«20» серпня 2024 року
м. Харків
справа № 953/6746/23
провадження № 22ц/818/2621/24
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),
суддів - Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
за участю секретаря - Волобуєва О.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , представниця позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2024 року в складі судді Бобко Т.В.
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 14 грудня 2022 року між ним та ОСОБА_3 укладений письмовий договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 зобов'язався відшкодувати суму збитків за пошкоджений ним автотранспортний засіб марки «HYUNDAI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який відповідач брав у нього у тимчасове користування, під час експлуатації якого здійснив виїзд у кювет, пошкодивши передній та задній бампери автомобіля. Сума відновлювального ремонту склала приблизно 16 000,00 гривень, яку відповідач зобов'язався надати йому до 25 грудня 2022 року.
Крім того, 23 серпня 2022 року між ним та ОСОБА_3 був укладений письмовий договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 зобов'язався відшкодувати суму збитків за пошкоджений ним автотранспортний засіб марки «VOLKSWAGEN PASSAT», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який він брав у нього у тимчасове користування і під час експлуатації якого скоїв наїзд на перешкоду та пошкодив передню частину автомобіля. Сума відновлювального ремонту склала приблизно 40 000,00 гривень, яку відповідач зобов'язався надати йому до грудня 2022 року.
Вказав, що укладення вказаних договорів позики та отримання коштів відповідачем підтверджується відповідними розписками.
Зазначив, що 31 березня 2023 року він направив на адресу відповідача претензії з вимогами щодо повернення грошових коштів, однак вказаний лист повернувся без вручення. Більш того, він декілька разів телефонував відповідачу з вимогою повернути кошти, однак жодних дій щодо повернення коштів відповідачем не здійснено.
Просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь суму боргу за договором позики у розмірі 56 000,00 гривень та три проценти річних у розмірі 419,00 гривень, а всього 56 419,00 гривень, вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду - скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Надані ним розписки підтверджують факт отримання грошей відповідачем і обов'язок з їх повернення, однак суд проігнорував їх умови. Наявність оригіналів розписок у нього свідчить про те, що зобов'язання відповідачем не виконано.
Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
До суду апеляційної інстанції учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з'явилися. 17 червня 2024 року до суду апеляційної інстанції від представниці ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 та його представниці. В ній вони просили апеляційну скаргу задовольнити. Клопотань щодо відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. У зв'язку з чим суд апеляційної інстанції уважав за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі частини другої статті 372 ЦПК України.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не підтверджено наявності між сторонами правовідносин з позики, натомість між ними виникли правовідносини з відшкодування шкоди.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14 грудня 2022 року складена розписка, за змістом якої ОСОБА_3 зобов'язався відшкодувати шкоду (деталями) за пошкоджений ним автомобіль марки HYUNDAI SONATA НОМЕР_1 , який він брав у тимчасове користування у ОСОБА_1 . При цьому здійснив виїзд в кювет, пошкодивши передній та задній бампери. Сума шкоди складає приблизно 16 000,00 гривень, які він зобов'язується повернути до 25 грудня 2022 року (а. с. 9).
23 серпня 2022 року складена розписка, відповідно до якої ОСОБА_3 зобов'язався відшкодувати суму збитків за пошкоджений ним автомобіль марки «VOLKSWAGEN PASSAT» НОМЕР_2 , який він брав у тимчасове користування у ОСОБА_1 . При цьому здійснив наїзд на перешкоду, пошкодивши передню частину автомобіля. Сума ремонту складає приблизно 40 000,00 гривень, які він зобов'язується повернути до грудня 2022 року (а. с. 10).
31 березня 2023 року на адресу ОСОБА_3 позивачем направлені дві претензії з вимогою щодо повернення боргу за вказаними вище розписками (а. с. 6-8).
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц, а також Верховний Суд у постановах від 05 квітня 2022 року у справі № 265/2448/19, від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц (провадження № 61-20376св18), від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дату отримання коштів.
При цьому, у розписці повинно бути зазначено, що грошові кошти передаються саме в якості позики з обов'язком наступного повернення.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
З розписки повинно вбачатися як сам факт отримання в борг, тобто із зобов'язанням повернення, певної грошової суми, так і дата її отримання.
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей. У разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19).
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
У статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у цій статті. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку.
Відповідне тлумачення надано у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18).
Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року, справа № 707/2606/16-ц (провадження № 61-28762св18); Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 26 вересня 2018 року, справа № 483/1953/16-ц (провадження № 61-33891св18); Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 27 червня 2018 року, справа №712/14562/17-ц (провадження № 61-26174ск18).
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дослідивши надані ОСОБА_1 копії розписок ОСОБА_3 суд першої інстанції, з висновком якого погоджується суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що з їх змісту не вбачається отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 16 000,00 грн та 40 000,00 грн саме у борг. Не встановлено й обов'язку ОСОБА_3 повернути грошові кошти ОСОБА_1 як позику, оскільки зі змісту розписок вбачається наявність між сторонами відносин з відшкодування шкоди, завданої майну позивача, а не позики. Тобто, спірні суми коштів є не позикою, а збитками, що унеможливлює їх стягнення як боргу за розписками.
До того ж, у розписках вказані приблизні сума збитків та вартість ремонту, що також не свідчить про отримання відповідачем певних конкретних сум грошових коштів як боргу та його зобов'язання з їх повернення.
Сторони не надавали пояснень та доказів про новацію іншого боргу у позикове зобов'язання, тому у суду немає правових підстав перекваліфіковувати правовідносини, з яких виходив сам позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що надані ним розписки підтверджують факт отримання грошей відповідачем і обов'язок з їх повернення; що наявність оригіналів розписок у нього свідчить про те, що зобов'язання відповідачем не виконано, висновку суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про існування між сторонами саме боргового зобов'язання.
Крім того, оригінали розписок від 14 грудня 2022 року та 23 серпня 2022 року позивачем не надані ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції, він просив розглядати справу за його відсутності, надавши лише копії цих документів.
З огляду на викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів правильно встановив характер правовідносин сторін та справжню правову природу розписок, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
При цьому, ОСОБА_1 не позбавлений права на звернення до суду з позовом до відповідача про відшкодування збитків, завданих його майну, що відповідає характеру спірних правовідносин між ними.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору судом апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді Н. П. Пилипчук
О. Ю. Тичкова Повний текст постанови складено 21 серпня 2024 року.