20 серпня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/3432/24-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 24 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та в організації заміни виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01 липня 2024 року №232 про призов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військову службу під час мобілізації, в особливий період;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 24 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та організувати проходження альтернативної (невійськової) служби, зокрема, шляхом виконання робіт на умовах цивільно-правової угоди, або шляхом виконання суспільно-корисних робіт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 липня 2011 року №753 «Порядок залучення працездатних осіб до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану» із змінами, внесеними згідно постанови Кабінету Міністрів України №475 від 23 вересня 2014 року, №716 від 21 червня 2022 року, №1119 від 27 жовтня 2023 року, з урахуванням стану здоров'я ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 08 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено частково; витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчену копію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01 липня 2024 року №232 про призов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військову службу під час мобілізації, а також копії інших документів, що стосуються спірних відносин; в задоволенні іншої частини клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів відмовлено.
До суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, у якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову у справі №600/3432/24-а за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дії, а саме:
- заборонити командиру військової частини НОМЕР_1 та іншим компетентним особам вчиняти будь-які дії, в тому числі видавати накази, розпорядження та інші індивідуальні акти, щодо переміщення чи переведення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби до іншого підрозділу, іншої військової частини, іншого місця служби, зокрема у зону бойових дій, на бойові позиції, надавати йому бойові завдання, а також вчиняти інші дії, що мають на меті організацію виконання ОСОБА_1 . військового обов'язку у спосіб, що суперечить його релігійним переконанням, до набрання законної сили рішення суду у справі.
В обґрунтування поданої заяви зазначено, що 01 липня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 було видано наказ №232 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та відправлено його для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 окремої піхотної бригади, де він наразі перебуває. Прибувши до військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 одразу повідомив про свої релігійні переконання і відмовився від отримання військового форменого одягу, прийняття військової присяги та отримання зброї. Також позивач не проходив військові навчання. Разом з цим, оскільки військова частина НОМЕР_1 , де знаходиться позивач, є навчальним центром і місячний термін навчань для військовослужбовців цієї військової частини завершився, то у військову частину постійно приїжджають посадові особи Збройних Сил України з різних інших військових частин, котрі обирають військовослужбовців із числа тих, хто знаходиться на навчальному центрі та переводять їх до інших підрозділів та військових частин Збройних Сил України для виконання бойових завдань, зокрема на бойових позиціях. Неодноразово намагались забрати також і позивача, попри його твердження про релігійні переконання. Зазначено, що останнім часом загроза переведення ОСОБА_1 до іншого підрозділу чи іншої військової частини, зокрема на бойові позиції в зону бойових дій, стає все вірогіднішою, оскільки на твердження ОСОБА_1 про те, що виконання військового обов'язку суперечить його релігійним переконанням ніхто не зважає, адже за наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 №232 від 01 липня 2024 року, а також іншими документами він вже зарахований до військовослужбовців та вважається таким, що перебуває на військовій службі. Таким чином, дії щодо переведення позивача до бойового підрозділу, чи в зону бойових дій, чи навіть у будь-яку іншу військову частину або підрозділ, що не є навчальним центром, можуть значно ускладнити ефективний захист і поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Враховуючи зазначене, представник позивача вважає, що необхідно вжити заходи забезпечення позову, оскільки дії ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також наказ про призов ОСОБА_1 на військову службу є очевидно протиправними, порушують його конституційне право на заміну виконання військового обов'язку невійськовою службою в зв'язку з релігійними переконаннями, а невжиття заходів забезпечення позову може призвести до погіршення становища позивача, істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист або поновлення його порушених прав, за захистом яких він звернувся до суду.
Розглянувши заяву про забезпечення позову та перевіривши подані матеріали, суд зазначити таке.
Питання забезпечення позову регулюються главою 10 Розділу І Кодексу адміністративного судочинства України (статті 150-158).
Згідно частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно частини першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Наведеною вище нормою процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову”).
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 24 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, які суд враховує в силу частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім цього згідно правової позиції Верховного Суду у справі №826/14951/18 (постанова від 20 березня 2019 року) до вирішення справи по суті суд може застосувати заходи забезпечення позову. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Також Верховним Судом (постанови від 28 жовтня 2020 року у справі № 140/2474/20 та від 25 травня 2023 року у справі №520/4563/21) наголошено, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Суд також враховує і те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер.
Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналіз змісту поданої заяви про забезпечення позову дає підстави для висновку про не наведення заявником обґрунтованих та переконливих доводів й, відповідно, не надання належних доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити: 1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи; 2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Отже, заявником не наведено переконливих підстав для забезпечення позову, передбачених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Застосування судом обраних заявником заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на доводах заяви про ймовірність порушення у майбутньому прав та інтересів позивача шляхом переміщення його для проходження військової служби до інших військових частин чи направлення його в зону бойових дій чи на бойові позиції з метою виконання ним бойових завдань.
Суд також враховує, що застосування заходу забезпечення позову є попередньою і запобіжною мірою, тому такий захід може бути застосованим лише у виключних і дійсно необхідних випадках, проте такої необхідності заявником не доведено.
При цьому суд звертає увагу на те, що позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дій командиру військової частини НОМЕР_1 та іншим компетентним особам. Однак військова частина НОМЕР_1 не є стороною у цій справі.
Стосовно посилань представника позивача на очевидну протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також наказу про призов ОСОБА_1 на військову службу від 01 липня 2024 року №232, то суд зазначає, що такі твердження наразі є передчасними, оскільки наведення в ухвалі суду про забезпечення позову очевидних ознак протиправності оскаржуваних дій (рішень) ІНФОРМАЦІЯ_1 , до якого у заяві про забезпечення позову не пред'явлено жодних вимог, буде фактично означати вирішення спору по суті до ухвалення рішення в адміністративній справі, що в даному випадку є неприпустимим та порушуватиме такі визначальні принципи адміністративного судочинства як змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі (стаття 9 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суб'єктивні переконання заявника не можуть свідчити про явну протиправність оскаржуваних дій (рішень).
Вимоги поданої заяви про забезпечення позову (заборонити командиру військової частини НОМЕР_1 та іншим компетентним особам вчиняти будь-які дії, в тому числі видавати накази, розпорядження та інші індивідуальні акти, щодо переміщення чи переведення ОСОБА_1 з військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби до іншого підрозділу, іншої військової частини, іншого місця служби, зокрема у зону бойових дій, на бойові позиції, надавати йому бойові завдання, а також вчиняти інші дії, що мають на меті організацію виконання ОСОБА_1 . військового обов'язку у спосіб, що суперечить його релігійним переконанням, до набрання законної сили рішення суду у справі) не можуть бути задоволенні і в силу пункту 10 частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Суд наголошує, що дії, заборонити вчиняти які просить заявник, можуть вчинятися, фактично, на підставі наказів або розпоряджень командира військової частини НОМЕР_1 , відданих військовослужбовцю ОСОБА_1 в умовах воєнного стану, який наразі триває в Україні, а зупинення судом дії таких наказів або розпоряджень прямо заборонено законом (пункт 10 частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність поданої заяви про забезпечення позову, а тому така задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150, 154, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційну скаргу на дану ухвалу може бути подано до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя О.П. Лелюк