Справа № 183/2757/24
№ 2/183/2197/24
19 серпня 2024 року м.Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Оладенко О.С.
за участю секретаря судового засідання - Павлюк А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
У березні 2024 року позивачка звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому просить визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача грошову компенсацію на належну позивачу ? частину вказаного домоволодіння у розмірі 228 000 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що з 17.09.2011 перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, мають двох спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які на теперішній час проживають з позивачкою. Рішенням суду, яке набрало законної сили 11.04.2023 шлюб між сторонами розірвано. З відповідача на користь позивачки сплачуються аліменти на дітей. У шлюбі, в 2018 році за спільні кошти, а також кошти батьків сторін, ними придбано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за вищезазначеною адресою. Покупцем будинку за договором купівлі-продажу є відповідач, на нього також було зареєстровано право власності на спірне домоволодіння. Питання про добровільний поділ домоволодіння між ними не досягнуто, тому позивачка звернулася до суду з питанням розділу спільного з відповідачем майна.
Ухвалою судді від 24.04.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Цією ж ухвалою зобов'язано приватного нотаріуса надати копію договору купівлі-продажу спірного домоволодіння.
02.05.2024 через канцелярію суду відповідач подав «заперечення» на позовну заяву з додатками, у яких серед іншого зазначив, що в порядку досудового врегулювання спору пропонував позивачу сплатити грошову компенсацію, на що отримав відмову; під час вирішення питання про стягнення з нього судових витрат просив врахувати його матеріальний стан (а.с.33).
У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги, просила позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Відповідач у судовому засіданні підтвердив той факт, що спірне домоволодіння придбано ними у шлюбі, за кошти сімейного бюджету сторін та кошти батьків обох з подружжя. З визначеною позивачкою вартістю спірного майна не погодився.
Суд, вислухавши сторін, дослідивши надані сторонами докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що з 17 вересня 2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с.6). Сторони мають двох спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (а.с.7,8).
За час перебування у зареєстрованому шлюбі сторонами було придбано домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 13.07.2018, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Лилою І.А., та зареєстрованого в реєстрі за №508. За умовами цього договору покупцем домоволодіння вказаний відповідач ОСОБА_2 .
Як зазначено у п.4.10. Договору, на укладення цього договору отримано заяву дружини Покупця - ОСОБА_1 про її згоду на купівлю вищезазначеного майна.
На підставі вищезазначеного договору право власності на спірне домоволодіння зареєстровано за відповідачем, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 31.01.2024 (а.с.10).
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 183/3541/22 від 10.03.2023, яке набрало законної сили 11.04.2023 шлюб між сторонами розірвано (а.с.9).
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються наступними нормами права.
Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності.
За статтею 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно (за винятком виключеного з цивільного обороту), в тому числі і об'єкти нерухомості.
Згідно зі статтями 63 та 70 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, а їх частки вважаються рівними.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина 1 статті 68 СК України).
Частинами 1, 2 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Відповідачем презумпції спільності права власності на майно, набуте в період шлюбу не спростовано.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Визнання відповідачем позовних вимог не суперечить закону в частині визнання за сторонами права власності на 1/2 частину домоволодіння.
Враховуючи визнання позову відповідачем, а також те, що домоволодіння, яке є об'єктом поділу, є спільною сумісною власністю подружжя, суд прийшов до висновку про те, що вбачаються підстави для визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину спірного домоволодіння, при цьому залишивши у власності відповідача 1/2 частину спірного домоволодіння, виділивши ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишивши домоволодіння у їх спільній частковій власності.
Стосовно вимоги про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини домоволодіння, суд зазначає таке.
Доводи позивачки про те, що вартість спірного майна складає 456000 грн. не ґрунтуються на жодному доказі.
Відповідач у судовому засіданні не погодився з визначеною позивачкою вартістю домоволодіння. При цьому, жодна зі сторін не заявляла клопотання про призначення експертизи з метою визначення вартості спірного нерухомого майна.
З огляду на наведене вимога про стягнення компенсації є передчасною та не доведеною, а тому не відлягає задоволенню Натомість права позивачки на частку у спільній сумісній власності підлягають захисту шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частину майна.
Стосовно вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю, суд зазначає таке.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц.
Ураховуючи, що у цій справі метою заявленого позивачем позову є поділ спільного сумісного майна, набутого за час перебування у шлюбі, підстав для задоволення вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю, тому в задоволенні цієї вимоги слід відмовити, що відповідатиме правовому висновку в указаній постанові Великої Палати Верховного Суду.
Позивачкою при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 2280 грн. (а.с.1).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1140 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 276, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , залишивши у власності ОСОБА_2 1/2 частину зазначеного домоволодіння.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 1140 (одна тисяча сто сорок) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ;
відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено і підписано 19 серпня 2024 року .
Суддя Оладенко О.С.