Справа № 617/1856/19 Номер провадження 22-ц/814/1276/24Головуючий у 1-й інстанції Косик С.М. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
07 серпня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий суддя: Триголов В.М.
Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.
Секретар:Кириченко В.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2023 року по справі за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації , Старосалтівської селищної ради Вовчанськогго району Харківської області до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області , ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору , -
У листопаді 2019 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №2 Прокуратури Харківської області звернувся до Вовчанського районного суду Харківської області зі вказаним позовом ,посилаючись на те, що за результатами розгляду заяв ОСОБА_1 наказам ГУ Держгеокадастру від 27.04.2017 № 7069-СГ та від 16.01.2018 №139-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту із землеустрою та затверджено проєкт землеустрою, надано в оренду на строк 7 років земельну ділянку, площою 0,7000 га з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067, сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району, для сінокосіння та випасання худоби.
02.02.2018 між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 7 років, який 15.02.2018 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 39694084 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1486397263216).
Проте, за результатами вивчення Харківською місцевою прокуратурою №2 встановлено, що ГУ Держгеокадастру прийняло оспорювані накази всупереч вимогам ст.ст. 19-22,58-62,88,89,122-124,186-1 ЗК України, ст.ст. 1,4,20,58,61,88,89,93 ВК України, ст.50 ЗУ «Про землеустрій», ст.ст. 33-38 ЗУ «Про питну воду та питне водопостачання», п.п.1,4,6 Праоввого режиму зон санітарної охорони водних об'єктів, затвердженого постановою КМУ від 18.12.1998 №2024, за відсутності обов'язкового позитивного висновку Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації, який у висновку від 04.09.2017 № 03.01-24-40 зазначив, що враховуючи вимоги ст.ст. 20,58 ЗК України необіхідно віднести територію прибережної захисної смуги земельної дівлянки до земель водного фонду, у разі невикоанння таких вимог даний висновок вважається недійсним.
Відповідно до даних Публічної кадастрової карти України запроєктована до відведення ОСОБА_1 земельна ділянка повністю розташована в межах прибрежної захисної смуги Печенізького водосховища. Всупереч вказаних вимог законодавства розробниками землевпорядної документації не встановлено обмеження щодо наявності на земельній ділянці зон санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання, а також вказані зони не перенесено в натуру на місцевість. Також в матеріалах ГУ Держгеокадастру відсутні відомості про надання Старосалтівською об'єднаною територіальною громадою інформації щодо можливості надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо спірної земельної ділянки, натомість на підставі рішення сесії Старосалтівської селищної ради від 21.12.2018 №2308 спірна земельна ділянка перейшла із земель державної власноті до земель комунальної власності Старосалтівської селищної ради.
При проведенні у 2013 році ГУ Держгеокадастру інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Вовчанського району, у т.ч. Старосалтівської селищної ради площею 441,7782 га, яка затверджена розпорядженням голови Вовчанської районної державної адміністрації від 10.12.2013 №363, спріна земельна ділянка не ввійшла до земель державної власності сільськогосподарського призначення та відомості про неї у Державний земельний кадастр не вносилися, її формування не відбулося.
Прокурор вважає, що категорія земельної ділянки, що у подальшому була передана в оренду відповідачу не була визначена як землі сільськогосподарського призначення, а порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст.21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсними тощо.
Враховуючи місцезнаходження спірної земельної ділянки, тобто її розташування на березі Печенізького водосховища та в межах його прибережної смуги (100 метрів від урізу води), категорія земельної ділянки могла бути віднесена лише до земель водного фонду або рекреаційного призначення, розпорядження якою відповідно до ст.122 ЗК України належить до компетенції Харківської обласної державної адміністрації.
У зв'язку з вищевказаними доводами прокурор просив визнати назаконним та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від від 27.04.2017 № 7069-СГ та від 16.01.2018 №139-СГ; визнати недійсним договір оренди, укладений 02.02.2018 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 0,7000 га з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067, скасувавши його державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, прав та їх обтяжень за № 39694084 від 15.02.2018 року; зобов'язати ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі Старосалтівської селищної ради Чугуївського (Вовчанського) району Харківської області земельну ділянку площею 0,7000 га з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1486397263216); судові витрати покласти на відповідачів.
Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2023 року у задоволенні позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки відмовлено.
В апеляційному порядку рішення оскаржила Полтавська обласна прокуратура. Скарга мотивована тим, що рішення є незаконним , прийнятим із неправильним застосуванням норм матеріального права , та порушенням норм процесуального права.
Скаржник вказує, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідного до ст.21 ЗК України недійсними рішень про надання земель , угод щодо земельних ділянок , відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Враховуючи місцезнаходження земельної ділянки , яка проектувалась для відведення ОСОБА_1 , тобто її розташування на березі Печенізького водосховища та в межах його прибережної захисної смуги (100 метрів від урізу води) , категорія спірної земельної ділянки могла бути віднесена лише до земель водного фонду , розпорядження якою відповідно до ст.122 Земельного кодексу України належить до компетенції Харківської обласної державної адміністрації.
Окрім цього , за повідомленням Управління культури та туризму Харківської обласної державної адміністрації від 14.11.2019 №02-38/3469 відповідно до матеріалів наявних в управлінні , на земельних ділянках , зокрема з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067 , розташована памятка археології місцевого значення - Селище (взята під охорону держави рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради депутатів трудящих від 25.01.1972 №61, охор.№612).
Апелянт зазначає, що матеріалами справи підтверджено що Печенізьке водосховище , в прибережній смузі якого знаходиться спірна земельна ділянка , створено та використовується для централізованого господарсько-питного водопостачання м.Харкова, м.Чугуєва, селищ Кочеток , ОСОБА_2 , Рогань та Нова Покровка.
Обмеження щодо земельних ділянок, які знаходяться у відповідних зонах зазначаються у проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок та вносяться до Державного земельного кадастру.
Проте всупереч вказаних вимог законодавства ГУ Держгеокадастром у Харківській області затверджено проект землеустрою , який не містив в собі обмежень на використання спірної земельної ділянки у зоні санітарної охорони джерел та об'єкта централізованого питного водопостачання .Судом першої інстанції не було належно з'ясовано вказаних обставин.
Зважаючи на викладене прокуратура просить скасувати рішення Машівського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2023 року , та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшов відзив на апеляційну каргу у якому відповідач посилався на безпідставність позовних вимог прокуратури , та просив відмовити у задовленні апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено ,що наказами ГУ Держгеокадастру від 27.04.2017 № 7069-СГ та від 16.01.2018 №139-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту із землеустрою та затверджено проєкт землеустрою, надано в оренду на строк 7 років земельну ділянку, площою 0,7000 га з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067, сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району, для сінокосіння та випасання худоби
02.02.2018 між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі, згідно з яким ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку площою 0,7000 га з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067, сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району, призначеної для сінокосіння та випасання худоби, строком на 7 років, який 12.02.2018 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 24851216, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1486397263216 .
З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що земельна ділянка площою 0,7000 га з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067 є державною власністю і відноситься до земель сільськогосподарського призначення, для сінокосіння та випасання худоби, та знаходиться за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району. За цим же витягом, міститься запис від 12.02.2018 року про державну реєстрацію речового права (оренди) ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку на підставі договору оренди від 02.02.2018. Вказана земельна ділянка має вид обмеження - прибережна захисна смуга Печенізького водосховища (код обмеження 05,02 )
За повідомленням Управління культури та туризму Харківської обласної державної адміністрації від 14.11.2019 № 02-38/3469 відповідно до матеріалів, наявних в Управлінні культури та туризму, на земельних ділянках, зокрема з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067, розташована пам'ятка археології місцевого значення Селище (взята під охорону держави рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради депутатів трудящих від 25.01.1972 №61, охор. №612).
15.11.2019 Головним управлінням Держгеокадстру в Харківській області на запит прокурора надано координати поворотних точок земельних ділянок, зокрема з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067 та схеми їх розташування за даними земельного кадстру .
За повідомленням ГУ Держгеокадастру в Харківській області від 25.01.2021 земельна ділянка з кадастровим номером 6321655800:03:001:0068, сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району, для сінокосіння та випасання худоби згідно карт внутрішньогосподарського землеустрою колишнього Радгоспу «Салтівський» Вовчанського району Харківської області , знаходилася в постійному користуванні Радгоспу «Салтівський», а потім КСП «Салтівський». При розпаюванні земель КСП «Салтівський», вказаний контур було віднесено до земель запасу державної форми власності. Згідно звітності за формою 6-зем, вказана земельна ділянка на момент відведення, належали до земель сільськогосподарського призначення (категорія угідь пасовище). Будь-які рішення органів Державної влади або органів місцевого самоврядування про віднесення вазаної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення або земель водного фонду у Відділі відсутні.
Згідно з інформацією Старосалтівської селищної ради та ГУ Держгеокадастру в Харківській області від 23.02.2021 та 24.02.2021 відповідно, на обліку Старосалтівської селищної ради, ГУ Держгеокадастру в Харківській області станом на 2017-2018 роки охоронний договір або охоронне зобов'язання між Старосалтівською селищною радою, ГУ Держгеокадастру в Харківській області та органом охорони пам'яток Відділом культури і туризму Вовчанської районної державної адміністрації стосовно пам'ятки археології (історії та культури) Селище (орієнтовне місцезнаходження поблизу села Метайлівка) не зареєстровані. У розпорядженні Старосалтівської селищної ради відомості з координатами меж пам'ятки археології, координатами поворотних точок меж, акт виносу меж в натуру з прив'язкою до місцевості стосовно пам'ятки археології (історії та культури) Селище відсутні .
За повідомленням Департаменту культури та туризму Харківської обласної державної адміністрації від 29.01.2021 № 05-25/248 об'єкт культурної спадщини Селище перебуває на державному обліку, як пам'ятка археології місцевого значення та має охоронний номер 4639-Ха, місцезнаходження с.Металівка, Старосалтівська селищна територіальна громада. Зазначена пам'ятка занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 03.09.2020 №2088 за категорією місцевого значення, паспорт об'єкта культурної спадщини не складено, робота з його виготовлення ведеться (а.с.48 т.2).
Як убачається з проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,7000 га сільськогосподарського призначення державної власності, для сінокосіння та випасання худоби, з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067, розташованої за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної територіальної громади Вовчанського району Харківської області, на а.с.61 т. зазначено, що через земельну ділянку проходять межі прибережно - захисної смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах (код обмеження 05.02, площа 0,6561 га)
За повідомленням Регіонального Офісу водних ресурсів у Харківській області від 24.02.2021 земельна ділянка з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067 Офісом не використовується, інформація стосовно гідротехнічних або інших водогосподарських споруд на вказаній земельній ділянці, що належить органам водного господарства в Офісі відсутня. Дозвіл на спеціальні потреби водного господарства погоджуються сектором у Харківській області Держводагенства (а.с.108 т.2).
Листами від 13.11.2019 прокурор повідомив Харківську обласну державну адміністрацію та Старосалтівську селищну раду про те, що оскільки спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної смуги Печенізького водосховища та має особливий порядок викорсиатння, прокурор відповідно до вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру» використовує своє право на подання позову .
Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
Статтею 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема на землі водного фонду.
Згідно з частиною 1 статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів; штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.
Згідно з частинами 1 статті 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
За положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина 4 статті 59 ЗК України).
Відповідно до частини 3 статті 85 ВК України у користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.
Відповідно до інформації з Державного реєструречових правна нерухомемайно та Реєстру прав власності нанерухоме майно, Державного реєстру іпотек,Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067 , площею 0,7000 га, здійснена 20 вересня 2017 року Відділом у Вовчанському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, цільове призначення: сільськогосподарські угіддя (пасовища), власник: Держава, в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. 12 лютого 2018 року зареєстровано інше речове право, а саме оренда зазначеної земельної ділянки площею 0,7000 га для сінокосіння і випасання худоби, на підставі договору оренди землі № б/н від 02 лютого 2018 року укладеного між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області.
З вказаного випливає, що саме Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, на момент укладення спірного договору, було розпорядником зазначеної вище земельної ділянки та мало право передавати її у тимчасове користування на умовах оренди громадянам та юридичним особам для сінокосіння.
При цьому, відповідно до наявних в матеріалах справи документів, земельна ділянка з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067 має обмеження - прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах - код 05.02 ; 01.05 -охоронна зона навколо (вздовж) об'єкта енергетичної системи, що було враховано при розробці земельної документації та укладенні договору.
Крім того, згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Однак, як вбачається з позовних вимог, прокуратурою не оскаржується рішення про визначення цільового призначення даної земельної ділянки, тоді як накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 27 квітня 2017 року № 7069-СГ та від 16 січня 2018 року №139-СГ лише надають дозвіл на розробку технічної документації.
Колегія суддів звертає увагу, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (постанова Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20).
Щодо посилань апелянта на розташування земельної ділянки в межах об'єкта культурної спадщини Селище, колегія суддів приходить до слідуючих висновків.
Відповідно до статті 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.
Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Відповідно до пункту «г» частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08 червня 2000 року № 1805-III (далі - Закон № 1805-III) до історичних об'єктів культурної спадщини відносяться будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів.
За змістом статті 3 Закону № 1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи культурної спадщини, до яких належать: центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.
Рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов'язковими для виконання юридичними і фізичними особами. Рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання органами охорони культурної спадщини (частини шоста, сьома статті 3 Закону № 1805-III).
Відповідно до частини 1 статті 32 Закону № 1805-ІІІ з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проєктною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.
Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Відповідно до статті 34 Закону № 1805-ІІІ території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.
Однак, суду не надано доказів, що на момент розроблення технічної документації, реєстрації земельної ділянки та укладення договору оренди, щодо спірної земельної ділянки існували обмеження, як до такої, що є охоронюваною археологічною територією пам'ятки археології «Селище».
Матеріали справи не містять документів, які б у відповідності до вимог закону підтверджували, що охоронювана археологічна територія пам'ятки археології «Селище» включена до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.
Враховуючи наведене, конкретні обставини справи і характер спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що інші доводи апеляційної скарги не є істотними та такими, що потребують детального аналізу задля забезпечення вимог п.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про відмову в задовленні позову. Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури - залишити без задовлення.
Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В.М.Триголов
Судді: А.І.Дорош
О.А.Лобов