м. Вінниця
19 серпня 2024 р. Справа № 120/6627/24
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого відповідачем рішення щодо відмови у наданні відстрочки. Зокрема, позивач наголошує, що ним дотримано усіх законодавчих підстав для отримання відстрочки, так як він є піклувальником особи, що потребує постійного стороннього догляду.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позову. Серед іншого, зауважує, що у, законодавець не визначив потребу вказаних осіб у постійному сторонньому догляді як підставу для звільнення від призову на військову службу під час мобілізації, а пов'язав її з наявністю у військовозобов'язаного необхідності, тобто встановленого обов'язку, здійснювати такий догляд на постійній основі та з відсутністю інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Ознайомившись з наявними матеріалами, суд встановив наступні обставини.
12.02.2024 року ОСОБА_1 звернувся до четвертого відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" як зайнятому постійним доглядом за батьком, який за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Рішенням комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації четвертого відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформленого протоколом № 5 від 18.02.2024 року, відмовлено у наданні відстрочки.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується наступним.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.
Дія правового режиму воєнного стану неодноразово продовжувалася указами Президента та діє, зокрема на час розгляду цієї справи.
Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 року "Про загальну мобілізацію" постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Закон України від 21.10.1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 22 Закону № 3543-XII визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Поряд з цим статтею 23 Закону № 3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, зокрема, згідно з частиною першою статті 23 Закону № 3543-XII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані:
- зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду (абз. 10);
- опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд (абз. 12).
Як слідує з матеріалів справи, позивач вважає, що він має право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до абз. 12 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ як особа, зайнята постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Разом з тим, позивачем подано заяву про надання йому відстрочки на підставі абз. 10 статті 23 Закону № 3543-XII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Суд погоджується з доводами відповідача, що ОСОБА_2 не є батьком позивача згідно свідоцтва про народження.
Принагідно, суд зазначає, що зміна прізвища не свідчить про наявність юридичного визнання батьківства.
Відтак, судом враховано, що відповідачем на підставі отриманих документів, розглянуто заяву про наявність підстав для відстрочки, виходячи зі змісту абз. 12 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ.
Так, зі змісту абз. 12 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ слідує, що особою має бути дотримано дві обставини для відстрочки від призову під час мобілізації за вказаною підставою, а саме: 1) особа, зайнята постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду; 2) у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
На підтвердження необхідності здійснення постійного стороннього догляду за особою за ОСОБА_2 позивачем надано довідку комунального некомерційного підприємства Чечельницького некомерційного підприємства Чечельницького центру первинної медико-санітарної допомоги від 16.01.2024 року № 3, відповідно до якої ОСОБА_2 за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
Суд наголошує, що єдине визначення терміну "постійний сторонній догляд" міститься у Положенні про фінансування витрат на спеціальний медичний, постійний сторонній догляд та побутове обслуговування потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 25.02.2021 року № 8.
Так, відповідно до абз. 2 п. 1.2 цього Положення, постійний сторонній догляд - вид догляду, яким забезпечуються особи з інвалідністю із значно вираженою важкістю, функціональними порушеннями в організмі, зумовленими професійним захворюванням, травмою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду інших осіб, неспроможні до самообслуговування (не можуть самостійно приймати їжу, забезпечувати туалет, потребують допомоги при прогулянках тощо).
Розвиваючи вказане, суд акцентує увагу на тому, що постійний сторонній догляд є особливим видом догляду, який встановлюється у виключних випадках, що свідчить про неспроможність особи до самообслуговування.
Здатність до самообслуговування - можливість ефективно виконувати соціально-побутові функції і задовольняти потреби без допомоги інших осіб (п. 2.2 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказ Міністерства охорони здоров'я України від 05.09.2011 року № 561).
Статтею 7 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю осіб з інвалідністю в Україні" визначено, що медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я.
Особа з обмеженнями повсякденного функціонування направляється для проходження медико-соціальної експертизи з метою підтвердження стійкого обмеження життєдіяльності та встановлення статусу "особа з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю" у разі виявлення мультидисциплінарною реабілітаційною командою ознак стійкого обмеження життєдіяльності, що зазначається в індивідуальному реабілітаційному плані.
Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.
Перша група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від міри втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягів потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або диспансерному нагляді.
До підгрупи А першої групи інвалідності належать особи з виключно високою мірою втрати здоров'я, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування.
До підгрупи Б першої групи інвалідності належать особи з високою мірою втрати здоров'я, значною залежністю від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій і які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.
Особам у віці до 18 років лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я встановлюється категорія "дитина з інвалідністю", а особам у віці до 18 років з виключно високою мірою втрати здоров'я та з надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, категорія "дитина з інвалідністю" підгрупи А.
Медико-соціальні експертні комісії визначають: групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю. У разі якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, вказуються дві причини інвалідності; види трудової діяльності, рекомендовані особі з інвалідністю за станом здоров'я. Висновок про нездатність до трудової діяльності внаслідок інвалідності готується виключно за згодою особи з інвалідністю (крім випадків, коли особу з інвалідністю визнано недієздатною);причинний зв'язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у дитинстві, вродженою вадою; ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання; ступінь втрати здоров'я, групу інвалідності, причину, зв'язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи, військової агресії Російської Федерації проти України; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
Медико-соціальні експертні комісії: встановлюють компенсаторно-адаптаційні можливості особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації; складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми; вивчають виробничі, медичні, психологічні, екологічні, соціальні причини виникнення інвалідності, її рівня і динаміки та беруть участь у розробленні комплексних заходів щодо профілактики і зниження рівня інвалідності серед повнолітніх осіб, удосконалення реабілітаційних заходів; забезпечують своєчасний огляд (переогляд) повнолітніх осіб з порушеннями стану здоров'я, осіб з інвалідністю. У разі якщо особа, яка звертається для встановлення інвалідності, не може прибути на огляд (переогляд) до комісії за станом здоров'я згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії, огляд (переогляд) проводиться за місцем її проживання (вдома), у тому числі за місцем проживання у стаціонарних установах для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб або в закладах охорони здоров'я, в яких така особа перебуває на лікуванні; вносять до централізованого банку даних з проблем інвалідності інформацію про повнолітніх осіб, яких визнано особами з інвалідністю.
Лікарсько-консультативні комісії закладів охорони здоров'я: визначають наявність стійкого розладу функцій організму дитини та відповідно можливі обмеження її життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем; складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми; надають консультативну допомогу з питань реабілітації та стороннього догляду, диспансерного нагляду або допомоги дітям з інвалідністю; забезпечують своєчасний огляд (переогляд) дітей з порушеннями стану здоров'я та дітей з інвалідністю.
Медико-соціальні послуги з огляду повнолітніх осіб і послуги лікарсько-консультативних комісій з огляду дітей надаються безоплатно.
Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначена Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 (далі - Положення №1317).
З огляду на підпункт 1 пункту 11 Положення № 1317, міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30.07.2012 року №577 затверджено форму первинної облікової документації №157-1/о "Виписка з акта огляду медико-соціальною експертною комісією".
Механізм проведення медико-соціальної експертизи хворих, що не досягли повноліття, і потерпілих від нещасного випадку на виробництві дітей віком від 15 до 18 років, дітей з інвалідністю з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності визначений Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 року № 917 (далі - Положення № 917).
Відповідно до пп.1 п.7 Положення № 917 комісії визначають: наявність стійкого розладу функцій організму та відповідно можливі обмеження життєдіяльності дитини під час взаємодії із зовнішнім середовищем; категорію "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А", причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати працездатності (у відсотках) у дітей віком від 15 до 18 років, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві; потребу дитини з інвалідністю у забезпеченні її технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань; потребу дитини з інвалідністю у медичній допомозі та соціальних послугах, в тому числі додатковому харчуванні, у забезпеченні лікарськими засобами, постійному сторонньому догляді, диспансерному нагляді, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування тощо; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності для направлення дитини з інвалідністю до реабілітаційних установ та інших установ, що здійснюють соціальне обслуговування.
З метою виконання статті 5 Закону України "Про психіатричну допомогу", пункту 7 Порядку надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 серпня 2000 року №1192, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 року № 667 затверджено форму висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу та Інструкцію про порядок надання висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу (далі - Інструкція № 667).
Пунктом 1 Інструкції № 667 встановлено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.
Згідно з п.п. 4 6 Інструкції № 667 підставою для надання висновку ЛКК закладу охорони здоров'я щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I групи внаслідок психічного розладу є встановлення медико-соціальною експертною комісією І групи інвалідності внаслідок психічного розладу. Обмеження життєдіяльності повинні бути зумовлені психічним розладом.
Підставою для надання висновку ЛКК закладу охорони здоров'я щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю IІ групи внаслідок психічного розладу є постійна (упродовж не менше місяця) наявність в особи з інвалідністю одного з перелічених видів обмеження життєдіяльності: обмеження самообслуговування здатність до самообслуговування за допомогою інших осіб та нездатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності до самостійного пересування здатність до самостійного пересування за допомогою інших осіб та нездатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності до орієнтації здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб; обмеження здатності до спілкування здатність до спілкування за допомогою інших осіб та нездатність до спілкування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності контролювати свою поведінку здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою інших осіб. Обмеження життєдіяльності повинні бути зумовлені психічним розладом.
Особам з інвалідністю I групи висновок ЛКК видається на строк встановлення їм інвалідності. Особам з інвалідністю II групи висновок ЛКК видається строком не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 6 місяців, а у разі якщо за особою з інвалідністю II групи догляд здійснюється непрацюючим пенсіонером (особою з інвалідністю), висновок ЛКК видається строком не менше ніж на 12 місяців.
Отже, висновки щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою видаються МСЕК відносно осіб з І групою інвалідності, ЛКК відносно осіб з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, а також стосовно дітей з інвалідністю.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що норми законодавства України не містять конфлікту щодо їх змісту, оскільки положення аналізованих правових актів конкретизують суб'єкт, який видає медичний висновок у залежності від віку особи, причини неможливості самообслуговування.
Разом з тим, підпунктами 2-3 пункту 3 розділу ІІІ порядку № 189 передбачено, що до основних завдань ЛКК належить здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності та надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження.
При цьому, Закон встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів та перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини, у той час приписи Постанови № 413 розмежовують повноваження таких органів в залежності від віку суб'єкта, якому надається відповідний висновок. Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, позаяк воно не передбачає одночасної можливості різних суб'єктів (ЛКК і МСЕК) підтверджувати ідентичні обставини.
Відтак, суд зауважує, що надана позивачем довідка не може бути належним та достовірним документом, що підтверджує необхідність здійснення постійного стороннього догляду.
Більше того, суд зауважує, що висновок опікунської ради при виконавчому комітеті Чечельницької селищної ради про призначення піклувальника (особи, яка буде здійснювати догляд) прийнятий, зокрема на підставі висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 року № 407.
Разом з тим, вказаного висновку не надано а ні із заявою на надання відстрочки, а ні до матеріалів справи.
Водночас, суд зауважує, що згідно п. 7 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", у пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Тобто, вказаний висновок ЛКК не передбачає встановлення особі постійного стороннього догляду.
До того ж, судом враховано, що надані позивачем довідки про те, що він перебуває на обліку в органі опіки та піклування Чечельницької селищної ради не містять відомостей про те, що він зайнятий саме постійним доглядом.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про соціальні послуги" надавачі соціальних послуг провадять свою діяльність відповідно до законодавства про соціальні послуги, на підставі установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг та категорії осіб, яким надаються такі послуги, за умови забезпечення їх відповідності критеріям діяльності надавачів соціальних послуг, встановленим Кабінетом Міністрів України.
Частиною 6 статті 13 цього Закону визначено, що фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є, зокрема невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися.
Разом з тим, суд зауважує, що будь-яких доказів у підтвердження зайняття позивачем саме постійним доглядом за особою, - сторонами не представлено, а судом не здобуто.
При цьому, на переконання суду, надані позивачем до матеріалів судової справи документи можуть свідчити зокрема, про те, що він є особою з числа які спільно проживають, пов'язані спільним побутом з особою, яка потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Більше того, суд зауважує, що відповідно до ст. 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
З огляду на зазначене, піклування та догляд за своїм батьком є конституційним обов'язком ОСОБА_3 .
Принагідно, суд зауважує, що несення військової служби не припиняє обов'язку особи щодо піклування за своїми батьками.
Так, у контексті наведеного, суд зауважує, що п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, зокрема через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Окрім того, судом враховано, що чинна редакція ст. 23 Закону № 3633-IX, у контексті спірних правовідносин, надає право на відстрочку особам, які зайняті постійним доглядом за своїми батьком чи матір'ю які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Тобто, вказана редакція містить норму щодо визначеного кола осіб першої лінії спорідненості.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що законні підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації -відсутні, а рішення відповідача узгоджуються з вимогами законодавства.
Враховуючи викладене, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог розподіл судових відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович