20 серпня 2024 року справа №200/1150/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В, розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 9 травня 2024 року у справі № 200/1150/24 (головуючий І інстанції Аканов О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної судової адміністрації України, Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, треті особи: Державна казначейська служба України, Міністерство фінансів України, Кабінет Міністрів України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (даді - ТУ ДСА в Донецькій області, відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі - ДСА, відповідач 2), Красноармійського міськрайонного суду Донецької області (далі - відповідач 3), третя особи: Державна казначейська служба України (далі - третя особа 1) про:
- визнання протиправними дій ТУДСА в Донецькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період: грудень 2023 - лютий 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 грудня по 31 грудня 2023 року в розмірі 2102 грн., з 1 січня по 29 лютого 2024 року в розмірі 2102 грн.;
- зобов'язання ТУДСА в Донецькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди за період з 1 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складає 2684 гривень, на 1 січня 2024 року складає 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів;
- зобов'язання Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати недоплаченої суддівської винагороди за період з 1 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року включно.
Ухвалою суду від 30.10.2023 року від 17 квітня 2024 року залучено в якості третіх осіб: Міністерство фінансів України (далі - третя особа 2); Кабінет Міністрів України (далі - третя особа 3).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 9 травня 2024 року позов задоволений:
- визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди за період з 1 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023 по 31.12.2023 у розмірі 2684 грн., з 01.01.2024 по 29.02.2024 у розмірі 3028 грн.;
- зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за період з 1 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складає 2684 грн., на 1 січня 2024 року складає 3028 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів;
- зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди за період з 1 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 включно.
Відповідачем 2 подано апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просив скасувати рішення суду, прийняти нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального, процесуального права.
Апелянт зазначив щодо встановлення належного відповідача (ів) у спірних правовідносинах зазначив таке.
Міністерство фінансів України доводить до головних розпорядників коштів державного бюджету інструкції з підготовки бюджетних пропозицій та орієнтовні граничні показники видатків державного бюджету.
У свою чергу, головні розпорядники коштів державного бюджету відповідно до вимог інструкцій та орієнтовних граничних показників видатків державного бюджету, доведених Міністерством фінансів України, складають бюджетні пропозиції, включаючи інформацію щодо цілей державної політики у відповідній сфері діяльності, формування та/або реалізацію якої забезпечує головний розпорядник коштів державного бюджету, та показників їх досягнення.
В інструкції з підготовки бюджетних пропозицій можуть запроваджуватися додаткові фінансові обмеження (зокрема зазначається сума (цифра), на підставі якої повинні здійснюватися обрахунки), організаційні та інші вимоги, яких зобов'язані дотримуватися всі розпорядники коштів державного бюджету у процесі підготовки бюджетних пропозицій.
Міністерство фінансів України подає Кабінету Міністрів України для розгляду проект закону про Державний бюджет України.
Таким чином, під час формування бюджетного запиту головні розпорядники бюджетних коштів здійснюють обрахунки своїх потреб з суми, яку доведено Міністерством фінансів України до відома.
Щодо суб'єкта прийняття управлінських рішень щодо виплати суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі 2102 гривні.
Відповідно до статті 4 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України та затверджується Верховною Радою України в Законі України «Про державний бюджет України».
Таким чином, Верховною Радою України затверджується бюджет країни на відповідний рік у порядку передбаченому законодавством. Статтею 109 Бюджетного кодексу України визначено повноваження Верховної Ради України з контролю за дотриманням бюджетного законодавства.
Разом з тим, статтею 34 Бюджетного Кодексу України встановлено, що для підготовки проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів Інструкції з підготовки бюджетних запитів можуть запроваджувати організаційні, фінансові та інші обмеження, яких зобов'язані дотримуватися усі розпорядники бюджетних коштів у процесі підготовки бюджетних запитів.
Так, на виконання статті 34 Бюджетного Кодексу України, Міністерством фінансів України у листах від 29.07.2021 № 04110-08-2/23829 та від 11.08.2022 № 04110-08-2/17626 наголошувало, що головним розпорядникам бюджетних коштів при підготовці бюджетних запитів на відповідний рік слід застосовувати для обрахунку суддівської винагороди розмір прожиткового мінімуму 2 102 грн (листи додаються).
Відповідно постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2020 року № 671 було схвалено Прогноз економічного і соціального розвитку України на 2021 - 2023 роки визначивши основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України.
Конституційний Суд України у рішенні по справі за конституційними поданнями Вищого господарського суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 130 Конституції України (справа про фінансове забезпечення діяльності судів) від 11 березня 2010 року № 7- рп/2010 зазначив, що фінансування усіх судів в Україні, а також забезпечення діяльності органів суддівського самоврядування здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, який щорічно має затверджуватися парламентом виключно у формі закону. А також вказав, що від імені держави обов'язок забезпечувати фінансування органів судової влади за рахунок коштів Державного бюджету України в межах компетенції покладений на Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України.
Таким чином, ні ДСА України, ні Територіальне управління не приймали жодних управлінських рішень щодо застосування встановленого прожиткового мінімуму, який передбачений в Законі України «Про державний бюджет України» на відповідний рік в розмірі 2 102 грн .
Щодо участі Державної судової адміністрації України у виплаті суддівської винагороди суддям.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ (Закон № 1082-ІХ) встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні. Зазначений розмір прожиткового мінімуму також був встановлений на 2022 рік - Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (Закон № 1928-ІХ), на 2023 рік - Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (Закон - № 2710-IX) та на 2024 рік - Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (Закон № 3460-ІХ).
Зазначені Закони № 2710-IX та № 3460-ІХ в судовому порядку не скасовувався, неконституційним не визнавався та є чинним.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 у справі № 820/1853/17 колегія суддів зазначила, що норма частини третьої статті 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону 2453-VІ і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.
Крім того, Закон № 1402-VIII визначає лише кількість прожиткових мінімумів. У жодній нормі спеціального Закону не визначено, який саме розмір прожиткового мінімуму слід застосовувати у відповідному році. Отже, оклад судді складається з розрахункової величини «прожиткового мінімуму для працездатних осіб», розмір якого встановляється на 1 січня календарного року та відповідного коефіцієнту (множника), який залежить від інстанції. При цьому Закон № 1402-VIII не дає визначення «прожиткового мінімуму для працездатних осіб» та не вказує нормативно-правового акту, яким необхідно керуватись для визначення розміру такої розрахункової величини.
З огляду на наведене правове регулювання, зважаючи на згадані правові висновки Конституційного Суду України, наведені в рішенні від 11.03.2010 № 7-рп/2010, щодо повноважень Кабінету Міністрів України здійснювати розроблення та подання до Верховної Ради України проекту закону про Державний бюджет України, який має передбачати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, а також виключних повноважень ухвалювати Закон України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, Державна судова адміністрація України як головний розпорядник коштів в частині розпорядження бюджетними асигнуваннями з виплати грошового утримання суддів, не наділена повноваженнями змінювати розмір бюджетних асигнувань на такі цілі.
Щодо фінансового забезпечення (виділення бюджетних асигнувань) суддівської винагороди суддів.
Відповідно до абзацу 2 пункту 5, постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ», далі - Постанова) передбачено, що установи мають право брати бюджетні зобов'язання та здійснювати платежі в межах бюджетних асигнувань, установлених затвердженими та погодженими у випадках, передбачених цим Порядком, кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету.
З огляду на зазначене, Державній судовій адміністрації України виділялися з Державного бюджету бюджетні асигнування на виплату суддівської винагороди з розрахунку з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102 грн відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.
Таким чином, виплата суддівської винагороди у 2023-2024 роках за рахунок бюджетних асигнувань не могла бути виплачена з іншого розміру розрахункової величини прожиткового мінімуму, оскільки затверджені бюджетні кошториси та виділені асигнування з Державного бюджету були проведені з розрахунку 2 102 грн, а не з іншого розміру.
Щодо порядку виконання судових рішень.
Що стосується зобов'язальної частини оскаржуваного рішення: «Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року включно» повідомляємо.
Як вже було зазначено, у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20 (№ К/9901/369/21) суд зазначив: «вимоги про стягнення» заборгованості з виплати суддівської винагороди та «зобов'язання нарахувати та виплатити» суддівську винагороду (з урахуванням вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII)) є двома різними способами захисту порушеного права (що, окрім іншого, передбачає відмінний механізм їх виконання/реалізації)».
Що стосується вимоги про стягнення.
Порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон) і Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок).
Згідно зі статтею 3 Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Абзацом десятим пункту 25 Порядку передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється шляхом списання коштів згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя» (далі - Програма), головним розпорядником якої є ДСА України.
Що стосується зобов'язання нарахувати та виплатити.
ДСА України відносно позивача не здійснювала жодних дій щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за вказані періоди. Зокрема, суму суддівської винагороди за спірний період може надати лише роботодавець (окружні, господарські, апеляційні суди та Територіальні управління ДСА України), з яким позивач перебуває у трудових відносинах, та який безпосередньо нараховує та виплачує суддівську винагороду позивачу.
Отже, ДСА України відповідно до своїх повноважень передбачених Законом № 1402- VIII не здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди суддям. Отже, як було вище зазначено ДСА України не здійснює фінансування з Програми, оскільки Закон та Порядок передбачає лише механізм виконання судових рішень шляхом стягнення (списання) коштів органами казначейства, тобто Державною казначейською службою України стягуються (списуються) кошти з цієї Програми.
На думку апелянта, суд зобов'язав відповідачів здійснити нарахування та виплату всупереч нормі, що зазначена в Законах № 2710-IX та № 3460-ІХ (вийти за межі повноважень), яка є чинною, неконституційною не визнавалася (у спосіб та межах, що не передбачений Законом).
Щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження
На думку апелянта, ця справа не може бути віднесена до справ незначної складності, тому що позивачем у цій справі є суддя , тобто особа, яка у значенні ст. 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» займає відповідальне та особливо відповідальне становище, враховуючи вимоги ст. 12 КАС України.
Ухвалою апеляційного суду від 26 червня 2024 року апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року у справі № 200/1150/24 - повернуто заявнику.
Мінфіном подано відзив на апеляційну скаргу, який за змістом є фактично поясненнями, оскільки не містить незгоди з апеляційною скаргою відповідача 2, тому апеляційний суд враховує це саме як письмові пояснення третьої особи у справі.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що зазначена справа зареєстрована через «ЄСІТС», тому в паперовому вигляді відсутня, електронну картку справи можна отримати, витребував справу з ЦБД КП «Діловодство спеціалізованого суду».
За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).
Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).
За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.
Апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».
Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в письмовому провадженні.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, пояснення третьої особи 2, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Наказом голови Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2015 року №6-к/г згідно з Указом Президента України від 07 квітня 2015 №203/2015 «Про переведення суддів, відповідно до ст.82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» позивача призначено на посаду судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з 15 квітня 2015 за переведенням з Кіровського міського суду Донецької області з посадовим окрадом згідно штатного розпису.
Рішенням Верховного Суду від 14.11.2022 №512/0/149/22 відряджено суддю Красноармійського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області для здійснення правосуддя з 14 листопада 2022 року.
Наказом голови Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01.11.2023 №110 виведено суддю ОСОБА_1 , відряджену з Красноармійського міськрайонного суду Донецької області зі штату Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області з 07 листопада 2023 року у зв'язку з достроковим закінченням відрядження судді до даного суду.
Згідно трудової книжки 8 листопада 2023 року позивача зараховано до штату Красноармійського міськрайонного суду Донецької області у зв'язку з достроковим закінченням строку відрядження (рішення Вищої Ради правосуддя від 24.10.2023).
За довідками-розрахунками за 2023, 2024 роки від 05.03.2024 №04-449/24, №04-450/24 розмір посадового окладу позивача становив 63060 грн.
Не є спірною обставина, що при обчисленні розміру посадового окладу відповідачем застосовано базову величину 2102 грн. (2102 х 30 = 63060).
Нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди здійснює ТУ ДСА в Донецькій області.
Обчислення суддівської винагороди позивачу за період грудень 2023 - лютий 2024 проведено у відповідності до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.
Згідно ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
За преамбулою Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно ст.4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За ч.ч. 1, 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно ч.3 ст.135 Закону № 1402-VIII (згідно рішення Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
За ст. 7 Закону України №2710-IX установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 грн., а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб - 2684 грн.; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн.
За ст. 7 Закону України №3460-IX установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 грн., а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб - 3028 грн.; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн.
За матеріалами справи позивачу суддівську винагороду у спірному періоді обчислено за ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з урахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн., що підтверджується розрахунковими листами.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.
При вирішенні спору суд виходить з того, що виплата суддівської винагороди регулюється ст.130 Конституції України та ст.135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Такий висновок узгоджується із змінами до Конституції України внесеними Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.
Цим Законом ст.130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.
Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч.1 ст.135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у ст.135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні ч.2 ст. 130 Конституції України.
Згідно п. 1 ч.3 та п.1 ч.4 ст.135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ст.46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
За ст.1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У цій статті Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Згідно ст. 4 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Крім того, судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас, ст.7 Законів України №2710-IX, №3460-IX, разом з встановленням на 01 січня 2023, 2024 років прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2684 грн., 3028 грн. відповідно, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102 грн.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено ст.135 Закону № 1402-VIII.
Також, зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Отже, для спірних правовідносин спеціальними є норми ст.135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України № 1082-IX, Закону України № 1982-IX та Закону України № 2710-IX.
В рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп (II)/2020 зазначено, що до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас Закони України №2710-IX, №3460-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч.2 ст.130 Конституції України і ч.3 ст.135 Закону № 1402-VIII.
Суд зауважує, що Закони України №2710-IX, №3460-IX не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону". Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
За такого правового підходу, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Таким чином, Законом №1402-VIII передбачено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач 1 неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Отже, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023 у розмірі 2684 грн., на 01.01.2024 у розмірі 3028 грн., на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн. у період з 01 грудня 2023 по 29 лютого 2024 включно, на підставі абз.5 ст.7 Законів України №2710-IX та №3460-IX була неправомірною.
Судом враховано правову позицію Верховного Суду в постановах від 10.11.2021 в справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 02.08.2023 у справі № 560/5597/22.
Отже, розмір суддівської винагороди встановлено ст.135 Закону № 1402-VIII, тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 складає 2684 грн., на 01.01.2024 складає 3028 грн.
Крім того, релевантними висновками Верховного Суду, які підлягають врахуванню при ухваленні цього рішення є ті, що викладені в постановах від 10.11.2021 в справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22, від 26.07.2023 у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 02.08.2023 у справі №560/5597/22, де поставало аналогічне питання щодо правомірності застосування при обчисленні суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 в розмірі 2102 грн.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про:
- визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди за період з 1 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023 по 31.12.2023 у розмірі 2684 грн., з 01.01.2024 по 29.02.2024 у розмірі 3028 грн.;
- зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за період з 1 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складає 2684 грн., на 1 січня 2024 року складає 3028 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
За ч.ч. 3, 4 ст.148 Закону № 1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Згідно ст.149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
За ч.ч. 1-2 ст. 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головним розпорядником бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Згідно п. 2 та 4 ч. 5 ст. 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
За ч. 1 ст. 23 БК України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Згідно п.п. 1-3 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
ТУ ДСА України є територіальними органами ДСА України.
Враховуючив вимоги ст.148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з нормами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 22, ч. 1 ст. 23 БК України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
ТУ ДСА в Донецькій області є територіальним органом ДСА України та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2023, 2024).
Отже, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана з діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; ст.148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.
З урахуванням статусу ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, Верховний Суд в постанові від 24.09.2020 (справа № 280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про зобов'язання Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди за період з 1 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 включно.
Щодо розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного провадження.
Згідно з п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є, у тому числі, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відповідно до примітки до ст. 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище розуміються, зокрема, судді.
Оскільки у даній справі позивач на теперішній час є суддею, тобто особою, яка у значені Закону України «Про запобігання корупції» займає відповідальне та особливо відповідальне становище, то така справа не підлягає розгляду у порядку спрощеного провадження. При цьому, апеляційний суд враховує такі правові висновки Верховного суду в постанові від 21.09.2023 року у праві № 380/25627/21.
За п.п. 77-81 цієї постанови касаційного суду згідно із частиною п'ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Аналізуючи наведені положення процесуального закону у контексті доводів відповідача, колегія суддів Верховного Суду вважає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 липня 2021 року в справі №460/6542/20 та від 30 червня 2022 року у справі №640/27145/20.
Таким чином, Верховний Суд констатує, що ця справа не належить до справ незначної складності у значенні частини шостої статті 12 КАС України, однак заборони для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, відсутні.
Також, касаційний суд визнав необґрунтованими доводи скаржника щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині здійснення розгляду апеляційної скарги в письмовому провадженні.
Щодо доводів апелянта про встановлення належного відповідача (ів) у спірних правовідносинах, апеляційний суд враховує таке.
Предметом спору у цій справі є протиправність дій ТУ ДСА в Донецькій області щодо нарахування та виплати позивачеві суддівської винагороди у належному розмірі.
Таким чином, цей спір не стосується правовідносин позивача з Міністерством фінансів України та Кабінетом Міністрів України.
За п.п. 1, 3, 6 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Ради суддів України 22.10.2010 року № 12 Державна судова адміністрація України (ДСА України) здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів, представляє суди у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування в межах повноважень, установлених законом. Територіальними органами ДСА України є територіальні управління ДСА України, які утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
До завдань ДСА України належить зокрема організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, визначених законом. Відповідно до покладених завдань ДСА України зокрема здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, ДСА України та її територіальних управлінь.
Відповідачами у цій справі є ТУ ДСА в Донецькій області, ДСА України, до яких заявлено вимоги позивача про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, оскільки саме ці органи здійснюють організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади.
Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 9 травня 2024 року у справі № 200/1150/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної судової адміністрації України, Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, треті особи: Державна казначейська служба України, Міністерство фінансів України, Кабінет Міністрів України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 20 серпня 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко