Справа № 214/7077/24
2-о/214/265/24
Іменем України
20 серпня 2024 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Ткаченка А.В.
за участю секретаря судового засідання - Фастовець Ю.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському та Саксаганському районах у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України,
Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України та просить суд встановити факт смерті його батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Макіївка Донецької області, для отримання свідоцтва про його смерть та прийняття спадщини після смерті батька. В обґрунтування вимог зазначено, що його батько помер в м. Макіївка Донецької області, однак через те, що територія м. Макіївки з 2014 року перебуває на окупованій російсько-терористичними військами території, тому документи про смерть видавалась за формою, встановленою РФ, або за формою, установленою МОЗ України, однак оформлені окупаційними органами РФ. Унаслідок цих обставин отримання свідоцтва про смерть в органах РАЦСу Міністерства юстиції України неможливо, тому з метою прийняття спадщини після смерті батька просить задовольнити вимоги.
Ухвалою суду від 20 серпня 2024 року прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження по справі.
У судове засідання учасники процесу не з'явилися.
Заявник ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності, на вимогах наполягає.
Ураховуючи вимоги частини другої статті 317 ЦПК України, частини першої статті 223 ЦПК України та частини другої статті 247 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників процесу на підставі наявних у справі доказів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, законодавство, що регулює данні правовідносини, суд дійшов до таких висновків.
Стаття 4 ЦПК України гарантує кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.
Відповідно до роз'яснень, наданих в пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
У судовому засіданні встановлено, що заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідним сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України зазначена вся територія Донецького району з 07.04.2014 по теперішній час.
Порядок проведення державної реєстрації смерті врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, зі змінами та доповненнями.
Положеннями частин першої та другої статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» встановлено, що повноваження щодо державної реєстрації смерті в Україні покладено на відділи державної реєстрації актів цивільного стану та виконавчі комітети сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад. Відділи державної реєстрації актів цивільного стану здійснюють державну реєстрацію смерті шляхом складання актових записів цивільного стану в електронному вигляді у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та на паперових носіях.
Частиною першою статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначені підстави для державної реєстрації смерті - це документ встановленої форми про смерть, виданий закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Відповідно до приписів «Інструкції щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть», затвердженої наказом МОЗ України від 08.08.2006 №545, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2006 року за №1152/13026, для забезпечення реєстрації смерті в органах реєстрації актів цивільного стану закладом охорони здоров'я видається лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о). Лікарське свідоцтво про смерть видається такими закладами охорони здоров'я: лікарнями, амбулаторно-поліклінічними закладами, диспансерами, пологовими будинками, санаторіями, патолого-анатомічними бюро, бюро судово-медичної експертизи.
У матеріалах справи відсутнє лікарське свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , в якості доказів надано видане окупаційною владою свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Макіївка Донецького району Донецької області.
Частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі №235/2357/17, від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21 та від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22 (провадження № 61-1428св23).
Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України, ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.
Установлення факту смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.
Відповідно до пункту 18 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не змінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Ураховуючи викладене, суд приходить до переконання, що встановлення факту смерті ОСОБА_2 має для заявника юридичне значення, а з урахуванням наданих доказів, вимоги заявника обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Керуючись статями 10, 11, 14, 60, 212-215, 234, 256, 257-1, 259 ЦПК України, суд
Задовольнити заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України - повністю.
Встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Макіївка Донецького району Донецької областіУкраїна - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце народження м. Донецьк Донецької областіУкраїна.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частковою.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Копію рішення невідкладно надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення.
Відомості про учасників процесу:
Заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Заінтересована особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському та Саксаганському районах у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), код ЄДРПОУ 33355895, місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, м. Кривий Ріг, вул. Магістральна, буд. 25).
Повний текст рішення складено 20 серпня 2024 р.
Суддя А.В. Ткаченко