Справа № 204/4372/24
Провадження № 2-а/204/49/24
21 серпня 2024 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, в особі Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа - поліцейський Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Таранець Олександр Олександрович, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
30 квітня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача Департаменту патрульної поліції, визначивши третьою особою поліцейського Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Таранця Олександра Олександровича із вимогами про визнання протиправною та cкасування постанови про накладення адміністративного стягнення (а. с. 1-4, 17-21).
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 20 квітня 2024 року поліцейським 2 взводу 4 роти 5 батальйону УПП в Дніпропетровській області Таранець О.О. відносно нього було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1955028 у справі про адміністративне правопорушення, що передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП. Відповідно до змісту вказаної постанови, його було притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що 20 квітня 2024 року, об 11 годині 15 хвилин він керуючи транспортним засобом «ВАЗ-21013, по вул. Деревлянській у м. Дніпрі, який обладнаний засобами пасивної безпеки, не був пристебнутий ременем безпеки. Вказує, що з даною постановою він не погоджується, оскільки він адміністративного правопорушення не скоював, ПДР не порушував, діяв виключно до норм ПДР. Стверджує, що керував транспортним засобом, будучи пристебнутим паском безпеки. Зазначає, що після зупинки його транспортного засобу працівник поліції попросив його вийти з автомобіля, пояснюючи це тим, що він перебуває у розшуку. Стверджує, що коли він вийшов із автомобіля, то працівники ІНФОРМАЦІЯ_1 посадили його в автобус, а через декілька хвилин йому надали оскаржувану постанову. Вказує, що його прохання надати йому докази того, що він був не пристебнутий ременем безпеки, працівниками поліції було проігноровано. Про наявність таких доків не зазначено і в самій постанові, тому прохає суд оскаржувану постанову скасувати, а провадження по справі закрити.
Ухвалою суду від 02 травня 2024 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано термін на усунення недоліків (а. с. 15).
13 травня 2024 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 02 травня 2024 року, позивачем усунуті (а. с. 17-21).
Ухвалою суду від 14 травня 2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без виклику сторін (а. с. 34), копія якої надіслана учасникам справи 14 травня 2024 року за вихідним № 13339/24-вих/2-а/204/49/24 (а. с. 35).
21 травня 2024 року не електронну адресу суду (а. с. 37-46), а 28 травня 2024 року на поштову адресу суду (а. с. 47-52) надійшов відзив представника відповідач на позовну заяву, в якому він позовні вимоги не визнає, проти їх задоволення заперечує.
В обґрунтуванні відзиву зазначає, що в діях позивача містяться ознаки порушення вимог п. 2.3 (в) ПДР. Такі дії позивачем були скоєні в присутності поліцейського й останній бачив їх вчинення на власні очі, тому ним було прийнято рішення про зупинку такого транспортного засобу та розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП. Факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджується показаннями поліцейських, які безпосередньо бачили факт порушення позивачем вимог ПДП, і які є незацікавленими особами в результатах розгляду справи. Зазначає, що в основу прийнятого відповідачем рішення щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності та складення відносно нього оскаржу вальної постанови були покладені фактичні дані у вигляді відеозапису із фіксацією вчиненого позивачем правопорушення, про що в свою чергу зазначено в оскаржувальній постанові. Тому вважає, що викладені в позовній заяві пояснення позивача є нічим іншим як спробою останнього уникнути відповідальності.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Клопотань про виклик сторін у судове засідання не надходило.
Станом на дату розгляду справи позивач своїм правом на надання відповіді на відзив не скористався.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про залишення без задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 20 квітня 2024 року о 11 годині 15 хвилин на вул. Деревлянській, 41 у м. Дніпрі, поліцейським УПП в Дніпропетровській області Таранець О.О. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1955028, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, за вчинення ним правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 5 ст. 121 КУпАП.
З указаної постанови вбачається, що 20 квітня 2024 року о 11 годині 15 хвилин на вул. Деревлянській, 41 у м. Дніпрі, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 21013, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , що обладнаний засобами пасивної безпеки та був не пристебнутий ременем безпеки, чим останнім порушено вимоги п. 2.3 (в) ПДР та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП. За вказане адміністративне правопорушення позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в сумі 510 гривень.
Позивач з винесеною постановою не погоджується та вважає, що вона складена безпідставно та не підтверджується будь-якими доказами.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ч. 1 ст. 55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.
Нормами п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України встановлено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Частиною 2 ст. 11 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з вимогами ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Приписами ст. 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Пунктом 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Приписами п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція відповідно до покладених нею завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Приписами ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до вимог п. 2.3 (в) ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), зобов'язаний користуватися ними та не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.
Приписами ч. 5 ст. 121 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.
Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до приписів ст. 222 КУпАП органи Національної поліції, з-поміж іншого, розглядають справи про порушення дорожнього руху, за ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Так, відповідач в обґрунтування правомірності прийнятого ним рішення, посилається на свідчення поліцейських, які безпосередньо бачили факт порушення позивачем вимог ПДР та, які у встановлений законодавством спосіб відреагували на виявлене правопорушення. Однак дані твердження відповідача не можуть бути доказом у справі, оскільки про наявність свідків у постанові про накладення адміністративного стягнення відносно позивача відповідачем не зазначено. Крім того, працівники поліції, які у встановлений законодавством спосіб відреагували на виявлене правопорушення, є зацікавленими особами в результатах розгляду справи про адміністративне правопорушення.
В свою чергу, цінність свідка полягає в його безпосередньому об'єктивному сприйнятті обставини справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи. І саме з огляду на своє нейтральне становище людина здатна об'єктивно та правильно засвідчити події і факти так, як вони дійсно відбувалися для можливості уникнення формалізму та зловживання процесуальними правами. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися факти, які з огляду на закон або звичай установлюються в документах. Обставини, що підтверджуються показаннями свідка повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі, тоді вони можуть бути визнані судом достовірними та достатніми для висновку про винуватість особи в тому чи іншому адміністративному правопорушенні.
Такий правовий висновок викладений у Верховним Судом у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 161/5372/17.
Позивач, в свою чергу, в обґрунтування незаконності оскаржуваної постанови посилався на те, що обставини, викладені в ній, не відповідають дійсності. Так, зокрема, стверджував про те, що він керував транспортним засобом пристебнутий паском безпеки, а відстебнувся він вже після зупинки транспортного засобу, коли працівники поліції попрохали його вийти з машини, бо з'ясували, що він перебуває в розшуку. Крім того, зазначає про те, що коли він вийшов із автомобіля, то працівники ІНФОРМАЦІЯ_1 посадили його в автобус, а через декілька хвилин йому надали оскаржувану постанову, при цьому, доказів вчинення ним вказаного правопорушення йому надано не було.
Однак, суд вважає вказані доводи неспроможними, та такими, що спростовані матеріалами справи.
Так, в обґрунтування правомірності прийнятого рішення відповідачем разом із відзивом на позовну заяву було надано відеозапис з бодікамери № 471446, про який безпосередньо зазначено в оскаржуваній постанові (а. с. 52).
З вказаного відеозапису вбачається, що працівник поліції спілкується із ОСОБА_1 очевидно щойно після його зупинки, роз'яснюючи йому причину такої зупинки та вказуючи останньому на порушення ним ПДР, зокрема керування транспортним засобом ВАЗ 21013, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який обладнаний засобом пасивної безпеки, будучи не пристебнутим ременем безпеки. При цьому, з вказаного відеозапису, вбачається, що ОСОБА_1 сидить за кермом транспортного засобу із не пристебнутим паском безпеки.
Більш того, з вказаного відеозапису, вбачається, що під час перевірки документів ОСОБА_1 працівниками поліції було встановлено, що по-перше, державний реєстраційний номер на транспортному засобі витертий, що не дає змоги чітко визначити його символи з відстані 20 м, що в свою чергу, є порушенням вимог п. 2.9 (в) ПДР (03:00 хвилина та далі), а по-друге, що ОСОБА_1 перебуває у розшуку за поданням ІНФОРМАЦІЯ_1 (03:25 хвилина та далі), а тому підлягає затриманню та доставленню до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що було зазначено останньому та, з цих підстав, запропоновано йому вийти з автомобіля для проходження особистого огляду. Після проходження такого працівниками поліції, з дотриманням всіх вимог, відносно нього було винесено та вручено оскаржувану постанову, а йому було роз'яснено порядок їхній дій під час виконання подання про розшук, зокрема щодо його супроводу до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що в подальшому ними й було зроблено.
Натомість, суд зазначає, що жодних відомостей про те, що коли ОСОБА_1 вийшов із автомобіля, то працівники ІНФОРМАЦІЯ_1 посадили його в автобус, а через декілька хвилин йому надали оскаржувану постанову, вищевказаний відеозапис не містить.
Таким чином, судом встановлено, що жодних працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 , ані під час зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 , ані під час роз'яснення йому підстави такої зупинки, ані під час винесення оскаржуваної постанови, ані під час її вручення, ані під час його супроводу до ІНФОРМАЦІЯ_1 , не було, так само, як і їхнього автобусу, а отже вказані доводи наведені позивачем суду навмисно з метою уникнення адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення.
З огляду на викладене, враховуючи те, що вимогами п. 2.3 (в) ПДР визначено обов'язок водія на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ременем безпеки, однак 20 квітня 2024 року о 11 годині 15 хвилин на вул. Деревлянській, 41 у м. Дніпрі позивач керував таким транспортним засобом ВАЗ 21013, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , будучи не пристебнутий таким ременем безпеки, що підтверджується відеозаписом з бодікамери № 471446, який є належним, достатнім та допустимим доказом у справі та про який, в свою чергу, зазначено в оскаржуваній постанові, суд доходить висновку щодо правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП України, а тому дії поліцейського УПП в Дніпропетровській області Таранець О.О. є законними, а постанова у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 1955028 від 20 квітня 2024 року, правомірною та обґрунтованою, через що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
На виконання вимог ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір суд відносить на рахунок позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 1, 2, 19, 20, 72, 77, 96, 229, 242-246, 262, 286 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста 3; ЄДРПОУ 40108646), третя особа - поліцейський Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Таранець Олександр Олександрович (49000, м. Дніпро, пл. Троїцька, буд. 2-А; ЄДРПОУ 40108646) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду згідно з вимогами ч. 4 ст. 286 КАС України протягом десяти днів зо дня його підписання суддею або протягом десяти днів зо дня отримання його копії учасниками справи.
Рішення суду набирає законної сили протягом десяти днів зо дня його підписання суддею або протягом десяти днів зо дня отримання його копії учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна