Справа № 642/6674/21 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1892/24 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Умисне вбивство
12 серпня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 24 липня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 12021221220000532 від 07.08.2021 року, -
Цією ухвалою продовжено строк запобіжного заходустосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 21.09.2024 року включно.
В апеляційній скарзі захисник обвинувачений ОСОБА_8 просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову, якою змінити йому запобіжний захід на більш м'який не пов'язаний з триманням під вартою, а саме домашній арешт.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог обвинувачений посилався на те, що відсутні докази існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України. Взував про існування міцних соціальних зв'язків.
В судове засідання в суд апеляційної інстанції прокурор не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги захисника був повідомлений належним чином шляхом направлення телефонограми, причин неявки суду не повідомив.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції за відсутністю прокурора, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення апеляційного розгляду без участі прокурора.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи ОСОБА_6 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження, перевіривши ухвалу, у відповідності з нормами ст.404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з наступних підстав.
З матеріалів провадження вбачається, що в провадженні Ленінського районного суду м. Харкова перебуває на розгляді кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України.
В судовому засідання, прокурор звернувся до суду із клопотанням про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , посилаючись на вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим інкримінованого йому кримінального правопорушення та на наявність ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ст. 177 КПК України, а саме: переховуватись від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілу та свідків у цьому кримінальному провадженні. Вказував, що про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції обґрунтував це тим, що зважаючи на тяжкість кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченому, покарання, яке загрожує у разі визнання його винуватим, відомості про особу обвинуваченого, суд вважає, що ризики, передбачені п.п. 1,3 ч.1 ст. 177 КПК України, доведені прокурором та продовжують існувати. Існування вказаних ризиків виправдовує тримання особи під вартою, а також свідчить про неможливість їх запобіганню шляхом застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, тому вважав доцільним продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою. Досліджені, судом першої інстанції ризики свідчать, що менш суворий запобіжний захід, не пов'язаний з тимчасовою ізоляцією, може негативно відобразитись на здійсненні судового провадження. Суд першої інстанції вважав недостатнім застосування до обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо існування ризиків передбачених п.п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності; може незаконно вплинути на свідків, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченою переховуватися від суду, впливати на потерпілого чи свідків, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого їй злочину може вдатися до відповідних дій.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження вбачається, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, який є особливо тяжким злочином, відповідно до ст. 12 КК України, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_8 раніше не судимий, не одружений, має мати похилого віку, має постійне місце реєстрації та проживання.
Наявність вищенаведених відомостей не спростовує існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, запобігання яким можливо лише за умови тримання обвинуваченого під вартою.
За таких обставин, колегія суддів погоджується зі слушністю висновків суду першої інстанції щодо існування встановлених ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме того, що ОСОБА_8 може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності; впливати на свідків.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 не зменшилися та не перестали існувати на час продовження запобіжного заходу, а також на час розгляду апеляційної скарги захисника.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінується обвинуваченому, а саме вчинення особливо тяжкого злочину, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема права на життя та здоров'я населення, яке, відповідно до ст.3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю в Україні.
Враховуючи вищенаведені відомості, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності продовження існування ризиків, якими прокурор обґрунтовував в суді першої інстанції необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання обвинуваченого під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченої та обставин кримінального провадження, які прокурор вважав доведеними, направивши обвинувальний акт до суду першої інстанції, якому за наслідками судового розгляду, суд надасть відповідну процесуальну оцінку, ухваливши виправдувальний чи обвинувальний вирок.
Колегія суддів ставиться критично до тверджень сторони захисту щодо не доведеності ризиків та не зазначення обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, оскільки відомості, що є наявними в матеріалах судового провадження свідчать про протилежне, а їх наявність об'єктивно спростовує апеляційні доводи про недоведеність ризиків щодо переховування від суду та можливості незаконно впливати на свідків.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , та відсутності на цей час жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги обвинуваченого.
Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 24 липня 2024 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :