Справа № 641/3810/24 (1-кс/641/1581/24) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/818/864/24 Суддя доповідач ОСОБА_2
12 серпня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 липня 2024 року, якою застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 12023221150001339 від 28.10.2023 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.307, ч.1 ст. 321 КК України, -
Цією ухвалою застосовано до підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 17.07.2024 року.
Також цією ухвалою визначено підозрюваному ОСОБА_6 розмір застави у вигляді 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в сумі 181680 грн., з покладенням на нього певних процесуальних обов'язків у разі її сплати.
На зазначену ухвалу слідчого судді захисник підозрюваного ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого та обрати ОСОБА_6 інший більш м'який запобіжний захід, посилаючись на суперечності, які містяться в матеріалах провадження. Вважав, що в цьому провадженні відсутні ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України. Вказував на існування міцних соціальних зв'язків у ОСОБА_6 . Також зазначав, що ОСОБА_6 хворіє на тяжку хворобу «Гепатит С» і потребує постійної та тривалої медичної допомоги, має постійне місце проживання та роботи, здійснює догляд та піклування за своїм батьком похилого віку.
12.08.2024 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшла заява захисника ОСОБА_7 , в якій він просив провести судове засідання без участі захисника, а вимоги апеляційної скарги підтримав та просив їх задовольнити.
Крім того, в судове засідання в суд апеляційної інстанції прокурор не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчать відомості телефонного повідомлення, причин неявки суду не повідомив.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 422 та ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду справи, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
На підставі ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі сторін та без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що СВ ВП № 2 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023221150001339 від 28 жовтня 2023 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 307, ч.1 ст. 321 КК України.
17.07.2024 року ОСОБА_6 затримано в порядку ст. 208 КПК України.
18.07.2024 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 307, ч.1 ст. 321 КК України.
18.07.2024 слідчий звернувся до слідчого судді Комінтернівського районного суду м. Харкова з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_6 із визначенням розміру застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В обґрунтування клопотання слідчий посилався на тяжкість кримінальних правопорушень, в яких підозрюється ОСОБА_6 , на обґрунтованість повідомленої йому підозри, а також на наявність ризиків, передбачених п.1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Вирішуючи питання про обрання виду запобіжного заходу стосовно ОСОБА_6 слідчий суддя суду першої інстанції зазначив, що підозрюваний в силу ст. 89 КК України судимостей не має, підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії нетяжких та тяжких злочинів. При цьому, суд прийняв до уваги стан здоров'я підозрюваного, спосіб та обставини вчинення кримінальних правопорушень, їх суспільну небезпеку, у скоєнні яких підозрюється ОСОБА_6 , крім того, враховуючи, що підстави, якими слідчий та прокурор обґрунтовували клопотання та ризики, передбачені ст. 177 КПК України. знайшли своє підтвердження, слідчий суддя суду першої інстанції вважав доцільним застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, оскільки інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки підозрюваного.
Крім того, слідчий суддя дійшов висновку щодо можливості визначити розмір застави у вигляді 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в сумі 181680 грн., з покладенням на підозрюваного певних процесуальних обов'язків, у разі її внесення.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком слідчого судді з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно зі ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Згідно п. 48 рішення "Чеботарь проти Молдови" № 3561/06 від 13.11.2007 р. Європейський Суд з прав людини зазначив "Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності ст. 5, 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення ні в момент арешту, ні під час перебування заявника від вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, в кінцевому рахунку, пред'явленні обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання".(рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, № 182 та Мюррей проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1994 року, п.55, Series A, № 300-A).
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Слідчий суддя суду першої інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у відповідності до вимог ст.ст.193, 194 КПК України заслухав доводи учасників судового провадження, належним чином дослідив фактичні обставини, вказані у клопотанні слідчого, і дійшов вмотивованого висновку про необхідність обрання щодо підозрюваного виняткового виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 307, ч.1 ст. 321 КК України, а наявність обґрунтованої підозри підтверджується письмовими доказами, зібраними під час досудового розслідування, які були досліджені та зазначені слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі.
КПК України не містить визначення терміну «обґрунтована підозра» і визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч.1 ст. 9 КПК України).
Згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах «IlgarMammadov v. Azerbaijan п. 88», «Erdagozv. Turkey п. 51», «Cebotari v. Moldova п. 48» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, зокрема у рішенні "Murray v. theUnitedKingdom".
При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
Так, обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_6 інкримінованих йому діянь, передбачених ч.1 ст.307, ч.1 ст. 321 КК України, підтверджується відомостями, які містяться у: протоколі затримання особи від 17.07.2024 року; протоколі обшуку від 17.07.2024 року; висновку експертизи дослідження матеріалів речовин і виробів від 08.07.2024 року та іншими доказами, які містяться в матеріалах кримінального провадження.
Враховуючи обсяг відомостей судового провадження, який об'єктивно свідчить, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, як вжиття запобіжних заходів у зв'язку з наявністю саме обґрунтованої підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази, формують внутрішнє переконання причетності ОСОБА_6 до вчинення певних дій, згідно підозри.
Перевіряючи доцільність обрання запобіжного заходу у виді тримання підозрюваного під вартою та наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме можливість підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування або суду, оскільки підозрюється у вчиненні злочинів, за один з яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років, тобто відноситься до категорії тяжкого злочину; незаконно впливати на свідків чи інших учасників процесу, оскільки також може чинити тиск на ряд свідків та іншим чином спонукати їх до відмови від показань або їх зміни у даному кримінальному провадженню; вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки підозрюваний ОСОБА_6 раніше притягався до кримінальної відповідальності, офіційно не працевлаштований, законного джерела доходу не має, у зв'язку з чим, існують достатні підстави вважати, що єдиним джерелом його доходу є протиправна діяльність, пов'язана зі збутом наркотичних засобів та психотропних речовин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов об'єктивного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та відомості про особу підозрюваного.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні умисних, в тому числі, тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, передбачених ч.1ст.307 КК України, а саме, у незаконному придбанні та зберіганні з метою збуту, а також незаконному збуті наркотичного засобу. Крім того ОСОБА_6 інкримінується вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 321 КК України, а саме незаконне придбання та зберігання з метою збуту, а також збут сильнодіючих лікарських препаратів, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Враховуючи підвищену суспільну небезпечність інкримінованих підозрюваному злочинів, які були вчинені ОСОБА_6 , згідно підозри, та усвідомлюючи можливість отримання покарання у вигляді позбавлення волі на значний термін, є ймовірність того, що він може переховуватись від органу досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин вчинення дій, згідно підозри, які інкримінуються підозрюваному ОСОБА_6 , колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема здоров'я людини, що відповідно до ст.3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю в Україні.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового слідства, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Зазначене вказує на неможливість в цьому конкретному випадку застосування до підозрюваного іншого більш м'якого запобіжного заходу.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та потерпілими, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, статті 95, 224 КПК).
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що на цьому етапі досудового розслідування підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
За таких обставин доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на наявних матеріалах провадження.
Доводи захисника щодо відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України свідчать про необґрунтованість вимоги апеляційної скарги про обрання іншого запобіжного заходу, оскільки обрання будь-якого запобіжного заходу без встановлення ризиків є процесуально незаконним. За таких обставин, колегія суддів позбавлена процесуальної можливості задовольнити вимоги апеляційної скарги, а доводи захисника ґрунтуються суто на його суб'єктивних оціночних судженнях.
Суб'єктивні доводи апеляційної скарги захисника з приводу необґрунтованості підозри, не свідчать про незаконність рішення слідчого судді. При цьому належить врахувати, що питання оцінювання доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину на цьому етапі провадження судом не вирішуються, оскільки вони підлягають розгляду при судовому розгляді по суті. Суд на цій стадії процесу на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів. Питання щодо остаточної кваліфікації має бути вирішене органом досудового розслідування. Згідно практики ЄСПЛ, який у рішенні в справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 р. встановив значення терміну «обґрунтована підозра» як таке, за якого існують факти чи інформація, що можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Крім того, доводи захисника з приводу необґрунтованості підозри є суперечливими, оскільки не узгоджуються з вимогою про обрання іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, оскільки будь-який запобіжний захід передбачає доведення обґрунтованості підозри.
Крім того, посилання захисника на те, що ОСОБА_6 має міцні соціальні зв'язки не спростовує існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України. Поряд з цим належить врахувати що такі соціальні зв'язки існували і до вчинення ОСОБА_6 дій, згідно підозри, які не стали стримуючим фактором для останнього, а тому такі твердження сторони захисту є необґрунтованими.
Отже, доводи апеляційної скарги захисника щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді є безпідставними, оскільки слідчим суддею було належним чином перевірено та досліджено докази, надані слідчим та стороною захисту, враховані докази, які вказують на обґрунтованість підозри, а також відомості, які характеризують особу підозрюваного, його вік та сімейний стан. При цьому, висновки слідчого судді належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді та вважає, що застосування до ОСОБА_6 іншого, більш м'якого виду запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для запобігання ризикам, передбаченим п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Щодо доводів в апеляційній скарзі про наявність у підозрюваного захворювань, які унеможливлюють перебування його під вартою, колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити, що наявність захворювань, які унеможливлюють перебування підозрюваного в умовах СІЗО повинні підтверджуватися відповідними висновками судово-медичної експертизи, щодо проведення якої підозрюваний має процесуальне право заявляти клопотання слідчому.
Відсутність вищевказаного висновку судово-медичних експертів позбавляє суд апеляційної інстанції процесуальної можливості враховувати зазначені доводи, без їх підтвердження певними висновками експертів, як підстави для скасування або зміни раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Тобто, особам які утримуються у слідчому ізоляторі забезпечується надання первинної лікувально-профілактичної допомоги, яка включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув'язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги.
Таким чином, зазначені у апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких захисник просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Колегія суддів дійшла висновку, що ухвала судді суду першої інстанції, відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, та обрання підозрюваному іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, колегія суддів - не вбачає.
Керуючись ст. ст. 376, 392, 393, 404, 405, ст.407 ч.3 п.1, ст.ст. 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 липня 2024 року- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :