16 серпня 2024 року
(про повернення позовної заяви)
м. Київ
справа №990/240/24
адміністративне провадження № П/990/240/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Васильєвої І.А. (головуючий суддя), суддів: Гімон М.М. Дашутін І.В., Юрченко В.П., Яковенко М.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 19 лютого 2023 року № 82/2023 (в частині), -
25 липня 2024 року до Верховного Суду, як суду першої інстанції, надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання, зазначена в позовній заяві: АДРЕСА_1 ; паспорт громадянина Сполучених Штатів НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ), підписаний адвокатом Ізовіта Андрієм Миколайовичем (адреса: 01021, м. Київ, вул. Кловський узвіз, 7А, оф. 51, РНОКПП: НОМЕР_3 ; електронний кабінет, адреса: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до Президента України ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), в якому представник позивача просив Суд:
- визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 19 лютого 2023 року № 82/2023 у частині введення в дію пункту 11 додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 лютого 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» до громадянина США ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ).
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає про безпідставність та неправомірність застосування обмежувальних заходів (санкцій) до громадянина США ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) строком на 10 років; вказує про відсутність фактичних та юридичних підстав його прийняття; за доводами позовної заяви, прийняття Указу порушує принцип пропорційності відносно позивача, що призводить до необґрунтованого, безпідставного та надмірного обмеження права позивача на мирне володіння своїм майном; застосовані санкції суперечать частині 1 статті 1 Закону України «Про санкції», практиці Європейського суду з прав людини та критеріям законності рішення, передбаченим п. 8 ч. 2 статті 2 КАС України, призводять до обмеження прав та інтересів позивача, без наявності будь-яких встановлених фактів загрози національній безпеці, громадському порядку чи іншим охоронюваним інтересам, а також, без наведення будь-яких доказів та обґрунтувань застосування санкцій. Також, представником позивача наголошено і на тому, що з моменту опублікування Указу № 82/2023 інформація щодо позивача набула публічного розголосу та впливає на його ділову репутацію. Крім того, після опублікування оскаржуваного Указу, вищезазначена інформація вноситься до Державного реєстру санкцій, який є публічним та загальнодоступним. Вказує, що згідно Витягу з Державного реєстру санкцій, санкції застосовані до позивача, як до громадянина Російської Федерації, однак позивач є громадянином Сполучених Штатів Америки, що підтверджується паспортом громадянина США № НОМЕР_4 , копія якого додана до позовної заяви.
Разом з позовною заявою представник позивача подав заяву про поновлення строку звернення до суду з цим позовом. На обґрунтування поважності пропуску строку звернення з позовом до Верховного Суду акцентувалась увага на тому, що позивач є іноземним резидентом (громадянином США), а тому не обізнаний із законодавством України, не знав та не міг знати про порядок набрання чинності Указів Президента України, та щодо граничних строків звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Крім того, перебуваючи на момент прийняття оспорюваного Указу на території США, позивач не знав та не міг знати про прийняття оскаржуваного Указу; оспорюваний Указ виданий українською мовою та не має офіційного перекладу на англійську або іншу іноземну мову, що позбавляє можливості позивача ознайомитись з його змістом.
Також, представник позивача додатково зазначив, що позивач дізнався про наявність факту застосування до нього персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) лише 18 липня 2024 року, що підтверджується листом адресованим на його ім'я від організації КЛІЕРІ ГОТТЛІБ СТІН & ГАМІЛЬТОН ЛЛП (CLEARY GOTTLIEB STEEN & HAMILTON LLP), надавши до заяви про поновлення строку звернення до суду копію вказаного листа (із перекладом з англійської на українську мову). Отже, за доводами представника позивача, день, коли позивач дізнався, або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів варто вважати 18 липня 2024 року.
Проаналізувавши доводи представника позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, Суд, дійшов висновку про неповажність вказаних причин, додатково встановивши невідповідність позовної заяви вимогам пунктів 4, 5, 9, 10 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в частині належного обґрунтування порушених прав позивача оскаржуваним Указом.
У зв'язку з викладеним, ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано усунути вказані судом недоліки, шляхом подання до суду заяви із визначенням інших підстав для поновлення строку звернення до суду та доказів на їх підтвердження, а також для приведення позовної заяву у відповідність вимогам пунктів 4, 5, 9, 10 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.
12 серпня 2024 року представником позивача, ОСОБА_4 через систему «Електронний суд» подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано уточнюючу позовну заяву, а також заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
В уточненій позовній заяві, представником позивача наголошено, що такі обмежувальні заходи (санкції), як «обмеження торговельних операцій (повне припинення), «заборона на набуття у власність земельних ділянок», «заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах» порушують права і свободи позивача гарантовані ст. 21, 26, 32, 41, 42 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, представник позивача знову посилався на ті ж самі доводи, які були викладені в первісній позовній заяві, зокрема, що застосовані обмежувальні заходи (санкції) до позивача як до громадянина Російської Федерації, однак позивач є громадянином Сполучених Штатів Америки, що підтверджується паспортом громадянина США № НОМЕР_4 . Додатково представник позивача знов вказує, що з моменту опублікування Указу № 82/2023, інформація щодо позивача набула публічного розголосу та впливає на його ділову репутацію, а після опублікування, вищезазначена інформація вводиться до Державного реєстру санкцій, який є публічним та загальнодоступним. Таким чином, оспорюваним Указом, яким введено в дію персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), порушені права, свободи та інтереси позивача.
Усуваючи недоліки позовної заяви в частині наведення інших підстав пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом, представник позивача в заяві про поновлення строку звернення до суду вказує, що з 2022 року позивач постійно перебував в США, а тому з моменту введення в дію Указу Президента України від 19 лютого 2023 року № 82/2023 не знав та не міг знати про застосування до нього персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) в Україні.
За доводами представника, позивач дізнався про наявність фактів застосування до нього персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) 15 грудня 2023 року під час підписання контракту в одному з банків в Європі, а саме банку «MyGuava» (реєстраційний номер 10601900, адреса реєстрації: Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії, Лондон, вул. Фінсбрі Серкс, 29 Селсбрі Хаус), і лише 17 грудня 2023 року ці факти були підтверджені листом адвоката Долженчук Н.М. адресованому позивачу на його запит.
Однак такий запит позивача не міг бути скерований раніше по причині відсутності інформації про застосування до нього персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) в офіційних інформаційних джерелах державних органів США або в засобах масової інформації.
Також, представником позивача зазначено, що з грудня 2023 року до лютого 2024 року після отримання інформації застосування до позивача персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), адвокатом Долженчук Н.М. були надіслані запити до РНБО України, Президента України, Національного банку України, Служби безпеки України та проведена робота з правого аналізу отриманих відповідей, подальшого планування роботи з надання правої допомоги. Разом з тим, у зв'язку з тривалою хворобою адвоката Долженчук Н.М. протягом лютого-травня 2024 року, позивач вимушений був звернутись до іншого адвоката. Починаючи з квітня 2024 року на підставі договору про надання правової допомоги № 33/24 від 08.04.2024 року представництво інтересів позивача здійснюється адвокатом Ізоввіта А.М. У квітні-травні 2024 були подані адвокатські запити та проведена робота з формування правової позиції, підготовки позовної заяви та документів для подальшого звернення до суду.
Крім цього звернуто увагу і на тому, що додатково в США позивачу повідомили про застосування до нього персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) в Україні лише 18.07.2024 року, що підтверджується листом адресованим на його ім?я від організації КЛІЕРІ ГОТТЛІБ СТІН & ГАМІЛЬТОН ЛЛП (CLEARY GOTTLIEB STEEN & HAMILTON LLP) від 18.07.2024 р.
За доводами представника позивача, викладені обставини ускладнювали можливість вчинення позивачем процесуальних дій у визначений законом строк, були об'єктивно непереборними, не залежали від його волевиявлення, пов'язані з дійсно істотними обставинами та труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до Суду. Враховуючи викладене, просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до Суду із цим позовом та поновити пропущений строк.
Оцінивши наведені підстави для поновлення строку звернення до суду, суд визнає їх неповажними, з огляду на наступне.
Так, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але таке право не є абсолютним та обмежується на законодавчому рівні, зокрема строками звернення до суду.
Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою про вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було фактично реалізоване право на позов.
Отже, початок перебігу строку звернення до суду за чинним процесуальним законом України починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому термін "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не прямий обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення своїх прав через байдужість до них або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного Указу, він встановлює застосування обмежувальних заходів щодо визначеного ним кола осіб, серед яких є позивач, ОСОБА_1 , не містить загальнообов'язкових правил поведінки і вичерпує свою дію після реалізації, тобто є актом індивідуальної дії.
За визначенням, наведеним у національному законодавстві, індивідуальний акт, - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті (рішенні) особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Подібна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22.
Предметом оскарження у цій справі є Указ Президента України від 19 лютого 2023 року № 82/2023 у частині введення в дію пункту 11 додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 лютого 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким до позивача застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), а тому, зважаючи на приписи вищевикладених норм процесуального закону, у даному випадку для звернення до суду з цим позовом установлено шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Оскаржуваний Указ Президента України від 19 лютого 2023 року № 82/2023 у частині введення в дію пункту 11 додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 лютого 2023 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" було офіційно опубліковано в газеті "Урядовий кур'єр" (від 21 лютого 2023 року № 36), а також в "Офіційному віснику України" (від 07 березня 2023 року - 2023 р., № 24, стор. 55, стаття 1338, код акта 116923/2023) та Інформаційному бюлетені "Офіційний вісник Президента України" (від 03 березня 2023 року - 2023 р., № 7, стор. 4, стаття 76).
Залишаючи позовну заяву без руху ухвалою від 29 липня 2024 року, Суд, враховуючи вимоги частини 4 статті 78 КАС України, а також приймаючи до уваги повторне звернення позивача з цією позовною заявою до суду 25.07.2024 року, врахував обставини, встановлені в межах справи № 990/168/24 стосовно початку перебігу шестимісячного строку звернення до суду для оскарження Указу № 82/2023, який розпочався з 21 лютого 2023 року (з дня опублікування Указу) та сплив 21 серпня 2023 року, а також щодо дати, коли позивач дізнався про наявність фактів застосування до нього персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) (у грудні 2023 року). Проте, як зазначено судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху із посиланням на обставини, встановлені в межах справи № 990/168/24 (ухвала Верховного Суду від 06 червня 2024 року), отримання листа ОСОБА_5 від 17.12.2023 року, яке позивач намагається інтерпретувати як подію, з настанням якої заявник дізнався (чи міг дізнатися) про порушення своїх прав, спричинених виданням Указу № 82/2023, не може бути приводом для того щоб змінити (чи замінити) існуючий в Україні порядок доведення до відома актів глави держави. Суд не погодився з тим, що про порушення своїх прав позивач дізнався з моменту отримання листа від 17 грудня 2023 року.
Навіть, якщо врахувати, що початок перебігу процесуального строку звернення до суду розпочався 17.12.2023 року (на чому наполягає представник позивача), станом на 25.07.2024 року (повторне звернення з цим позовом до суду) позивачем також попущено строк звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України.
Отже доводи представника позивача в заяві про поновлення строку звернення до Суду із посиланням на те, що позивач дізнався про наявність фактів застосування до нього персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) із листа адвоката ОСОБА_5 , вже визнані судом неповажними в межах справи № 990/168/24. Ухвала Верховного Суду від 06 червня 2024 року у справі № 990/168/24 (про повернення позовної заяви) набрала законної сили 24 червня 2024 року та не оскаржена позивачем/або його представником в процесуальний спосіб в апеляційному порядку.
Крім цього, Судом також під час залишення позовної заяви без руху вже були відхилені посилання представника позивача на лист від організації КЛІЕРІ ГОТТЛІБ СТІН & ГАМІЛЬТОН ЛЛП (CLEARY GOTTLIEB STEEN & HAMILTON LLP) від 18 липня 2024 року, оскільки останній не містив жодної іншої інформації окрім тієї, яка перебувала у вільному та безоплатному доступі, зокрема, у мережі Інтеренет з моменту офіційного опублікування оспорюваного Указу № 82/2023. До того ж, Судом також зазначено, що вказана інформація є ідентичною інформації, яка викладена в листі адвоката ОСОБА_5 від 17 грудня 2023 року, оцінку якому було надано в межах справи № 990/168/24.
Посилання представника позивача в заяві про поновлення строку звернення до суду на поважність причин пропуску строку звернення на те, що позивач є громадянином США, не обізнаний із законодавством України, також були визнані неповажними як в межах справи № 990/168/24 так і під час залишення позовної заяви без руху у даній справі.
Крім цього, щодо твердження представника позивача стосовно того, що позивача не було повідомлено про прийняття спірного Указу, Суд звертає увагу на наступне.
Пунктом 7 Указу Президента України від 10 червня 1997 року №503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" передбачено, що акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.
Отже застереження, яке міститься у другому реченні вказаної норми щодо оприлюднення актів шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність, стосується лише тих актів, які не публікувалися за рішенням відповідного органу. Спірний Указ з додатками, як вже зазначалося раніше, був опублікований в офіційних друкованих виданнях, відтак не потребує додаткового доведення до відома осіб на яких поширюється його чинність.
Суд повторно звертає увагу на тому, що застосування санкцій, з-поміж інших, до іноземців здійснюється на підставі, в порядку і спосіб, які визначені Конституцією України і законами України, які діють/застосовуються однаково щодо всіх підсанкційних осіб. Особливого порядку сповіщення (доведення до відома, оприлюднення) про застосування санкцій щодо іноземців - незалежно від їхнього громадянства/підданства - закони України не передбачають. Водночас незнання іноземцем, який опинився під дією санкцій, українського законодавства не створює для держави обов'язку вживати додаткових заходів для інформування про існуючі в Україні закони та акти їх застосування, а також не звільняє його [іноземця] від настання юридичних наслідків, зумовлених дією санкцій.
Суд зауважує, що відсутні підстави вважати, що скаржник як іноземний резидент має чи повинен мати преференції у вигляді особливого ставлення у питаннях визначення моменту відліку строку на оскарження рішення суб'єкта владних повноважень до адміністративного суду чи мати інші пільги порівняно з резидентами України.
Крім цього, навіть в уточненій позовній заяві (як і в первісній позовній заяві) представник позивача вказує, що з моменту опублікування Указу № 82/2023, інформація щодо позивача набула публічного розголосу та впливає на його ділову репутацію, а після опублікування, вищезазначена інформація вводиться до Державного реєстру санкцій, який є публічним та загальнодоступним, отже оскаржуваний Указ порушує права, свободи та інтереси позивача.
Однак фактично, звертаючись з позовною заявою повторно, представник позивача спочатку доводив те, що позивач дізнався про наявність оскаржуваного Указу 18 липня 2024 року, проте, усуваючи недоліки позовної заяви, представник позивача вказує ті самі обставини про обізнаність про порушення його прав оскаржуваним Указом з листа адвоката ОСОБА_5 від 17 грудня 2023 року, які вже були визнані неповажними в межах справи № 990/168/24, а також під час залишення позовної заяви без руху.
Інші посилання представника позивача, як на підставу поважності причин пропуску строку звернення до суду на хворобу його адвоката ОСОБА_5 , а також про те, що про наявність фактів застосування до нього персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) стало відомо позивачу 15 грудня 2023 року під час підписання контракту в одному з банків в Європі, а саме банку «MyGuava», встановлених Судом обставин неповажності причин пропуску строку звернення до Суду із цим позовом лише 25 липня 2024 року не спростовують і документально не підтверджені. Тоді, як в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 29 липня 2024 року Судом вказувалось на необхідності вказати інші підстави для поновлення строку звернення до суду та надати докази на їх підтвердження.
Варто зауважити, що питання надання оцінки поважності причин пропуску строку звернення до суду віднесено до повноважень Суду під час вирішення цього питання і оцінюється в кожному випадку окремо, в залежності від документального підтвердження поважності підстав пропуску строку звернення до суду. Отже окремі посилання заявника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 07 березня 2024 року у справі № 990/324/23 не приймаються колегією суддів і не є подібними встановленим обставинам даної справи в частині вирішення питання поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
Суд зазначає, що за змістом Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право позивача на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, теж не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що потребує регулювання з боку держави. Процесуальний закон чітко врегулював питання як строку звернення до суду, так і наслідків пропуску такого строку.
Згідно з частинами першою, другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи, що вказані представником позивача підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду є неповажними, Суд дійшов висновку про наявність послідовних підстав для повернення позовної заяви.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що за правилами частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 123, 169, 243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Визнати неповажними підстави пропуску строку ОСОБА_1 звернення до суду з позовною заявою до Президента України ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 19 лютого 2023 року № 82/2023 (в частині).
Відмовити в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про поновлення строку звернення до суду із позовом до Президента України ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 19 лютого 2023 року № 82/2023 (в частині).
Позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 19 лютого 2023 року № 82/2023 (в частині), повернути особі, яка її подала.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Головуючий суддя: І.А. Васильєва
Судді М.М. Гімон
І.В. Дашутін
В.П. Юрченко
М.М. Яковенко