Справа № 495/7316/24
Номер провадження 3/495/2707/2024
14 серпня 2024 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого судді: Мишко В.В.
при секретарі судового засідання: Красовській А.О.
за участю особи, стосовно якої складено адміністративний протокол - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 495/7316/24 за матеріалами, які надійшли від Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, не працюючої (пенсіонерку), яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
26.07.2023 року до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшли протоколи про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за частиною 1 статті 173-2 КУпАП, які згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано на розгляд судді Мишку В.В.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №103283 від 20.07.2024 року, ОСОБА_1 , 20.07.2024 року, знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 умисно висловлювала образи на адресу своєї сестри - ОСОБА_2 , чим спричинила психологічне насильство, за що передбачено відповідальність за ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №167246 від 22.07.2024 року, ОСОБА_1 , 22.07.2024 року близько о 06:00 годині, знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 вчинила домашнє насильство стосовно своєї сестри - ОСОБА_2 , а саме вчинила конфлікт, намагалась побити її та порушила умови ТЗП від 20.07.2024 року, за що передбачено відповідальність за ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14.08.2024 року вказані адміністративні протоколи об'єднанні в одне провадження.
В судовому засіданні 14.08.2024 року особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 пояснила, що з обставинами викладеними в протоколах про притягнення її до адміністративної відповідальності вона не згодна. Просила провадження у справі про притягнення її до адміністративної відповідальності закрити, з підстав, викладених в її письмовому клопотанні про закриття справи про адміністративне правопорушення.
Особа, за заявою якої було складено адміністративний протокол - ОСОБА_2 в судове засідання 14.08.2024 року не з'явилася, про день, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином (телефонограмою на мобільний номер НОМЕР_1 ). Причини неявки суду невідомі.
На підтвердження обставин викладених у протоколах та гіпотетичної винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 173-2 КУпАП, інспектори ВРПП Білгород-Дністровського РВП ГУНП України в Одеській області, надали такі докази:
- протоколи про адміністративні правопорушення серії ВАД №№103283, 167246 від 20.07.2024, 22.07.2024 року, в яких викладена суть адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.173-2 КУпАП, зміст яких викладено вище;
- заяви ОСОБА_2 від 20.07.2024, 22.07.2024 року, відповідно до яких вона просить притягнути до адміністративної відповідальності свою сестру ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- пояснення ОСОБА_2 від 20.07.2024, 22.07.2024 року;
- пояснення ОСОБА_3 від 21.07.2023 року;
- форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства від 20.07.2024, 22.07.2024 року.
Суддя, заслухавши думку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 та дослідивши в сукупності з протоколами про адміністративні правопорушення також матеріали справи, приходить до переконання щодо наступного.
Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі: презумпції невинуватості, передбаченого статтею 62 Конституції України, згідно з якою всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із вимогами статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
У відповідності до статті 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до статті 129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов'язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи. Притягнення до адміністративної відповідальності має відбуватись у відповідності до встановленого законодавством порядку.
В статті 7 КУпАП зазначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
У відповідності до вимог частини 1 статті 8 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст.9 КУпАП).
Тобто адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Згідно статті 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне в об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до положень статті 251 КУпАП - доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КУпАП.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
У справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011року, заява № 16347/02, «Малофєєва проти Росії» (заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016року) Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
Діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні ЄСПЛ у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), суд встановив, серед іншого, порушення ч.3 ст.6 Конвенції у зв'язку з тим, що в протоколі фабула була сформульована лише в загальних рисах без конкретизації обставин вчинення правопорушення.
Відповідно до вимог статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Посадовою особою, що складає протокол, ставиться у вину особі вчинення таких конкретних протиправних діянь, що містять в собі ознаки того чи іншого адміністративного правопорушення, що відображається у протоколі. Суддя ж, розглянувши справу повинен переконатись у наявності чи відсутності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за конкретні дії.
Згідно статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Тобто, після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов'язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.
Відповідно до чинного законодавства України протокол про адміністративне правопорушення є офіційним документом і основним джерелом доказів у справі, оскільки саме він має містити повні та точні відомості про вчинення правопорушення, його кваліфікацію, дані про потерпілих, свідків, якщо вони є. Саме протокол про адміністративне правопорушення є документом, в якому формулюється суть правопорушення.
Протокол складається у кожному випадку виявлення адміністративного правопорушення, він є єдиною формою документу, в якому фіксується факт вчинення допущеного порушення, ніякого іншого документу про прийняття до провадження уповноваженими органами не оформляється. Від того, наскільки грамотно, змістовно і умотивовано складений протокол, залежить якість розгляду справи про адміністративне порушення, правильність розгляду справи по суті й обґрунтованість застосування адміністративного стягнення.
Протокол про адміністративне правопорушення - це комплексне джерело доказової інформації. Однак він набуває значення доказу в таких випадках, коли: по-перше, протокол складений уповноваженою на те посадовою особою; по-друге, складений не пізніше термінів, передбачених для накладення адміністративного стягнення; по-третє, зміст протоколу відповідає усім вимогам, передбаченим коментованою статтею.
Суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП за якою складено протокол.
Обставини правопорушення повинні бути викладені в протоколі конкретно, з належним формулюванням складу адміністративного правопорушення у відповідності до змісту диспозиції статті (частини статті) КУпАП, що передбачає відповідальність за його вчинення.
Із фабули протоколів про адміністративні правопорушення (серії ВАД №103283 від 20.07.2024 року та серії ВАД №167246 від 22.07.2024 року) вбачається, що ОСОБА_1 , 20.07.2024 року та 22.07.2024 року, знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 вчинила домашнє насильство стосовно своєї сестри - ОСОБА_2 , а саме вчинила конфлікт, висловлювалася на її адресу нецензурною лайкою та намагалась побити її, в наслідок чого могла бути завдана шкода її психологічному здоров'ю.
Диспозицією частини 1 статті 173-2 КУпАП передбачено, що вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, є умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення тягне за собою юридичну відповідальність.
Норма статті 173-2 КУпАП є бланкетною, а тому для того, щоб повністю розкрити суть адміністративного правопорушення у протоколі повинно бути зазначено, які конкретно дії вчинила особа, який спосіб насильства прослідковується у діях порушника, якщо дій кілька, то зазначена кожна дія і, вид насильства, наслідки цих дій по відношенню до особи, щодо якої вони були спричинені.
У той же час, організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства визначаються Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» за № 2229-VIII.
На сьогоднішній день, вже через з два з половиною роки після початку повномасштабної військової агресії росії проти України, особливо гостро стали виявлятися численні випадки соціальних спірних і конфліктних ситуацій у різних сферах.
Стаття 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає, що домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство в сім'ї - насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи (п.14 ч.1 ст.1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству").
Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП, підпадають такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров'ю іншого члена сім'ї.
Законодавець визнав адміністративним правопорушенням не будь-яке домашнє насильство, а лише те, яке потягло за собою завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого або ж могло спричинити таку шкоду.
Водночас, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов'язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.
Юридичний склад адміністративного правопорушення - це передбачений нормами права комплекс ознак (елементів), за наявності яких певне протиправне діяння можна кваліфікувати як адміністративний проступок.
Такий комплекс ознак передбачає чотири елементи: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона.
Об'єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення полягає в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Суб'єктами адміністративних правопорушень можуть бути зокрема деліктоздатні фізичні особи, які вчинили певні правопорушення.
Серед загальних суб'єктів існують так звані спеціальні суб'єкти, тобто особи, які мають властивості адміністративної відповідальності. До них належать військовослужбовці, призвані на збори військовозобов'язаних, працівники Національної поліції, а також інші особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів; неповнолітні (особи віком від 16 до 18 років); іноземці; службові особи; батьки або особи, які їх замінюють; народні депутати; окремі фахівці; інші особи залежно від специфіки їх професійних і трудових обов'язків, стану здоров'я тощо (водії, експерти, перекладачі, вагітні, інваліди та ін.).
Згідно із частинами 2 та 3 ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: 1) подружжя; 2) колишнє подружжя; 3) наречені; 4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); 5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; 6) особи, які мають спільну дитину (дітей); 7) батьки (мати, батько) і дитина (діти); 8) дід (баба) та онук (онука); 9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка); 10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); 11) рідні брати і сестри; 12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); 13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; 14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; 15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім'ї патронатного вихователя. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання, а також на суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Згідно Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 01.06.2000 р. № 1768-Ш до членів сім'ї відносяться особи, які проживають разом і (або) об'єднанні законними правами чи обов'язками щодо утримання.
Сім'я або родина - соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.
Основними ознаками сім'ї є шлюбні зв'язки; зв'язки спорідненості; спільний побут та спільний сімейний бюджет.
Відповідно до статті 3 СК сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри, дружини (чоловіки); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КпАП України, можуть бути як члени однієї сім'ї відповідно до визначеного поняття члена сім'ї у Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», та інші родичі та особи, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання.
Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
Статтею 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що постраждала особа має право, зокрема, на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства.
Однак важливо розрізняти поняття «сварка», «конфлікт», «насильство».
Особливостями ознак домашнього насильства є: наявність патерну (повторювані в часі інциденти множинних видів насильства); системна основа; повна влада та контроль над постраждалою особою; насильницькі дії у відносинах між близькими людьми; якщо вже є одна з форм домашнього насильства, висока ймовірність того, що й інші форми насильства можуть розвиватися.
Конфлікт (лат. conflictus - зіткнення, сутичка) - зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Таким чином, виходячи з граматичного тлумачення диспозиції статті 173-2 КУпАП, орган поліції зобов'язаний при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, зазначати конкретно в чому саме полягало психологічне насильство, що прямо витікає з диспозиції статті (погрози, образи, чи переслідування, позбавлення житла, їжі, тощо) і це є обов'язковим.
Як було зазначено вище, 20.07.2024 року та 22.07.2024 року за адресою: АДРЕСА_2 відбувся конфлікт.
Дії громадянки ОСОБА_1 кваліфіковані працівником поліції за частиною 1 статті 173-2 КУпАП, як домашнє насильство психологічного характеру.
Слід зазначити те, що у протоколах про адміністративні правопорушення (серії ВАД №103283 від 20.07.2024 року та серії ВАД №167246 від 22.07.2024 року) не конкретизовано в чому саме таке насильство полягало і яка шкода заподіяна, хоча це прямо випливає з диспозиції статті 173-2 КУпАП.
У даному випадку наявність наслідків дій ОСОБА_1 у виді спричинення шкоди психічному здоров'ю ОСОБА_2 , хоча і відображені у протоколі про адміністративне правопорушення, і зокрема, у матеріалах даної справи, втім їх зміст не розкрито, а тим більше не доведено за стандартом «поза розумним сумнівом».
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у багаточисельних рішеннях висловлена правова позиція щодо розгляду національними судами справ про адміністративні правопорушення. Так, у рішенні Суду "Енгель та інші проти Нідерландів" були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень.
Такими критеріями є: "критерій національного права", який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; "критерій кола адресатів", відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; "критерій мети та тяжкості наслідків", за змістом якого вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину, якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. У будь-якому випадку правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за правилами кримінального правопорушення за яке призначене покарання (стягнення), за яким особа позбавляється волі.
Аналіз диспозиції та санкції частини 1 статті 173-2 КУпАП дає підстави стверджувати те, що це правопорушення відповідає критерію "кола адресатів" та критерію "мети та тяжкості наслідків". Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене вказує на те, що зазначене вище правопорушення повинне розглядатись за процедурою кримінального судочинства. У зв'язку із цим, при розгляді апеляційної скарги, при наданні оцінки доказам та вирішенні питання про законність та обґрунтованість судового рішення суд вважає за необхідне застосовувати відповідні положення кримінального процесуального закону, в тому числі і щодо сутності адміністративного правопорушення, яке за своєю юридичною природою фактично є обвинуваченням.
Фактично об'єктивна сторона правопорушення в протоколі не розкрита.
Насильство в сім'ї, у розумінні статті 173-2 КУпАП, є адміністративним правопорушенням, з матеріальним складом, оскільки він потребує наявності не тільки певного діяння, але й спричинення або загрози завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Разом з тим, суперечка, про яку йде мова у протоколах про адміністративні правопорушення, не охоплюється диспозицією статті 173-2 КУпАП не є об'єктивною стороною вказаного правопорушення, за що особа може бути притягнутою до адміністративної відповідальності.
Тобто факт вчинення домашнього насильства ОСОБА_1 , не знайшов свого підтвердження при розгляді справи про адміністративні правопорушення в суді.
При цьому, суддя, окрім викладених вище мотивів, виходив ще й з того, що на особу, уповноважену складати протокол про адміністративне правопорушення, покладається обов'язок довести причинно - наслідковий зв'язок між діями, що учинені особою та наслідками, що настали.
Інакше кажучи, саме по собі вживання нецензурної лайки на адресу осіб, із числа передбачених статтею 3 Закону України №2229-VIII, автоматично не утворює собою складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП, позаяк, ці дії неминуче мають потягнути за собою наслідки, а саме: завдання чи можливість завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
З фабули протоколів не простежується факт того, що конфліктна ситуації викликала у постраждалої особи - ОСОБА_2 побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинила емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи, тощо.
У даному випадку дійсним є лише факт того, що атмосфера взаєморозуміння між сестрами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутня. Дійсно мала місце обопільна словесна перепалка, однак, не кожна перепалка є домашнім насильством у розумінні норм Закону.
Сам факт звернення ОСОБА_2 , до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства.
Наявність сварок і непорозумінь між особами на майновому та/чи побутовому ґрунті свідчить про існування між ними неузгодженості життєвих позицій в певних аспектах ставлення до життя, однак не підтверджує факту вчинення саме домашнього насильства чи потенційного конфлікту.
Окрім цього, авторами протоколів (інспекторами ВРПП Білгород-Дністровського РВП ГУНП України в Одеській області), не подано жодних доказів, які б свідчили про склад скоєного ОСОБА_1 , правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП, які б підтвердили, що на відносини між нею та її сестрою розповсюджується дія Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є суб'єктами, на яких розповсюджується дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання.
У Постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24.02.2021 року по справі №715/26/19 вказано, що відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини доктрини «плодів отруєного дерева», якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж (рішення у справах «Гефген проти Німеччини», «Шабельник проти України (№ 2)», «Яременко проти України (№ 2)»). Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов'язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруєного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом.
Окрім цього, в адміністративних протоколах не вказано відповідно до вимог статті 256 КУпАП прізвища, адреси свідків правопорушення, інші відомості, необхідні для вирішення справи, що також суперечить вимогам п.п.12,15 Інструкції, якими передбачено, що до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються інші матеріали про адміністративне правопорушення пояснення свідків, що містять інформацію про правопорушення.
При цьому, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, яка притягується до відповідальності, і лише в межах зазначеного у протоколах про адміністративні правопорушення обвинувачення, на підставі зібраних посадовою особою, уповноваженою на складання протоколу про адміністративне правопорушення, доказів.
Відповідно до ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За наведеного, самі по собі складені щодо ОСОБА_1 протоколи про адміністративні правопорушення за частиною 1 статті 173-2 КУпАП, не можуть бути визнаними єдиними належними та допустимими доказами по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, в частині підтвердження факту вчинення особою певних діянь, оскільки за своєю правовою природою не є самостійними беззаперечними доказами, а викладені у них обставини повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніву у суду.
В постанові КАС ВС від 08.07.2020 року (справа № 463/1352/16-а) вказано, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та вини особи, що притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведення невинуватості цієї особи.
Із врахуванням положень і тлумачень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що правопорушення було вчинено і особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, є винною у вчиненні адміністративного правопорушення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія, викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.
Обов'язкова відповідність судового процесу у справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною 1 статтею 173-2 КУпАП таким засадам, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, безпосередність дослідження доказів, а також змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів безумовно має враховуватись як особами, яких звинувачують у скоєнні адміністративного правопорушення, та їх захисниками, так і судом, що здійснює розгляд відповідних справ.
Згідно рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010, яке є обов'язковим до виконання на території України, фактичні дані або будь-які інші докази, одержані в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо є неналежними доказами.
Суддею враховано те, що протоколи про адміністративні правопорушення за своєю суттю є процесуальними документами, якими уповноважений орган засвідчує певні порушення, допущені особою, які містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і які є підставами для подальшого провадження у справі. Зважаючи на викладене та враховуючи позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо протоколу про адміністративне правопорушення, висловлену в рішенні по справі "Карелін проти Російської Федерації", суддя приходить до висновку, що протокол не може бути самостійним та достатнім доказом у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи те, що при розгляді справи, доказів, що стверджують факт скоєння ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП не було встановлено, суддя переконаний, що необхідно закрити провадження у справі про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 , у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, з наведених вище мотивів та підстав.
Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» та ст.40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому виходячи з норм статей 284 та 247 КУпАП, не вбачає підстав для звернення судового збору з ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 1,7, 9, 245, 247, 251, 276, 283-285 КУпАП, суддя -
Провадження у справі № 495/7316/24 за матеріалами Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області про вчинення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити у зв'язку з відсутністю складу та події адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, або представником або на неї може бути внесено протест прокурора протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя В.В. Мишко