20 серпня 2024 року
м. Київ
справа №120/7757/23
адміністративне провадження № К/990/32160/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Білак М.В.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2024 року у справі № 120/7757/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ), про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" у розмірі до 100 000 грн, пропорційно дням його участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з перебуванням безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, а саме з 04 серпня 2022 року по 30 листопада 2022 року.
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за прийняття в період з 04 серпня 2022 року по 30 листопада 2022 року безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з перебуванням безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, в розрахунку до 100 000 грн. на місяць, пропорційно часу участі у таких діях та заходах, враховуючи фактично виплачені суми за вказаний період.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача військову частину НОМЕР_2 .
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2024 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" у розмірі до 100 000 грн, пропорційно дням його участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з перебуванням безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, а саме з 04 серпня 2022 року по 30 листопада 2022 року (окрім 07 жовтня 2023 року). Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за прийняття в період з 04 серпня 2022 року по 30 листопада 2022 року (окрім 07 жовтня 2023 року) безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з перебуванням безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, в розрахунку до 100 000 грн на місяць, пропорційно часу участі у таких діях та заходах, враховуючи фактично виплачені суми за вказаний період. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, військова частина НОМЕР_1 звернулася через підсистему «Електронний Су» із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями Закону України "Про запобігання корупції" суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
Суд першої інстанції розглянув дану справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
У касаційній скарзі підставами для відкриття касаційного оскарження, заявник, зокрема, зазначив підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становить суспільний інтерес). Проте військова частина лише послалася на указаний підпункт, однак не навела вмотивованих аргументів, що свідчать про вплив наслідків розгляду цієї справи на судову практику у подібній категорії справ.
Так, вирішуючи цей спір та задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції установили, що стосовно позивача наявне бойове розпорядження від 02.04.2022 №56-Т та довідка №4983 від 02.03.2023, яка підтверджує періоди його участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської та Сумської областей у період з 04.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 11.12.2022 та з 18.12.2022 по 31.12.2022. Отже, на думку судів попередніх інстанцій, наявні підстави для визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві додаткової винагороди, встановленої пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за прийняття ним безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 04.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 11.12.2022 та з 18.12.2022 по 31.12.2022 в розрахунку до 100000 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Отже, цей спір вирішувався судами виходячи суто із оцінки доказів у справі, наданих під час його вирішення. Водночас, у касаційній скарзі відсутні вмотивовані аргументи на спростування таких висновків судів, а доводи відповідача зводяться до посилань на різну судову практику у подібних спорах та обов'язку Верховного Суду забезпечити сталість і єдність судової практики у такій категорії справ.
Суд також не бере до уваги доводи заявника про те, що справа становить суспільний інтерес, оскільки наявність "суспільного інтересу" як обставина, яка може слугувати підставою для відкриття касаційного провадження, оцінюється за кількісними та якісними критеріями як-от: суспільна значущість, тобто вплив на права не окремої людини, а спільноти індивідуумів, які можуть стверджувати, що мають охоронюваний законом інтерес щодо предмета спору (кількісний критерій); інтенсивність втручання в сферу реалізації законного інтересу, тобто встановлення певних обтяжень для групи осіб майнового чи немайнового характеру, пов'язаних із предметом позову, та, переважно, але не винятково, триваючий характер дії таких обтяжень або обмежень у реалізації прав щодо певного суспільного блага (якісний критерій).
Отже, аналіз мотивів касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не свідчить про наявність підстав для відкриття провадження у справі за підпунктами "а" та "в" частини п'ятої статті 328КАС України, так як заявником не наведено вмотивованих аргументів, що дозволили стверджувати, що формування Верховним Судом висновку щодо застосування певних норм у цій справі, буде мати вплив на права та інтереси спільноти з метою реалізації їхніх прав щодо певного суспільного блага.
Лише загальні посилання на положення пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, за відсутності належного обґрунтування, не є підставою для допуску до касаційного оскарження судових рішень, які за приписами частини п'ятої статті 328 КАС України такому оскарженню не підлягають.
Інші аргументи скарги також свідчать про переоцінку доказів та обґрунтовані неповним з'ясуванням обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначена конституційна норма кореспондується з положеннями частини першої статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на відхилення Верховним Судом зазначені заявником виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав касаційного оскарження цих рішень, встановлених пунктами 1, 2, 3, 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2024 року у справі № 120/7757/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ), про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов М.В. Білак