Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
20 серпня 2024 року справа № 520/32402/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши заяву Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду та заяву представника позивача про поновлення строків позовної давності у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.,-
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 . грошового забезпечення військовослужбовця за період з 15.04.2021 року по 02.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .грошове забезпечення військовослужбовця за період з 27.03.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 . грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 року по 02.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 . індексації грошового забезпечення за період з 15.04.2021 року по 02.12.2022 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ,індексацію грошового забезпечення за період з 15.04.2021 року по 02.12.2022 року;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ,компенсації за нестримане речове майно, що належало до видачі станом на 02.12.2022 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .компенсацію за нестримане речове майно за період з 15.04.2021 року по 02.12.2022 року;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ,грошової компенсації вартості не отриманого харчування за період з 15.04.2021 року по 02.12.2022 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , грошову компенсацію вартості не отриманого харчування за період з 15.04.2021 року по 02.12.2022 року;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ,грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік,з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ,грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік. з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з урахуванням фактично виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 . матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з урахуванням фактично виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , в повному обсязі додаткової винагороди в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 24.02.2022 по 02.12.2022 року;
- зобов'язати Військову частинуА0693 ЄДРПОУ НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .В повному обсязі додаткову винагороду в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 24.02.2022 по 02.12.2022 року, з урахуванням фактично виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 02.12.2022 року, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ,одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 02.12.2022 року, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Ухвалою від 02.08.2024 відкрито спрощене провадження у цій справі.
Відповідачем 06.08.2024 подано до суду відзив, в якому зазначено про порушення позивачем строку звернення до суду.
Ухвалою ХОАС від 07.08.2024 залишено позовну заяву без руху та встановлено позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви - п'ять днів з моменту отримання копії ухвали.
Представником позивача на виконання вищевказаної ухвали подано до суду клопотання в обґрунтуванні якого вказано, що позивач неодноразово звертався до відповідача щодо проведення з ним повного розрахунку. У січні 2023 року в телефонному режимі позивачу повідомлено, що розрахунок буде проведено в порядку фінансування частини та це може зайняти кілька місяців. Позивач був вимушений чекати та вірив що кошти будуть переведені. Однак виплат так і не було проведено. Представник позивача зазначає, що м. Бахмут наразі є безпосередньо зоною бойових дій, а іншої адреси частини позивачу невідомо. Тому писати письмові звернення Позивач вважав необґрунтовано, оскільки кореспонденція у м. Бахмут не доходить. Звернення на електронну адресу результату не надали. В останнє позивачу нарешті вдалося зв'язатися з відповідачем на початку жовтня 2023 року телефоном, де йому було повідомлено, що до кінця жовтня 2023 року буде проведено повний розрахунок позивачем. Представник позивача просить вважати початок перебігу строку з 01.11.2023.
Щодо аргументів, викладених у заяві позивача, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України, зокрема, частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, що щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Суд вважає цей висновок застосовним у спірних правовідносинах і не вбачає підстав для відступу від нього.
Подібна правова позиція міститься у рішенні Верховного Суду від 08 серпня 2024 року у справі №380/29686/23.
На момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Згідно з положеннями ч.13 ст.171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Враховуючи, що позивачем подано відповідну заяву у строк, встановлений судом, зазначені у ній обставини підтверджуються належними доказами, а позивачем доведено, що до суду він звернувся з дотриманням шестимісячного строку з моменту, коли йому стало відомо про свої порушені права, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви Харківської обласної державної (військової) адміністрації про залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст.ст. 72, 80, 118, 121, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Олексій КОТЕНЬОВ