20 серпня 2024 року справа №200/6969/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року у справі № 200/6969/23 (головуючий суддя І інстанції Шинкарьова І.В.), складеного в повному обсязі 16 лютого 2024 року, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області(далі відповідач), в якому просив:
визнати протиправними дії відповідача, щодо не виплати доплати до пенсії по заборгованості по пенсії за період з грудня 2019 по березень 2023 у розмірі 338131,40 грн.;
зобов'язати відповідача здійснити виплату нарахованих але не отриманих, з вини відповідача сум пенсії, за період з грудня 2019 по березень 2023 у розмірі 338131,40 грн.;
зобов'язати відповідача здійснити розрахунок та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за весь період затримки, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не виплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01.12.2019 по 31.03.2023 в сумі 338131,40 грн.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01.12.2019 по 31.03.2023 в сумі 338131,40 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
З таким рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтуванні апеляційної скарги, апелянт зазначав, що позовна вимога позивача фактично спрямована на виконання рішення по справі № 200/975/22, що виключає можливість подання окремого позову.
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу № 200/6969/23, однак листом суд першої інстанції повідомив, що справа в паперовому вигляді не формувалась. Також повідомлено, що всі документи експортовано в комп'ютерну програму «Діловодство спеціалізованого суду».
Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з вересня 2010 року отримує пенсію за вислугу років, призначеної відповідно до вимог Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, перебуває на обліку у відповідача.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.02.2022 по справі № 200/975/22, яке набуло законної сили, позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Донецької області №757 від 13.12.2021 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язано ГУ ПФУ в Донецької області здійснити перерахунок розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 01.12.2019 на підставі оновленої довідки від 10.08.2021 №33/25-2327, складеної ТМО МВС України по Донецькій області, станом на листопад 2019 року, здійснивши виплату з урахуванням виплачених сум.
У відповідь на запит відповідач листом від 07.10.2023 №19635-18163/П-02/8-0500/23 повідомив, що відповідно до п.7 розділу ІІ Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31.08.2009 № 21-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.09.2009 за № 897/16913 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 09.12.2021 № 35-1), видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм.
Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили.
Виплату коштів, обчислених позивачу на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.02.2022 по справі № 200/975/22, яке набрало законної сили 13.03.2023 у загальній сумі 338131,40 грн. буде здійснено у межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.
Станом на 06.10.2023 Пенсійним фондом України виділено кошти на виконання рішень суду, по яким не проведено виплату заборгованості суми пенсії за окремою бюджетною програмою, та які набрали законної сили по 20.09.2020.
З наданого розрахунку заборгованості з пенсійних виплат відповідно до рішення суду №200/975/22 по ОСОБА_1 вбачається, що відповідачем нараховано борг відповідно до рішення суду №200/975/22 у сумі 338131,40 грн., з них фактично виплачено боргу - 0,00 грн.
Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно невиплати заборгованості по пенсії.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що право позивача має бути відновленим шляхом стягнення спірної суми.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції погоджує висновки суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, :
1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;
6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;
12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі Закон № 2262-ХІІ).
Відповідно до ст.1 Закону № 2262-ХІІ особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Відповідно до ст.1 Закону № 2262-ХІІ особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Відповідно до ч.1, 3 ст.63 цього Закону перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Статтею 51 Закону № 2262-ХІІ визначено, що особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному КМУ.
Як передбачено ст. 55 Закону №2262-ХІІ, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Як раніше зазначено, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.02.2022 по справі № 200/975/22 зобов'язано ГУ ПФУ в Донецької області здійснити перерахунок розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 01.12.2019 на підставі оновленої довідки від 10.08.2021 №33/25-2327, складеної Територіальним медичним об'єднанням Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області, станом на листопад 2019 року, здійснивши виплату з урахуванням виплачених сум
На виконання зазначеного рішення позивачу перераховано пенсію та сформовано розмір доплати з грудня 2019 року по березень 2023 року у загальній сумі 338131,40 грн.
Заборгованість з пенсії позивачеві фактично не виплачена, що підтверджується листом відповідача від 07.10.2023 №19635-18163/П-02/8-0500/23.
Колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги, що предметом даного спору є права, щодо яких суд вже висловився у справі №200/975/22, а тому фактично спір полягає у зміні способу виконання судового рішення, з огляду на наступне.
На момент ухвалення рішення у справі №200/975/22 перед позивачем була відсутня заборгованість з виплати пенсії, оскільки пенсія ще не була перерахована та нарахована, та, відповідно, строки її виплати не настали.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом апеляційної інстанції відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що невиплата пенсії позивачу заборгованості з пенсії за період з 01.12.2019 по 31.03.2023 в сумі 338131,40 грн., з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручанням у право власності позивача, і таке втручання не є законним.
Щодо доводів відповідача, що позовна вимога позивача фактично спрямована на виконання рішення по справі № 200/975/22, що виключає можливість подання окремого позову щодо стягнення заборгованості, суд зазначає наступне.
Предметом позову у справі № 200/975/22 була правомірність відмови у правління у перерахунку пенсії на підставі довідки про складові грошового забезпечення
Відтак, у межах справи № 200/975/22 не розглядалось питання нарахування та виплати заборгованості з пенсії, яка виникла після її перерахунку, не надавалась оцінка розміру такої заборгованості та порядку її виплати.
Відтак, заявлені позовні вимоги не стосуються порядку виконання судового рішення (по справі № 200/975/22), не є аналогічними, отже, в даному випадку наявні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та відповідачем нового спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 257, 308, 311, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області- залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року у справі № 200/6969/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 серпня 2024 року.
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв
І.Д.Компанієць