто клопотання позивача про витребування доказів.
Суд протокольною ухвалою від 25.04.2024 відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів, заявленого позивачем, в зв'язку з необґрунтованістю та не аргументованістю.
Судом протокольною ухвалою 25.04.2024 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-1 про розгляд справи у закритому судовому засіданні.
У підготовчому засіданні 25.04.2024 оголошено перерву до 06.06.2024 року.
Ухвалою суду від 06.06.2024 вирішено здійснювати розгляд справи №910/3252/24 у закритому судовому засіданні.
06.06.2024 від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із сімейними обставинами.
У підготовчому засіданні 06.06.2024 оголошено перерву до 17.06.2024 року та зобов'язав позивача надати у наступне судове засідання докази підтвердження обставин, викладених у клопотанні про відкладення розгляду справи.
17.06.2024 на електронну адресу суду від позивача надійшли докази причин неявки у підготовче засідання 06.06.2024.
17.06.2024 від відповідача-1 через електронний суд надійшли заперечення проти клопотання про призначення комплексної почеркознавчої та судово-технічної експертизи.
Суд протокольною ухвалою 17.06.2024 відмовлено у задоволенні клопотання про призначення комплексної судової почеркознавчої та судово-технічної експертизи, у зв'язку з необґрунтованістю.
Ухвалою суду від 17.06.2024 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 08.07.2024.
В судовому засіданні 08.07.2024 оголошено перерву до 15.08.2024.
Представник позивача в судовому засіданні 15.08.2024 підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у заявах по суті спору.
Представник відповідача-1 проти позову заперечував з підстав, викладених у заявах по суті спору.
Представник відповідача-2 проти позову заперечував з підстав, викладених у заявах по суті спору.
Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.
В судових дебатах представник позивача просив позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача-1 просив у позові відмовити.
Представник відповідача-2 просив у позові відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва,
25.05.2022 між ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі директора ІНФОРМАЦІЯ_5, розвитку озброєння та військової техніки ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 (замовник), який діє на підставі довіреності від 17.02.2022 № 220/129/д та ІНФОРМАЦІЯ_3, в особі генерального директора ОСОБА_6 (виконавець) укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № ІНФОРМАЦІЯ_4.
Відповідно до п. 1.1 контракту виконавець зобов'язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства товар, зазначений у специфікації товарів оборонного призначення, що поставляється за державним контрактом, що постачається з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози, небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти через визначеного вантажоодержувача та оплатити такий товар.
Як зазначає, позивач у позові, він вважає, що є підстави сумніватись у наявності повноважень на підписання спірного Державного контракту директором ІНФОРМАЦІЯ_5, розвитку озброєння та військової техніки ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2, оскільки довіреність могла бути відкликана чи обсяг повноважень, викладений у ній, не передбачав підписання саме того контракту із ціною Контракту - ІНФОРМАЦІЯ_6.
Позивач наголошує, що підпунктом 30 пункту 10 Положення про ІНФОРМАЦІЯ_2, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. № 671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 р. № 730, чинній станом на 25.05.2022 року), Міністр має виключне право прийняття рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є ІНФОРМАЦІЯ_2. При цьому, ані Положення, ані будь-який інший законодавчий акт не містить можливості делегування такого повноваження. При дослідженні рішення щодо здійснення попередньої оплати за контрактом від 25.05.2022 року № ІНФОРМАЦІЯ_4, то на ньому чітко видно, що відсутність підпису міністра оборони - Пана ОСОБА_7 на резолюції, і, більше того - відсутність підпису заступника ІНФОРМАЦІЯ_2 - пана ОСОБА_8, хоча прізвище та посада вказані. Фактично, на даному рішенні міститься виключно підпис т.в.о. директора департаменту, проте, відсутній підпис уповноваженої особи, яка має право приймати рішення щодо розпорядження бюджетними коштами.
Отже, на думку позивача, договір підписаний не повноваженою на те особою від імені ІНФОРМАЦІЯ_2.
Згідно із п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
У відповідності до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Згідно ст. 240 ЦК України представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.
Як передбачено ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Відповідно до п. 1.1 Інструкції з підготовки, погодження, укладення, реєстрації, обліку, зберігання та контролю за виконанням договорів, що укладаються від імені ІНФОРМАЦІЯ_2, затверджена наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.12.2020 №500 (далі - Інструкція) ця Інструкція визначає процедуру підготовки, погодження, укладення, реєстрації, обліку та зберігання договорів, угод, державних контрактів, що укладаються від імені ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - договори), а також порядок контролю за виконанням таких договорів. Підготовка, погодження, укладення, реєстрація, облік та зберігання додаткових угод щодо внесення змін і доповнень до укладених договорів здійснюються в порядку, установленому цією Інструкцією для договорів.
Згідно п. 3.2-3.4 Інструкції (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) після отримання погоджень, зазначених у розділі 2 цієї Інструкції, договір подається розробником у встановленому порядку на підпис особі, що має повноваження на його підписання від імені ІНФОРМАЦІЯ_2. Оформлення проєктів довіреностей на підписання від імені ІНФОРМАЦІЯ_2 договорів, а також вчинення інших дій, розпочинається за наявності рішення відповідного заступника ІНФОРМАЦІЯ_2 (згідно з розподілом повноважень), державного секретаря ІНФОРМАЦІЯ_2, Головнокомандувача ІНФОРМАЦІЯ_7, начальника Генерального штабу ІНФОРМАЦІЯ_7, прийнятого за результатами розгляду письмової доповіді відповідного керівника структурного підрозділу. Делегування повноважень на укладення договорів здійснюється керівникам структурних підрозділів (особам, що їх тимчасово заміщують) у разі наявності у положеннях про такі структурні підрозділи завдань та функцій, що відповідають предмету договору. Перед поданням проєктів довіреностей на підпис, вони погоджуються у Департаменті внутрішнього аудиту ІНФОРМАЦІЯ_2 та Департаменті юридичного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2, а також заступником ІНФОРМАЦІЯ_2 (згідно з розподілом повноважень). Проєкти довіреностей, якими передбачаються повноваження на витрачання фінансових ресурсів, також підлягають погодженню у Департаменті фінансів ІНФОРМАЦІЯ_2. Договори, які містять відомості, віднесені до державної таємниці, подаються на підпис уповноваженій особі через відповідний режимно-секретний орган ІНФОРМАЦІЯ_2. Підпис уповноваженої посадової особи на договорі засвідчується гербовою печаткою ІНФОРМАЦІЯ_2. Забороняється подавати на підпис проєкти договорів та додатків до них без погодження та проведення попереднього моніторингу з посадовими (службовими) особами, зазначеними в розділі 2 цієї Інструкції.
Наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05.06.2019 №281 було затверджено Положення про Департамент військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - Положення № 281).
Згідно з абзц. 2 п.3 Положення № 281 департамент координує та спрямовує роботу Управління забезпечення розвитку озброєння та військової техніки (далі - Управління), укладає в установленому порядку підготовлені Управлінням проекти договорів (контрактів) з розроблення нових (модернізації існуючих) зразків ОВТ та їх закупівлі за бюджетними програмами, відповідальним за які є Департамент.
Відповідно до абзц. 11 п.7 Положення № 281 департамент укладає в установленому порядку договори (контракти) на виконання НДДКР з розроблення, модернізації (модернізації з проведенням ремонту з урахуванням технічного стану зразка) та закупівлі ОВТ, продукції військового призначення, робіт і послуг за державним оборонним замовленням та річним планом закупівель за бюджетними програмами, відповідальним за які є Департамент.
Як передбачено абзц. 3 п.11 директор Департаменту здійснює керівництво діяльністю Департаменту та за дорученням керівництва ІНФОРМАЦІЯ_2 представляє Департамент у публічно-правових відносинах в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях України, міжнародних організаціях, а також з апаратами аташе при посольствах іноземних держав в Україні та за ї межами.
Як уже було зазначено вище судом, контракт підписано директором ІНФОРМАЦІЯ_5, розвитку озброєння та військової техніки ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності від 17.02.2022 №220/129/д.
З поданої до матеріалів справи довіреності від 17.02.2022 № 220/129/д, підписаної ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 уповноважує директора ІНФОРМАЦІЯ_5, розвитку озброєння та військової техніки ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 на підписання від імені ІНФОРМАЦІЯ_2 договорів (державних контрактів, додаткових угод) на виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, здійснення закупівлі товарів (робіт, послуг) відповідно до бюджетних асигнувань на 2022 рік за бюджетними програмами (підпрограмами): - КПКВ 2101150/1 "ІНФОРМАЦІЯ_8", КЕКВ 2260, 3110, 2240, 2800; - КПКВ 2101150/2 «ІНФОРМАЦІЯ_9», КЕКВ 2281, 2800 - КПКВ 2101150/5 "ІНФОРМАЦІЯ_10", КЕКВ 2260; КПКВ 2101150/10 «ІНФОРМАЦІЯ_11», КЕКВ 2281, а також здійснення інших дій, пов'язаних з їх виконанням. Довіреність була видано без права передоручення та строком дії до 31.12.2022.
Суду не було надано доказів того, що вказана довіреність була відкликана чи була видана з обмеженням повноважень представника щодо ціни контракту, право на підписання якого йому було надано.
Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджено право полковника ОСОБА_2 на підписання контракту від ІНФОРМАЦІЯ_4.
Позивач не надав суду жодного доказу, які б підтверджували його твердження, щодо підписання контракту від ІНФОРМАЦІЯ_4 не уповноваженим представником ІНФОРМАЦІЯ_2, як і не надано доказів, що довіреність від 17.02.2022 № 220/129/д була не чинною, чи не надавала представнику право на укладення та підписання контракту від ІНФОРМАЦІЯ_4.
Щодо тверджень позивача про відсутність підпису ІНФОРМАЦІЯ_2 на рішенні про здійснення попередньої оплати.
Відповідно до п. 1.1 Інструкції з діловодства та документування управлінської інформації в електронній формі в ІНФОРМАЦІЯ_2 та Генеральному штабі ІНФОРМАЦІЯ_7, затвердженої Наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 26.07.2018 №370 (далі - Інструкція № 370) ця Інструкція визначає зміст та загальні вимоги щодо документування управлінської інформації та організації роботи з документами, створеними в паперовій та електронній формі в апараті ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2), Генеральному штабі ІНФОРМАЦІЯ_7 (далі - Генеральний штаб), командуваннях видів ІНФОРМАЦІЯ_7, інших органах військового управління, установах, організаціях, що структурно входять до складу ІНФОРМАЦІЯ_2 та Генерального штабу, а також на підприємствах, що належать до сфери управління ІНФОРМАЦІЯ_2, незалежно від способу фіксації та відтворення інформації, яка міститься в документах, включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік і контроль за виконанням.
Відповідно до абзц. 3, 4 п.1.1. Інструкції № 370 основною формою діловодства в ІНФОРМАЦІЯ_2 є електронна. Документування управлінської інформації в ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснюється в електронній формі із застосуванням електронного цифрового підпису, електронної печатки та електронної позначки часу.
Прийняте ІНФОРМАЦІЯ_2 рішення на здійснення попередньої оплати за Контрактом зареєстровано в електронній формі за №23409/з від 31.08.2022, на якому електронна позначка часу 12:42:09.
Отже, рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 про здійснення попередньої оплати було зареєстровано у встановленому порядку.
Крім того, позивач вказує, що відсутність підпису ІНФОРМАЦІЯ_2 на рішенні щодо здійснення попередньої оплати за спірним контрактом, свідчить про відсутність наміру міністерства укладати та виконувати спірний правочин.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2024 № 910/16378/23, яке набрало законної сили, встановлено, що протягом вересня-жовтня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 було перераховано ІНФОРМАЦІЯ_3 в якості попередньої оплати за Контрактом кошти у загальному розмірі ІНФОРМАЦІЯ_12, що підтверджується платіжними дорученнями №403/1/464 від 02.09.2022 на суму ІНФОРМАЦІЯ_13, №403/1/610 від 07.10.2022 на суму ІНФОРМАЦІЯ_14, №403/1/611 від 07.10.2022 на суму ІНФОРМАЦІЯ_15, №403/1/609 від 07.10.2022 на суму ІНФОРМАЦІЯ_16 за контрактом від ІНФОРМАЦІЯ_4.
Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, доводи позивача про відсутність наміру міністерства укладати та виконувати спірний контракт спростовані обставинами, що встановлені судовим рішенням.
Крім того, з суті позову не вбачається, що позивач мотивує позов саме фіктивністю правочину, як то передбачено ст. 234 ЦК України.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Позивач посилався на те, що оскільки у підписанта контракту від імені ІНФОРМАЦІЯ_2, на його думку, були відсутні повноваження на підписання спірного контракту, то сторонами не дотримано вимоги щодо його вчинення у письмовій формі.
Вище судом було встановлено, що у директора ІНФОРМАЦІЯ_5, розвитку озброєння та військової техніки ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 були наявні повноваження на підписання контракту від ІНФОРМАЦІЯ_4 від імені ІНФОРМАЦІЯ_2.
Суд також наголошує, що позивач не є стороною спірного договору.
Згідно з частинами першої та третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред'явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Отже, за змістом статей 15, 16, 215 Цивільного кодексу України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.
Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 № 916/1411/19.
В обгрунтування обставин щодо порушення спірним договором прав позивача зазначено наступне: наявність охоронюваного законом інтересу у ІНФОРМАЦІЯ_1 полягає у тому, що визнання недійсним даного Державного контракту між ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3, вплине на господарські права та обов'язки компанії. Зокрема, у разі визнання даного Державного контракту недійсним, відпадуть правові та фактичні підстави для настання господарської відповідальності ІНФОРМАЦІЯ_3, а саме: щодо стягнення суми штрафу у розмірі 24512964,00 грн та пені у розмірі 22769454,00 грн, про яке заявлено у рамках іншої господарської справи № 910/16378/23, що наразі розглядається Господарським судом міста Києва.
Як уже зазначено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 не є стороною оспорюваного контракту, тому мала довести, яким чином було порушене її цивільне право або інтерес (яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин), тобто яке саме право (інтерес), а також в чому полягає таке порушення (висновки Верховного Суду з постанови від 13.03.2024 у справі №911/910/23).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20).
Як порушення розуміється такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Отже, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Суд відзначає, що майнова відповідальність відповідачів, яку вони, скориставшись свободою договору та вільним волевиявленням, обумовили у спірному контракті не є і не може бути обставиною, яка порушує права позивача.
Спірний контакт не порушує прав та законних інтересів позивача, оскільки, притягнення його до відповідальності (стягнення штрафних санкцій) може бути здійснено саме в зв'язку з не правомірними діями позивача, відповідальність за які обумовлюється діючим контрактом, укладеним між позивачем та відповідачем-2. В разі відсутності порушень з боку позивача, відсутні підстави для притягнення його до будь-якого виду відповідальності, не зважаючи на умови спірного контракту.
Отже, підставою для притягнення позивача до будь-якого виду відповідальності є не спірний контракт, а не виконання чи не належне виконання саме договірних зобов'язань позивача за укладеним з відповідачем-2 договором.
З вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не доведено порушення його законних прав та інтересів контрактом від ІНФОРМАЦІЯ_4 та відсутність підстав для визнання вказаного правочину недійсним. Крім того, судом встановлено відсутність підстав, з якими законодавство пов'язує недійсність правочину.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїм вимог або заперечень вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідачів суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір залишається за позивачем.
На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд -
У позові ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) про визнання недійсним державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/177 від 25.05.2022 року, укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_2 (АДРЕСА_2 ідентифікаційний код НОМЕР_1) та ІНФОРМАЦІЯ_3 (АДРЕСА_3 ідентифікаційний код НОМЕР_2) - відмовити.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 21.08.2024
Суддя І.В.Усатенко