Провадження № 22-ц/803/6845/24 Справа № 212/1204/24 Суддя у 1-й інстанції - Зімін М.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
20 серпня 2024 року м.Кривий Ріг
справа № 212/1204/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Агєєва О.В., Бондар Я.М.
сторони:
позивач Акціонерне товариство «Таскомбанк»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в порядку ч.13 ст. 7, ч.2 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гудима Тетяна Володимирівна, на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 квітня 2024 року, яке ухвалено суддею Зіміним М.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 квітня 2024 року,
В січні 2024 року Акціонерне товариство «Таскомбанк» (надалі - АТ «Таскомбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 07 грудня 2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було укладено заяву - договір № 2622178-207, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 142 454,20 грн, строком на 60 місяців, зі сплатою відсотків за користування кредитом 0,01 % річних, комісія за обслуговування кредиту 4,9% на місяць від основної суми кредиту.
Кредитні кошти були надані банком у спосіб, визначений в кредитному договорі, чим останній виконав свої обов'язки за кредитним договором.
Однак, ОСОБА_1 перестала виконувати умови кредитного договору, а саме перестала сплачувати заборгованість за кредитом, відсотками та комісією.
У зв'язку з неналежним виконання грошового зобов'язання у відповідача виникла заборгованість за договором про надання споживчого кредиту станом на 16 січня 2024 року у розмірі 244 380,92 грн, в тому числі заборгованість по тілу кредиту у розмірі 113 282,66 грн; заборгованість за відсотками - 131 098,26 грн, які позивач просив суд стягнути з відповідача, а також витрати зі сплати судового збору.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 квітня 2024 року позов АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за Заявою-договором № 2622178-207 від 07 грудня 2021 року в розмірі 111 766 грн 35 коп.
У задоволенні іншої частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» витрати по сплаті судового збору в сумі 3 028 грн.
В апеляційній скарзі представник відповідача просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 60 960,93 та заборгованість за відсотками в розмірі 8,66 грн, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що нарахування комісії за обслуговування кредиту АТ «Таскомбанк» є безпідставною. З урахуванням сплачених ОСОБА_1 сум в рахунок погашення кредиту відповідач визнає суму заборгованості тіла кредиту в розмірі 60 960,93 грн, процентів в розмірі 8,66 грн. при цьому зазначає, що позивачем по справі не надано доказів надання відповідачу кредитних коштів в розмірі.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, станом на момент подання апеляційної скарги, а саме 28 травня 2024 року, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 07 грудня 2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір № 2622178-207 про надання кредиту в розмірі 142 454,20 грн, строк кредиту 60 місяців, проценти за користування кредитом 0,01 % річних, комісія за обслуговування кредиту 4,9% на місяць від основної суми кредиту.
У пункті 1.2.5 розділу 1 кредитного договору визначено, що кредитні кошти перераховуються на поточний рахунок № НОМЕР_1 , операції за яким здійснюються із використанням електронних платіжних засобів.
У пункті 1.6 розділу 1 кредитного договору визначено, що платежі по погашенню кредитної заборгованості здійснюються з застосуванням ануітетної схеми погашення.
У пункті 2.6 розділу 2 кредитного договору визначено, що позичальник погоджується з тим, що зобов'язаний повертати кредит щомісячно у строки відповідно до графіку платежів, що містяться у Додатку №1 до цієї Заяви-договору, що є її невід'ємною частиною. (а.с.6-8)
У додатку № 1 до Заяви-договору міститься детальний опис складових загальної вартості кредиту та графік платежів. (а.с.9-10)
З дослідженого судом розрахунку заборгованості встановлено, що банком було нараховано ОСОБА_1 до сплати заборгованість станом на 16 січня 2024 року у розмірі 244380,92 грн, в тому числі заборгованість по тілу кредиту у розмірі 113 282,66 грн; заборгованість за відсотками - 8,17 грн; заборгованість по комісії - 131 090,09 грн. (а.с.23)
Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за заявою-договором № 2622178-207 від 07 грудня 2021 року, стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідач у добровільному порядку свої договірні зобов'язання за вказаними кредитними договорами не виконує, тому позов підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Так, відповідно до п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628,629 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду ( ч.1 ст.638 ЦК України).
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст.638 ЦК України).
За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч.1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч.3).
Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Проте, всупереч вимог статті 1050 ЦК України боржник односторонньо порушив свої зобов'язання за кредитним договором, то, за цієї обставини, позивач вправі вимагати повернення кредитної заборгованості та здійснення належних виплат, передбачених кредитним договором.
Верховний Суд у своїй постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 569/15311/21 (провадження № 61-11750св22) наголосив на тому, що на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов'язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
До подібних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15, провадження № 61-10125св21.
З матеріалів справи вбачається, що 07 грудня 2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір № 2622178-207 про надання кредиту в розмірі 142 454,20 грн, строк кредиту 60 місяців, проценти за користування кредитом 0,01 % річних, комісія за обслуговування кредиту 4,9% на місяць від основної суми кредиту.
У пункті 1.2.5 розділу 1 кредитного договору визначено, що кредитні кошти перераховуються на поточний рахунок № НОМЕР_1 , операції за яким здійснюються із використанням електронних платіжних засобів.
У пункті 1.6 розділу 1 кредитного договору визначено, що платежі по погашенню кредитної заборгованості здійснюються з застосуванням ануітетної схеми погашення.
У пункті 2.6 розділу 2 кредитного договору визначено, що позичальник погоджується з тим, що зобов'язаний повертати кредит щомісячно у строки відповідно до графіку платежів, що містяться у Додатку №1 до цієї Заяви-договору, що є її невід'ємною частиною. (а.с.6-8)
У додатку № 1 до Заяви-договору міститься детальний опис складових загальної вартості кредиту та графік платежів. (а.с.9-10)
З дослідженого судом розрахунку заборгованості встановлено, що банком було нараховано ОСОБА_1 до сплати заборгованість станом на 16 січня 2024 року у розмірі 244380,92 грн, в тому числі заборгованість по тілу кредиту у розмірі 113 282,66 грн; заборгованість за відсотками - 8,17 грн; заборгованість по комісії - 131 090,09 грн. (а.с.23)
З наданої суду виписки за рахунком НОМЕР_2 відкритого на ім'я ОСОБА_1 вбачається зарахування 07 грудня 2021 року АТ «Таскомбанк» на рахунок НОМЕР_3 грошових коштів в розмірі 142454,20 грн. (а.с. 25)
Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку про укладення ОСОБА_1 кредитного договору та встановлення факту заборгованості за кредитним договором, з яким погоджується апеляційний суд.
Тому суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідача підлягає стягненню сума заборгованості за за Заявою-договором № 2622178-207 від 07 грудня 2021 року в розмірі 111 766 грн 35 коп.
Доводи апеляційної скарги представника відповідача є безпідставними, і не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів, що були предметом дослідження в суді першої інстанції та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі про отримання кредитних коштів в розмірі 85 000 грн, згідно Заяв на видачу готівки № 1209040337 від 08 грудня 2021 року та № 1237570098 від 10 січня 2022 року в розмірі 35 000 грн підтверджують лише факт зняття готівкових коштів, водночас не спростовують факту отримання кредиту розмірі 142 454,20 грн на рахунок відкритий на ім'я відповідача.
Колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що нарахування комісії за обслуговування кредиту АТ «Таскомбанк» є безпідставною.
Так, умовами кредитного договору № 2622178-207 від 07 грудня 2021 року передбачено сплату позичальником щомісячної комісії за супроводження кредиту, яка складає 4,9 % від суми кредиту. При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). (а.с. 6-8)
Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту, передбачена у Графіку платежів. Розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості складає 6980,26 грн. щомісяця. (а.с. 9-10)
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст.1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит).
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року по справі № 727/5461/23.
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог законодавства та власного тлумачення норм процесуального права. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати відповідача по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гудима Тетяна Володимирівна, - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 20 серпня 2024 року.
Головуючий:
Судді: