Справа № 641/8777/21 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1851/24 Суддя доповідач ОСОБА_2
12 серпня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинувачених - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисників - адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 16 липня 2024 року, якою продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, в тому числі, стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст. 186, ч.3 ст. 289, ч.3 ст. 357, ч.3 ст. 28 - ч.1 ст. 353, ч.4 ст. 187, ч.4 ст. 189, ч.3 ст. 146, ч.5 ст. 186, ч.4 ст. 187 КК України та ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст. 186, ч.3 ст. 28 - ч.1 ст. 353, ч.4 ст. 189, ч.3 ст. 146, ч.4 ст. 187 КК України у кримінальному провадженні за № 12020220000001279 від 21.10.2020 року, -
Цією ухвалою продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на строк 60 днів, а саме до 13 вересня 2024 року включно.
В апеляційній скарзі обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 просили ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою обрати обвинуваченим інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою обґрунтовуючи це тим, що ризики, зазначені в оскаржуваній ухвалі є недоведеними. Вказують на відсутність своєї вини у вчиненні кримінальних правопорушень. Зазначали, що суд першої інстанції поверхнево розглянув клопотання прокурора не встановивши всі обставини цього провадження.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК ЦУкраїни, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанії в межах апеляційної скарги.
Враховуючи те, що з апеляційними скаргами звернулись лише обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , суд апеляційної інстанції переглядає оскаржувану ухвали лише в цій частині.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та їх захисників, які підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити, а також пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційних скарг та вважав ухвалу суду законною та обґрунтованою, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження, перевіривши ухвалу, у відповідності з нормами ст.404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого ОСОБА_8 переховуватись від суду, можливість незаконного впливу на потерпілих і свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення, а також можливість обвинуваченим ОСОБА_7 переховуватись від суду, можливість незаконного впливу на потерпілих і свідків, оскільки обвинувачені вчинили особливо тяжкі злочини і знаходячись на свободі можуть негативно вплинути на хід встановлення істини у справі. Крім того, обвинувачені в порядку ст. 290 КПК України ознайомлені з матеріалами кримінального провадження, в яких зазначені певні відомості і перебуваючи на свободі, останні будуть мати можливість здійснювати незаконний вплив на потерпілих та свідків, чим перешкоджатиме встановленню істини у кримінальному провадженні. Крім того, перебуваючи на свободі, обвинувачені, усвідомлюючи, що ними скоєно особливо тяжкі злочини, а також у зв'язку з тим, що вони раніше притягувались до кримінальної відповідальності, не мають стійких соціальних зв'язків, офіційно не працевлаштовані, а отже не мають постійного джерела доходів, з метою уникнення кримінальної відповідальності можуть переховуватись від органу досудового розслідування та суду на території України або за її межами.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченими переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, потерпілих у цьому кримінальному провадженні або вчинити інше кримінальне правопорушення, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останні з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження, ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні умисних, в тому числі, особливо тяжких злочинів, передбачених ч.5 ст. 186, ч.3 ст. 289, ч.3 ст. 357, ч.3 ст. 28 - ч.1 ст. 353, ч.4 ст. 187, ч.4 ст. 189, ч.3 ст. 146 КК України.
Поряд з цим, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні умисних, в тому числі, особливо тяжких злочинів, передбачених ч.5 ст. 186, ч.3 ст. 278 - ч.1 ст. 353, ч.4 ст. 187, ч.3 ст. 146, ч.4 ст. 189 КК України.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідно до ст. 12 КК України ці злочини, в тому числі, є особливо тяжкими, а за вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст. 187 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років з конфіскацією майна.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_8 раніше судимий, а ОСОБА_7 раніше притягувався о кримінальної відповідальності, але в силу ст. 89 КК України судимостей не має, офіційно не працевлаштовані, що свідчить про відсутність постійного джерела доходу, не одружені, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв'язків.
За таких обставин, колегія суддів погоджується зі слушністю висновків суду першої інстанції щодо продовження існування раніше встановлених ризиків, а саме того, що ОСОБА_8 може переховуватись від суду; незаконного впливати на потерпілих і свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення, а ОСОБА_7 може переховуватись від суду; незаконного впливати на потерпілих і свідків.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 не зменшилися та не перестали існувати на момент продовження цього запобіжного заходу.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочинів, які інкримінується обвинуваченим, а саме проти власності та проти волі, честі та гідності особи, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, які відповідно до Конституції України, є непорушним.
Враховуючи вищенаведені відомості, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовує в суді першої інстанції необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання обвинувачених під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинувачених та обставин кримінального провадження, які прокурор вважає доведеними, направивши обвинувальний акт до суду першої інстанції, якому за наслідками судового розгляду, суд надасть відповідну процесуальну оцінку, ухваливши виправдувальний чи обвинувальний вирок.
Колегія суддів ставиться критично до тверджень обвинувачених щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування, оскільки відомості, що є наявними в матеріалах судового провадження свідчать про протилежне, а їх наявність об'єктивно спростовує апеляційні доводи про недоведеність ризиків щодо переховування від суду можливість, незаконного впливу на потерпілих і свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на підставі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченими їх процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_7 та відсутності на цей час жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційних скарг обвинувачених.
Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 16 липня 2024 року- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :