Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
20.08.2024 р. справа №520/16331/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (Відповідач №1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Відповідач №2) (далі за текстом - пенсійний орган, владний суб'єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління)
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 31.05.2024 року; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2024, на підставі довідок про заробітну плату від 06.02.2024 року за №262, №264, виданих Архівним відділом Управління культури та архівної справи Адміністрації муніципальної освіти «Холмський міський округ» Сахалінська область, відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та з урахуванням стажу роботи з 15.07.1986 по 30.01.1991 в районі Крайньої Півночі на пільгових умовах, а саме один рік роботи в указаний період у районі Крайньої Півночі за один рік та шість місяців, з урахуванням проведених виплат.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що період трудової діяльності на Крайній Півночі має бути включений у страховий стаж за механізмом пільгового обрахунку. Відмова пенсійного органу з даного приводу є протиправною та призводить до зменшення розміру пенсії. Окрім того, відповідачем протиправно не враховано довідки про доходи позивача від 06.02.2024 року за №262, №264, виданих Архівним відділом Управління культури та архівної справи Адміністрації муніципальної освіти «Холмський міський округ» Сахалінська область.
Відповідач №1 з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що до заяви долучені архівні довідки про заробітну плату №262 від 06.02.2024 року за період роботи з 01.07.1986 року по 31.12.1987 року та №264 від 06.02.2024 року за період роботи з 01.01.1988 року по 31.03.1991 року видані Отделом культуры и архивного дела департамента культуры, спорта и молодежной политики администрации муниципального образования «Холмский городской округ» (російською мовою), які підлягають зустрічній перевірці законності їх видачі. Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2002 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” в Україні введено воєнний стан, на період якого з державою агресором розірвано дипломатичні відносини (листування зупинено). З посиланням на Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX “Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року? та постанову Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» зазначив, що довідки не мають установленої форми, тому не можуть прийматися без накладання апостилю. Окрім того, наголошував, що з січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Відповідач №2 з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що згідно листа Пенсійного фонду України від 12.05.2023 №2800-030102-9/26463 щодо документів, які враховуються при призначенні пенсії, пунктом І Постанови № 107 встановлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставляння апостилю тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення. Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у вказаних країнах, незалежно віддати їх видачі, посвідчення. Офіційні документи, видані з 27 грудня 2022 року компетентними органами Російської Федерації та Республіки Білорусь приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку, проставлення апостилю, оскільки ці країни є учасниками Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, яка є чинною у відносинах України з цими державами. Пенсії громадянам, які проживали / працювали на території РФ, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.01.2024р.
Розмір пенсії заявника при призначенні становив: 8079,01 грн + 104,65 грн доплата за понаднормовий стаж + 1211,85 грн підвищення 15%, разом 9.395,51 грн.
З 21.02.2024р. розмір пенсії заявника становив 8952,29 грн + 118,05 грн доплата за понаднормовий стаж + 1342,84 грн підвищення 15%, разом 10.413,18 грн.
З 01.03.2024р. розмір пенсії заявника становив 9008,13 грн + 118,05 грн доплата за понаднормовий стаж + 1486,34 грн підвищення 15%, разом 10.612,52 грн.
Відповідно до записів у копії трудової книжки заявник працював в умовах Крайньої Півночі у періоди (в межах спірних правовідносин): 1) 15.07.1986р.-31.12.1987р. рыбообработчиком в управлении приемно-обрабатывающего флота, Базе флота "Сахморепродукт" Холмской базе производственно-транспортного флота; 2) 01.01.1988р.-30.01.1991р. рыбообработчик на НКЗ "Кронид Коренов" и ПКБ "Советское Заполярье".
24.05.2024р. заявник звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про перерахунок пенсії із зарахуванням йому у пільговому обчисленні кожний рік роботи за 1 рік і шість місяців, тобто застосувавши коефіцієнт 1,5 до трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі, на підставі довідок про зарплату №262, №264 від 06.02.2024 року та про стаж №261, №263 від 06.02.2024р., видані Архівним відділом Управління культури та архівної справи Адміністрації муніципальної освіти «Холмський міський округ» Сахалінська область.
Відповідно до довідки №261 від 06.02.2024р., виданої Архівним відділом Управління культури та архівної справи Адміністрації муніципальної освіти «Холмський міський округ» Сахалінська область, заявник з 15.07.1986 по 31.12.1987 працював оброблювачем риби на підприємстві Холмська база виробничо-транспортного флоту.
Відповідно до довідки №263 від 06.02.2024р., виданої Архівним відділом Управління культури та архівної справи Адміністрації муніципальної освіти «Холмський міський округ» Сахалінська область, заявник з 01.01.1988 по 30.01.1991 працював оброблювачем риби на підприємстві Управління приймально-оброблювального флоту, База флоту "Сахморепродукт".
За принципом екстериторіальності рішенням відділу перерахунків пенсій № 3 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 31.05.2024 р. о/р НОМЕР_1 заявнику відмовлено в проведенні перерахунку пенсії.
Дане управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень умотивовано тим, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2002 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” в Україні введено воєнний стан, на період якого з державою-агресором розірвано дипломатичні відносини (листування зупинено). Після 23.12.2022 (з дня набрання чинності Законом України від 01.12.2022 № 2783-ІХ “Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року”) документи, що не мають установленої форми (зокрема, довідки про підтвердження періодів роботи), які видані, зокрема, в російській федерації, не повинні прийматися без накладення апостилю, незалежно від дати їх видачі/посвідчення. Водночас, з урахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» документи, що мають встановлену форму (зокрема, диплом про навчання, військовий квиток), на час воєнного стану та протягомшести місяців після його припинення або скасування, приймаються на території України без спеціального посвідчення, незалежно від дати їх видачі. Вищезазначені довідки не мають установленої форми, тому не повинні прийматися без накладання апостилю. З січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Стверджуючи про невідповідність закону управлінських волевиявлень суб"єктів владних повноважень з приводу обчислення показника тривалості страхового стажу та обчислення показника грошового розміру пенсії за рахунок періоду роботи в умовах Крайньої Півночі СРСР, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ст.2 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За змістом ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст. 24, 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, з 01.01.2004р. обов'язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об'єктом загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною ч.2 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частиною 3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.
За приписами ст.62 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
При цьому, правила ведення трудових книжок працівників були затверджені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993р., зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110; далі за текстом - Інструкція №58), а правила підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою КМУ від 12.08.1993р. №637; далі за текстом - Порядок №637).
Таким чином, до 31.12.2003р. страховий стаж громадянина має складатись виключно з проміжків часу ведення трудової діяльності або часу належності до кола осіб, спеціально окреслених ч.3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", підтверджених записами у трудовій книжці або іншими об'єктивними даними за Порядком №637 та безвідносно до події оплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; а з 01.01.2004р. - обов'язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об'єктом загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з п.1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Вирішуючи спір в частині епізоду стосовно застосування правила обчислення страхового стажу за рахунок кратного включення окремих періодів трудової діяльності найманого працівника, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
За загальним правилом ч.3 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
У силу спеціального застереження ч.4 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Положеннями п.5 розділу ХV Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Порядок надання пільг особам, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, було встановлено Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» та від 26.09.1967 «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», а також Інструкцією про порядок надання пільг, затвердженою постановою Держкомпраці і Президії ВЦРПС від 16.12.1967 №530/П-28.
Так, відповідно до пункту 3 постанови Ради Міністрів СРСР від 10.02.1960 № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі після 01.03.1960 року - за 1 рік і 6 місяців при нарахуванні стажу для отримання пенсії за віком та по інвалідності.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України суд зважає, що у силу правових висновків постанов Верховного Суду у справах №302/662/17-а, №263/13671/16-а, №352/1612/15а (2а/352/70/15), №348/2208/16-а, №265/6105/16-а для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка, або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не одночасної сукупності усіх перелічених вище документів.
Утім, згадані висновки Верховного Суду сформовані у правовідносинах, які стосувались обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі за періоди такої роботи до 01.01.1991.
При цьому, ані норми Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ані норми Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" не передбачають інших (відмінних від загальних) правил включення до страхового стажу періодів трудової діяльності найманого працівника в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі після 01.01.1991.
Не йдеться про пільгове обчислення такого стажу й в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, Тимчасовій угоді між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 та затвердженому відповідно до Тимчасової угоди Порядку переведення і виплати пенсій (постанова правління Пенсійного фонду України від 07.08.1996 № 10-3).
Виходячи з наведеного суд вважає, що підстави для зарахування до страхового стажу у пільговому (кратному) обчисленні показника тривалості стажу роботи позивача після 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях відсутні, а тому в частині спонукання суб"єкта владних повноважень до зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи з 01.01.1991 по 30.01.1991 позов задоволенню не підлягає.
Такі висновки узгоджуються і з правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №676/7065/14-а, від 30.05.2019 у справі № 348/2974/14-а, від 17.01.2023р. по справі №211/1910/17 (2-а/211/16/18), від 14.03.2023р. у справі №160/20914/21.
Продовжуючи розгляд справи за епізодом позову про зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи заявника з 15.07.1986 по 31.12.1990 включно суд зазначає, що відповідно до поданої до справи форми РС-право період роботи заявника з 15.07.1986 по 31.12.1990 пенсійний орган врахував до загального страхового стажу з коефіцієнтом кратності 1.
Як підставу для відмови у перерахунку пенсії Відповідачем №1 зазначено, що архівні довідки про заробітну плату №262 від 06.02.2024 року за період роботи з 01.07.1986 року по 31.12.1987 року та №264 від 06.02.2024 року за період роботи з 01.01.1988 року по 31.03.1991 року видані Отделом культуры и архивного дела департамента культуры, спорта и молодежной политики администрации муниципального образования «Холмский городской округ» (російською мовою), які підлягають зустрічній перевірці законності їх видачі. Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2002 року №64/2022 “Про введення воєнного стану а Україні” в Україні введено воєнний стан, на період якого з державою агресором розірвано дипломатичні відносини (листування зупинено). З посиланням на Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX “Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року? та постанову Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» зазначив, що довідки не мають установленої форми, тому не можуть прийматися без накладання апостилю. Окрім того з січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Суд зазначає, що Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР № 1029 від 10 листопада 1967 року, відповідно до якого усі райони Сахалінської області віднесені або до районів Крайньої Півночі, або до місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачами, що з 15.07.1986 до 01.01.1991 позивач працював у районах Крайньої Півночі та у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Підпунктом "д" пункту 5 Указу Президії ВР СРСР від 10.02.1960 регламентовано, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.
Указом Президії ВР СРСР від 29.09.1967 було скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, а саме: зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності, виключно працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі та місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей країни за умови укладення ними трудового договору про роботу в цих районах строком на три роки.
Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року №148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу 1 Інструкції № 530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" і від 26.09.1967 "Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
Пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.
Системний аналіз вказаних положень дає підстави дійти висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин: 1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях; 2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10.02.1960 та від 29.09.1967 та Постановою №148.
При цьому, основним документом, що підтверджує факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях, є її трудова книжка, а також ці обставини можуть підтверджуватися й іншими документами.
Таким чином, у спірному випадку наявні достатні та необхідні правові підстави для зарахування періоду роботи 15.07.1986 - 31.12.1990 до трудового стажу заявника із застосуванням пільгового коефіцієнту - один рік за один рік і шість місяців, оскільки працюючи у ці періоди в районах Крайньої Півночі, позивач користувався пільгами, передбаченими Указом від 10.02.1960.
Суд відмічає, що правовою підставою для включення трудового стажу заявника за цей період до страхового стажу за правилом кратності є п.5 розділу ХV Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Окрім того, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли виконання функцій найманого працівника в особливих природних та кліматичних умовах окремих частин Держави з найменуванням - Союз Радянських Соціалістичних Республік (до складу якої входила і Українська Радянська Соціалістична Республіка, і Російська Федеративна Радянське Соціалістична Республіка) та набуті у зв"язку із цим права не можуть бути припинені у зв'язку із зміною нормативного регламентування, позаяк указане є одночасно і порушенням ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (в частині свавільного втручання у повагу до приватного життя стосовно наслідків усвідомленого проживання на окремій місцевості), і порушення ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (в частині зменшення розміру пенсії як особистого майна учасника суспільних відносин).
Також суд відмічає, що за приписами статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом №240/94-ВР від 10.11.1994р., документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів.
Законом України від 01.12.2022р. №2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах" від 22 січня 1993 року" (далі за текстом - Закон №2783-IX) було зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР. Вирішено керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.
Отже, Законом №2783-IX зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифіковану Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, тому до документів, виданих на території російської федерації, при їх пред'явленні на території України застосовуванню підлягала вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з російською федерацією.
Після зупинення дії Конвенції виникла ситуація, коли громадяни України, які мали документи, видані на території, зокрема, російської федерації, з метою проставлення на таких документах апостилю мали б їхати на територію держави-агресора, зокрема, російської федерації.
Водночас 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Водночас із цим, відносно України діє інший міжнародний договір, а саме Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, яка передбачає проставлення апостиля, якщо угода між двома чи декількома договірними державами не відміняють чи не спрощують дану формальну процедуру або не звільняють сам документ від легалізації (ст. 2.3 цієї Конвенції).
Вказана Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Окремо суд зважає, що у даному конкретному випадку має місце унікальний випадок, коли правильність і достовірність оформлення документів на підтвердження тривалості трудової діяльності найманого працівника, арифметичного показника значення страхового стажу, набуття громадянином України права на призначення/перерахунок пенсії до 24.08.1991р. мають визначатись не за законодавством Російської Федерації, а за законодавством Держави - Союз Радянських Соціалістичних Республік, до складу якого у свій час входили як Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка, так і Українська Радянська Соціалістична Республіка.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли для письмових документів, створених під час існування Держави - Союз Радянських Соціалістичних Республік у цілях соціального захисту громадянина України у формі пенсійного забезпечення не можуть бути застосовані підвищені вимоги стосовно додаткового підтвердження юридичної сили і достовірності.
Оскільки законодавство України не містить вказівки на те, що трудові книжки найманих працівників, оформлені до 24.08.1991р. втратили юридичну силу і підлягають переоформленню, то суд вважає, що записи у цих трудових книжках, календарна дата вчинення яких приппадає на період існування Держави - Союз Радянських Соціалістичних Республік не підлягають будь-якому додатковому підтвердженню у разі відсутності явних, очевидних та нездоланних вад (недоліків/дефектів) у хронологічній послідовності, у чіткості найменування місця роботи, у предметі роботи або у змісті трудової функції.
З наведених вище міркувань суд не знаходить підстав для визнання правомірним управлінського волевиявлення Відповідача №1 з приводу неврахування під час розгляду звернення заявника від 24.05.2024р. довідок про доходи за період 15.07.1986-30.01.1991 роки.
Продовжуючи розв'язання спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
До того ж і у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту ч.1 ст.2 КАС України було надано Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст.90 і 211 КАС України, суд констатує, що у спірних правовідносинах суб"єктом владних повноважень - Відповідачем №1 не було забезпечено дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк було неправомірно не враховано при розрахунку стажу надані заявником документи відносно подій функціонування Держави з найменуванням Союз Радянських Соціалістичних Республік, а тому оскаржене рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 31.05.2024 р. підлягає скасуванню.
Вирішуючи спір за епізодом календарної дати, з якої належного суб"єкта владних повноважень необхідно обтяжити обов"язком перерахувати пенсію заявника за зверненням від 24.05.2024р., суд зазанчає, що згідно з ч.4 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа; у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.
З приєднаних до справи копій документів судом з"ясовано, що пенсія була призначена заявнику з 01.01.2024р.
Управлінського волевиявлення відповідного суб"єкта владних повноважень з приводу призначення та обчислення пенсії з 01.01.2024р. заявник у межах даного спору не оскаржує.
Заява про перерахунок пенсії з додатковими документами була подана заявником - 24.05.2024р.
Отже, право на перерахунок пенсії з урахуванням додатково поданих документів у даному конкретному випадку виникло у заявника з 01.06.2024р.
Відтак, суб"єкта владних повноважень належить обтяжити обов'язком вчинення належного управлінського волевиявлення з приводу перерахунку пенсії заявника саме з 01.06.2024р., а не з 01.01.2024р. (на чому помилково наголошено у позові).
Вирішуючи спір за епізодом вимог до ГУ ПФУ в м. Києві суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
У спірних правовідносинах звернення заявника з приводу перерахунку пенсії за правилами "екстериторіальності" згідно з п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1 у редакції постанови Правління ПФУ від 07.07.2014р. №13-1; зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846; далі за текстом - Порядок №22-1) було розглянуто терорганом системи ПФУ - ГУ ПФУ у Харківській області шляхом прийняття оскарженого рішення про відмову у перерахунку пенсії.
Відтак, під час розгляду справи постало питання змісту та співвідношення таких правових категорій як "призначення пенсії", "обчислення пенсії", "нарахування пенсії", "виплата пенсії", "перерахунок пенсії", "поновлення пенсії".
Розв'язуючи дане питання, суд бере до уваги, що ст.ст.80-85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.
Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також у приписах ст.ст.48-52 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
При цьому, оскільки останнім у часі з-поміж перелічених актів права був прийнятий Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то саме положенням цього закону слід віддати пріоритет у застосуванні.
Так, згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).
Відповідно до п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.
Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія "призначення пенсії" використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб'єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.
А тому виданий терорганом ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.
Відтак, розглянута категорія поглинає категорію "обчислення пенсії".
Отже, під нарахуванням пенсії слід розуміти прийняття терорганом ПФУ рішення про призначення пенсії у певному розмірі (грошовому виразі).
Звідси слідує, що ситуація не нарахування пенсії особі є об'єктивно неможливою після настання події прийняття владним суб'єктом рішення про призначення пенсії як за основним розміром, так і за окремими компонентами (за виключенням випадку прийняття рішення про припинення пенсії).
Стосовно змісту правової категорії "переведення на іншу пенсію" суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Тому суд вважає, що за правовою природою та суттю процедура переведення особи з одного виду пенсії на інший є різновидом механізму призначення пенсії за іншою правовою підставою.
За відсутності чіткого визначення у національному законі, суд вважає, що під правовою категорією "виплата пенсії" слід розуміти переказ безготівкових коштів з рахунків терорганів ПФУ в установах Державної казначейської служби України на рахунки громадян в банках.
Відтак, у спірних правовідносинах владне управлінське волевиявлення з приводу перерахунку пенсії (що поглинає як етап обчислення тривалості страхового стажу, так і етап обчислення грошової суми пенсії) віднесене до обсягу компетенції саме відповідача - ГУ ПФУ в Харківській області як теоргану системи ПФУ, визначеного за правилом "екстериторіальності", а майбутнє виконання рішення, тобто управлінське волевиявлення з приводу нарахування пенсії за внутрішнім обліком тероргану ПФУ та управлінське волевиявлення з приводу виплати пенсії є повноваженнями тероргану системи ПФУ за місцем реєстрації адреси проживання громадянина, тобто ГУ ПФУ в м. Києві.
Отже, у межах даного спору вимога заявника до відповідача - ГУ ПФУ в м. Києві про обчислення показника страхового стажу, про перерахунок пенсії заявнику не може бути задоволена, позаяк у спірних правовідносинах повноваження на обчислення кратності стажу заявника та перерахунок пенсії на підставі звернення від 24.05.2024р. за правилом "екстериторіальності" передано у відання відповідача - ГУ ПФУ в Харківській області.
Тому ця вимога до задоволення не підлягає.
Підсумовуючи викладені вище міркування суд зазначає, що згідно з правовим висновком постанови Верховного Суду від 14.08.2024р. у справі №580/5660/22 Верховний Суд неодноразово застосовував доктрину «ефективного засобу правового захисту», напрацьовану під час застосування статті 13 Конвенції. Ефективним є засіб, який забезпечує поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Засіб захисту повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
З огляду на викладене суду належить застосувати ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України та надати праву заявника судовий захист у спосіб, що сформульований у резолютивній частині даного судового акту як найбільш дієвого та ефективного у спірних правовідносинах.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.118-123, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 31.05.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести з 01.06.2024р. за зверненням від 24.05.2024р. перерахунок пенсії ОСОБА_1 шляхом зарахування періодів роботи: 1) 15.07.1986р.-31.12.1987р. рыбообработчиком в управлении приемно-обрабатывающего флота, Базе флота "Сахморепродукт" Холмской базе производственно-транспортного флота; 2) 01.01.1988р.-31.12.1990р. рыбообработчиком на НКЗ "Кронид Коренов" и ПКБ "Советское Заполярье" із розрахунку 1 рік роботи у районі Крайньої Півночі за 1 рік 6 місяців страхового стажу.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести з 01.06.2024р. за зверненням від 24.05.2024р. перерахунок пенсії ОСОБА_1 шляхом врахування при обчисленні розміру пенсії довідок про доходи за періоди 15.07.1986р.-31.12.1987р., 01.01.1988р.-31.12.1990р., приєднаних до звернення ОСОБА_1 від 24.05.2024р.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко