Справа № 515/909/24
Провадження № 3/513/1176/24
Саратський районний суд Одеської області
21 серпня 2024 року суддя Саратського районного суду Одеської області Миргород В.С., розглянувши матеріали ВП №2 Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області, які надійшли з Одеського апеляційного суду після визначення підсудності, про адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КУпАП, щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , непрацюючої, паспорт № НОМЕР_1 , виданого 11 серпня 2021 року, ідентифікаційного номеру не надано, -
22 травня 2024 року о 12 годині 50 хвилин на автодорозі Т-16-10 М-15 79 км+700м с. Монаші- с.Жовтий Яр- м.Татарбунари ОСОБА_1 керувала автомобілем марки «ВАЗ 21063» з державним номерним знаком НОМЕР_2 , без посвідчення водія, тобто не маючи права керування таким транспортним засобом, повторно протягом року, чим порушила вимоги п.2.1 "а" Правил дорожнього руху України та допустила правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, будучи повідомленою завчасно та належним чином, про що свідчить розписка про отримання виклику у матеріалах справи. Причину своєї неявки суду не повідомила, клопотання про перенесення судового засідання, а також заперечення на складений протокол про адміністративне правопорушення суду не направила.
У відповідності до положень ст. 268 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126 КУпАП не є обов'язковою, тому враховуючи наведені положення та той факт, що ОСОБА_1 , будучи обізнаною про місце і час розгляду справи, не з'явилася у судове засідання, клопотання про відкладення розгляду справи не подала, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності особи, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» від 07 липня 1989 року, виходить з того, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.
Отже, передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989).
Крім того, враховуючи принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд має провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).
Виходячи зі змісту статей 7, 254, 279 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється лише щодо правопорушника та в межах протоколу про адміністративне правопорушення.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126 КУпАП, суд приходить до такого висновку.
У порядку статті 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст.278 КУпАП, орган який розглядає справу про адміністративне правопорушення, вирішує також питання, чи правильно складено протокол про адміністративне правопорушення і виходячи з цього, не вправі вийти за межі протоколу.
Виходячи зі змісту статей 7, 254, 279 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється лише щодо правопорушника та в межах протоколу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до положень ст. 9 КУпАП - адміністративним правопорушенням (проступком) визнаються протиправні, винні (умисні або необережні) дії або бездіяльність, які посягають на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, а також встановлений порядок управління і які тягнуть за собою застосування адміністративно-правових санкцій.
Відповідно до статей 245, 280 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи.
Відповідно до вимог статей 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Проаналізувавши надані докази, вважаю, що з матеріалів справи вбачається, що в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КпАП України, виходячи з такого.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України Про дорожній рух від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Відповідно до диспозиції ч.5 ст.126 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред'явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами настає за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті.
Відповідно до п. 2.1 «а» ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Статтями 251, 280 КУпАП, визначено фактичні дані, обставини на основі яких, у визначеному законом порядку, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, зокрема, ці дані встановлюються, у т.ч. протоколом про адміністративне правопорушення, свідків, засобами фото- і кінозйомки, відеозапису.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів цієї справи, особа, що притягається до адміністративної відповідальності будучи водієм, у вказаній дорожній обстановці, вимог наведених Правил не дотрималася, вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КУпАП та провина її повністю доведена, у розумінні ст.251 того ж Кодексу, належними та допустимими доказами, а саме:
протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 193751, датованим 22 травня 2024 року, зауважень щодо викладених у ньому обставин ОСОБА_1 не внесла;
копією постанови поліцейського СРПП ВП №2 Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області Горінчой В.В. серії БАД № 855566 від 14 лютого 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП у виді штрафу на користь держави у розмірі 3400,00 грн, на підтвердження повторності правопорушення протягом року;
довідкою поліцейського СРПП Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області А.Нікітенко, згідно з якою ОСОБА_1 притягувалася до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП впродовж календарного року постановою серії БАД № 855566 від 14 лютого 2024 року; посвідчення водія не отримувала.
диском з відеозаписом події, що мала місце 22 травня 2024 року, на якому зафіксовано пояснення ОСОБА_1 щодо керування нею автомобілем без посвідчення водія.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Так, у п. 52 рішення ЄСПЛ від 05.02.2008 року «Романаускас проти Литви» судом констатовано, що національний суд повинен переконатися, що провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів, було справедливим.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Інструкції 2, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання, які долучаються до протоколу. ОСОБА_1 зауважень щодо викладених у протоколі обставин не внесла. Поліцейський протокол про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 складений в установленому законом порядку, відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, розділам ІІ, ІХ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.
Матеріали справи не містять доказів того, що до ОСОБА_1 з боку працівників поліції або свідків було необ'єктивне ставлення. Ніяких доказів про порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, оскарження дій, рішення суду, тощо) остання суду не надала.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Дослідженими доказами, які містяться в матеріалах справи встановлено, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, розуміючи суспільну небезпеку та протиправність свого діяння, вчинила вищезазначене адміністративне правопорушення.
У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання для того, щоб втручання (вилучення спеціального права) вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.
Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
За таких обставин, оцінивши наведені докази, суд визнає вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення доведеною, в її діях є склад правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КпАП України. До вказаного висновку суд прийшов, виходячи не тільки із вимог національного законодавства України, а і з висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі "Бочаров проти України" від 17.03.2011 (остаточне 17.06.2011), в пункті 45 якого зазначено, що "Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (див. рішення від 18.01.1978 у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства"). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі "Салман проти Туреччини")".
Відповідно до вимог ч.2 ст.33 КпАП України, при накладенні стягнення за правопорушення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь її вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Обставин, що пом'якшують та обтяжують відповідальність ОСОБА_1 , згідно зі ст.35 КУпАП, не встановлено.
Відповідно до вимог ст.23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності з метою виховання особи, а також запобігання вчиненню нових правопорушень. Цей захід є відтворенням головної запобіжної мети цього етапу, а саме: запобігання вчиненню правопорушень з боку самого порушника, а також застереження інших осіб від вчинення адміністративних правопорушень на прикладі порушника, утримання їх від можливості вчинення подібних протиправних діянь.
Суд зауважує, що адміністративне стягнення є лише способом для виправлення протиправної поведінки особи і запобігання вчинення нових порушень.
Санкцією ч.5 ст.126 КУпАП передбачено накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п'яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Вирішуючи питання про накладення адміністративного стягнення, суд приймає до уваги те, що згідно п. 28 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» суди не вправі застосовувати адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала.
Враховуючи те, що згідно облікових даних адміністративної практики (АПІС «НАІС», «АРМОР», та інш. відсутня інформація щодо отримання посвідчення водія ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне з метою її виховання та попередження вчинення нових правопорушень застосувати до неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу, без позбавлення права керування транспортними засобами.
Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для застосування додаткового стягнення, передбаченого санкцією закону про адміністративну відповідальність, у виді оплатного вилучення керованого транспортного засобу, суд вважає за доцільне зауважити таке.
В абзаці четвертому пункту 28 Постанови № 14 ВСУ роз'яснив, що оплатне вилучення транспортного засобу може бути є допустимим тільки як додаткове адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, за які встановлена відповідальність частиною шостою статті 121, частинами другою та третьою статті 130 КпАП. Застосування його як основного стягнення законом не передбачено. Не можна накладати це стягнення й на особу, яка вчинила відповідне правопорушення, керуючи транспортним засобом, що належить іншій особі.
Слід зазначити, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 керувала автомобілем марки «ВАЗ 21063» з державним номерним знаком НОМЕР_2 .
Зважаючи на ту обставину, що надані суду матеріали не містять доказів належності ОСОБА_1 керованого нею автомобілю на праві власності, суд вважає, що правові підстави для застосування такого виду стягнення як оплатне вилучення транспортного засобу відсутні.
Виходячи з вищевикладеного та враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь її вини, відсутність обставин, що пом'якшують та наявність обтяжуючих відповідальність обставин, суд приходить до висновку, що до порушника слід застосувати адміністративне стягнення, в межах санкції ч. 5 ст. 126 КУпАП, у вигляді штрафу, без позбавлення права керування транспортними засобами та без оплатного вилучення транспортних засобів.
Відповідно до ст. 40-1 КУпАП, п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Керуючись ст.ст. 40-1, 124, 268, 279, 280, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя -
Визнати ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, та застосувати до неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800,00 грн (сорок тисяч вісімсот грн 00к.) в дохід держави, без позбавлення права керування транспортними засобами та без оплатного вилучення транспортних засобів.
Стягнення проводити на користь держави на розрахунковий рахунок №UA848999980313080149000015001, код за ЄДРПОУ отримувача - 37607526, отримувач коштів - ГУК у Одеській області (Одеська обл.) 21081300, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), вид платежу: адміністративні штрафи у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Роз'яснити правопорушнику, що у разі несплати штрафу в установлений ст. 307 КУпАП строк, постанова буде надіслана для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем його проживання. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення відповідно до вимог ст. 308 КУпАП з порушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу; витрати на облік зазначених правопорушень.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 605,60 грн (шістсот п'ять грн 60к.) на розрахунковий рахунок №UA908999980313111256000026001, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), отримувач коштів - ГУК у м. Києві (м. Київ) 22030106, призначення платежу стягнення судового збору на користь держави.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Строк пред'явлення постанови до виконання 3 (три) місяці з дня набрання нею законної сили.
Суддя В. С. Миргород