20 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/9791/23 пров. № А/857/4389/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Носа С.П.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області,
на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024 року (суддя - Гебеш С.А., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Ужгород, дата складання повного тексту - не зазначено),
в адміністративній справі №260/9791/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області,
про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У листопаді 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача ГУ ПФУ в Закарпатській області, в якому просив: 1) визнати рішення відповідача про відмову у проведенні перерахунку пенсії від 23.10.2023 року ПС №930020885951 протиправним; 2) зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2023 року №32, відповідно до якої суддівська винагорода, яка враховується при призначенні його перерахунку складає 210200 грн, у тому числі: посадовий оклад - 131375, доплата за вислугу років - 78825 грн, починаючи з 19.02.2020 року.
Відповідач позовних вимог не визнав, подавши відзив на позовну заяву, у якому просив залишити без розгляду позовні вимоги, що виходять за межі шестимісячного терміну звернення до суду. У задоволенні решти позовних вимог просив відмовити.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 в задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду - відмовлено.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 адміністративний позов - задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 23.10.2023 року ПС №930020885951 про відмову в проведенні перерахунку пенсії. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити з 19.02.2020 року ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2023 року №32. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати в сумі 1073,60 грн..
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду ухвалено із порушенням норм матеріального, процесуального права та дискреційних повноважень Головного управління, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається та те, що з 18.02.2020 на порядок обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці поширюються положення статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VІІІ, в силу приписів частини четвертої якої суддя у відставці має право на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Відповідно до норм статті 142 Закону №1402-УІІІ перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді вже було проведено позивачу з 01.01.2020 року. На думку скаржника відсутні підстави для здійснення перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020, оскільки на виконання пункту 5 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 Верховною Радою України не прийнято окремого нормативно-правового акта з питань урегулювання порядку здійснення такого перерахунку. На час звернення позивача як до органу Пенсійного фонду так і до суду, Кабінетом Міністрів України не було визначено умов перерахунку раніше призначеного довічного грошового утримання. Суддям у відставці, в тому числі і позивачу, який за зверненням до 18.02.2020 року перерахунок проведено з 01.01.2020 року виходячи із розміру суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень закону, перерахунок буде здійснюватися при збільшенні суддівської винагороди після 18.02.2020 року. Крім того, правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Прожитковий мінімум складає з 01.01.2021 - 2102 грн. Збільшення розміру складових суддівської винагороди з 01.01.2021 не відбувалося, відтак немає підстав для здійснення з 19.02.2020 року позивачу спірного перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Також вказує апелянт на те, що судом першої інстанції не застосовано до наявного спору строків позовної давності, визначених статтею 122 КАС України.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 17.01.2024 та ухвалити нове рішення, яким апеляційну скаргу задовольнити та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Позивач подав апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу відповідача необхідно задоволити частково.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Постановою Верховної Ради України від 5 липня 2016 року №1434-VIII на підставі заяви про відставку ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (а.с. 5).
Із 06.07.2016 року позивачу виплачується довічне грошове утримання судді у відставці.
11.10.2023 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ, на підставі Постанови Верховного Суду від 27.09.2023 року у справі №640/10671/22, видано ОСОБА_1 довідку №32 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, про те, що станом на 27.09.2023 його суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці складає 210200,00 гривень (а.с. 13).
16.10.2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки №32 від 11.10.2023 року (а.с. 14).
За результатами розгляду вказаної заяви ОСОБА_1 відповідачем прийнято рішення від 23.10.2023 року ПС №930020885951 про відмову в проведенні відповідного перерахунку (а.с. 15).
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, вважаючи його протиправним, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, на переконання колегії суддів, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Також колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Водночас, колегія суддів апеляційного суду наголошує на тому, що пенсія (грошове забезпечення) є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її (його) розмір відомий особі, яка її (його) отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії (щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці) чи був здійснений її (його) перерахунок, з яких складових вона (він) складається, як обраховано та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її (його) розрахунок чи розрахунок її (його) складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати (щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці) особою, якій призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці) вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати (щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці), демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (-ого) (перерахованої (-ого)) їй пенсії (щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці) звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Судом встановлено і така обставина не заперечується сторонами, що постановою Верховної Ради України від 5 липня 2016 року №1434-VIII на підставі заяви про відставку ОСОБА_1 звільнений з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
У свої позовних вимогах зобов'язального характеру позивач просить зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2023 року №32, починаючи з 19.02.2020 року.
З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці є щомісячним періодичним платежем, його розмір повинен був бути відомий позивачу. Крім того, позивач мав реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з яких складових воно складається, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Тому колегія суддів приходить до переконання, що з дня отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивач вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Проте, до адміністративного суду з вимогою про зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2023 року №32, починаючи з 19.02.2020 року, позивач звернувся лише 09 листопада 2023 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 122 КАС України.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що отримання позивачем рішення від 23.10.2023 року ПС №930020885951 про відмову в проведенні на заяву позивача від 16.10.2023 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки №32 від 11.10.2023 року не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав у відповідній частині вимог, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку в частині вимог про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що як встановлено судовими рішеннями у справі №640/10671/22, позивач почав вчиняти активні дії з метою отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в належному розмірі, звернувшись до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із заявою від 28.06.2022, в якій просив надати йому довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Листом від 04 липня 2022 року №59/0/4-22 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив позивачу у наданні вказаної довідки.
Після такої відмови позивач звернувся з адміністративним позовом до суду, за результатами розгляду якого рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2022 року у справі №640/10671/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.03.2023, визнано відмову Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду протиправною. Зобов'язано Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ видати ОСОБА_1 передбачену Розділом II Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління ПФУ від 25.01.2008 року № 3-1 (в редакції постанови правління ПФУ № 6-1 від 07.06.2019 року), довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі положень статей 135, 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII.
Після перегляду судових рішення у цій справі №640/10671/22 касаційною інстанцією постановою Верховного Суду від 27.09.2023 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2023 року - скасовано. Ухвалено нове рішення. Визнано відмову Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці - протиправною. Зобов'язано Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду, на підставі положень статей 135, 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (а.с. 6).
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що період процесу отримання позивачем довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а це з 28.06.2022 року по 27.09.2023, є поважною причиною пропуску позивачем строку звернення до суду з цим (розглядуваним) позовом.
Як уже було вказано судом вище, таку довідку №32 позивач отримав 11.10.2023.
Водночас, в період із 19.02.2020 року по 27.06.2022 року позивач не виявив належну зацікавленість та не вчинив активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення/перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з яких складових він складається, як обрахований. Тому цей період є таким, що пропущено без поважних причин.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Крім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський Суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Враховуючи те, що поважних та об'єктивних причин пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами зобов'язального характеру за період із 19 лютого 2020 року по 27 червня 2022 року позивачем не зазначено та в ході судового розгляду справи таких не встановлено, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України та залишення без розгляду позовної заяви у відповідній частині позовних вимог за цей період.
Вказана правова позиція щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 122, 123 КАС України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а та постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Згідно п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частинами 3 і 4 статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За таких обставин, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд апеляційної інстанції доходить висновку про залишення без розгляду позовних вимог у наведеній вище частині.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми процесуального права в частині вирішення позовних вимог до відповідача про зобов'язання відповідача здійснити за період із 19.02.2020 по 27.06.2022 позивачу перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2023 року №32. Оскаржуване рішення суду у наведеній частині відповідно до вимог статті 319 КАС України підлягає скасуванню з одночасним прийняттям постанови про залишення позову в цій частині без розгляду, з наведених вище підстав.
Наведене підтверджує обґрунтованість доводів апеляційної скарги відповідача у відповідній частині про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Щодо вирішення решта позовних вимог, то колегія суддів зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Згідно пункту 4 частини 5 статті 126 Конституції України, підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі по тексту - Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VIII).
Згідно з пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07 липня 2010 року № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Відповідно до частини 1 статті 142 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (частина 2 статті 142 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VI).
Відповідно до частини 3 статті 142 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною 4 та 5 цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”.
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів” (пункт 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII).
Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Конституційний Суд України у мотивувальній частині свого рішення від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011 вказав, що щомісячне довічне грошове утримання судді є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Крім того, суд зауважує, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Так, рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII зі змінами.
У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини 6 статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци 5, 6 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).
Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Таким чином, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом України від 02 червня 2016 року №1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
У зв'язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18 лютого 2020 року у справі № 2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.
Згідно з частиною 1 статті 91 Закону України “Про Конституційний Суд України” від 13 липня 2017 року № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Слід зазначити, що Рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року №4-р/2020 визнано неконституційним положення пункту 3 частини 3 статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів”, в редакції Закону України від 16 жовтня 2019 року №193-ІХ.
Положення пункту 3 частини 3 статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів”, в редакції Закону України від 16 жовтня 2019 року №193-ІХ стосувались розміру суддівської винагороди діючого судді Верховного Суду.
Наведене в сукупності свідчить, що з дня ухвалення Конституційним Судом України рішень від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 та від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 638/12586/16-а та від 11 лютого 2020 року у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Суд зазначає, що набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів правовідносин, до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним.
На підставі наведеного правового регулювання спірних правовідносин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком окружного суду, що у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону №1402-VIII.
Тому правильне прийняв рішення суд першої інстанції, визнавши рішення відповідача про відмову у проведенні перерахунку пенсії від 23.10.2023 ПС№930020885951 протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
За наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що в межах строку звернення до суду з адміністративним позовом суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, з метою належного захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2023 року №32.
В цій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводами апеляційної скарги не спростоване, а тому у відповідності до вимог статті 316 КАС України підлягає залишенню без змін.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - задоволити частково.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024 року в адміністративній справі №260/9791/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії - скасувати частково, а саме, в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити за період із 19.02.2020 року по 27.06.2022 року ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, - і в цій частині прийняти нову постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 у відповідній частині позовних вимог про зобов'язання провести перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період із 19 лютого 2020 року по 27 червня 2022 року - залишити без розгляду.
У решта частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024 року в адміністративній справі №260/9791/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
С. П. Нос