Справа № 552/6848/23 Номер провадження 22-ц/814/2563/24Головуючий у 1-й інстанції Рибалка Ю.В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
19 серпня 2024 року м. Полтава
Полтавський Апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя: Лобов О.А.,
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.,
розглянув в порядку письмового провадження без виклику учасників у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 09 квітня 20124 року (час ухвалення рішення з 17:38:36 до - не зазначено; дата виготовлення повного тексту рішення не зазначена) у справі за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням працівника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У листопаді 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_2 (надалі - « ІНФОРМАЦІЯ_3 ») звернувся до суду з вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_4 шкоду, завдану незаконним звільненням працівника, у розмірі 122 696 грн 27 коп. і судовий збір у розмірі 2 684 грн 00 коп., а всього 125 380 грн 27 коп.
Заявлені вимоги мотивовані таким.
ОСОБА_1 , працюючи на посаді ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 , видав наказ №15 від 16.08.2021 року, згідно з яким головний спеціаліст відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 звільнений з 16 серпня 2021 року у зв'язку із скороченням штату за п.1 ст. 40 КЗпП України.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 року по справі № 440/14894/21, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2023, визнано протиправним та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 №15 від 16.08.2021 року в частині звільнення з 16.08.2021 року державного службовця ОСОБА_2 ; поновлено ОСОБА_2 на посаді головного спеціаліста відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_6 з 17.08.2021 року; стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 113 178,00 грн; стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5 093,01 грн.
На виконання вказаного судового рішення наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 №39 від 29.06.2022 року ОСОБА_2 поновлено на посаді головного спеціаліста відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_6 з 17.08.2021 року.
Також на виконання вказаного судового рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 113 178,00 грн ОСОБА_2 фактично виплачено 91 108,29 грн і сплачено військовий збір - 1 697,67 грн, ПДФО (податок на доходи фізичних осіб) - 20 372,04 грн, ЄСВ (єдиний соціальний внесок) - 9 518,27 грн, а всього 122 696,27 грн.
Вказані виплати підтверджені платіжними інструкціями від 04.08.2023 №№ 6234, 6233, 6232, 6231.
Рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 09 квітня 2024 року позовні вимоги ІНФОРМАЦІЯ_4 задоволені.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_4 шкоду, завдану незаконним звільненням працівника, у розмірі 125 380 грн 27 коп. і судовий збір у розмірі 2 684 грн 00 коп.
Ухвалою Автозаводського районного суду м.Кременчука від 03 травня 2024 року виправлено описку у другому абзаці резолютивної частини рішення суду - виправлена сума, що підлягає до стягнення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд, вирішуючи спір, необгрунтовано послався на рішення, ухвалені у справі №440/14894/21, оскільки зазначеними судовими рішеннями не встановлена вина ОСОБА_1 у незаконному звільненні працівника, а сам ОСОБА_1 не був учасником зазначеної справи. Матеріалами справи підтверджується, що рішення про звільнення ОСОБА_2 готувалося і приймалося двома службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_1 лише підписав наказ, тому вина у незаконному звільненні працівника у рівній мірі лежить на трьох службових особах.
Судом проігнороване те, що за станом на час подання позову до суду ОСОБА_1 вже не займав посаду керівника, тому на нього не може бути покладена відповідальність за незаконне звільнення працівника.
Суд не дав належної оцінки рішенню суду у справі № 552/13628/23 від 14 лютого 2024 року і необгрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до набрання чинності судовим рішенням у вказаній справі.
Звертається увага, що виплачені на виконання рішення суду кошти на користь звільненого працівника не є за своєю суттю шкодою.
Наголошується, що висновок суду про дотримання позивачем річного строку звернення до суду є помилковим і таким, що суперечить матеріалам справи, адже позивачу стало відомо про рішення суду у справі №440/14894/21 ще у травні 2022 року, тоді як з позовом до суду позивач звернувся у листопаді 2023 року, тобто через 1 рік 5 місяців і 9 днів після сплину строку звернення до суду.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання підсудності цієї справи, необгрунтовано послався на висновки, викладені у постанові ВС від 22 грудня 2021 року (справа №658/28/21), оскільки у справі, розглянутій Верховним Судом були встановлені інші (не тотожні) правовідносини. Тому, зважаючи на суб'єктний склад цього спору, суд першої інстанції мав би ухвалити рішення про закриття провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , представник ІНФОРМАЦІЯ_4 , посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стверджується, що рішенням суду у справі №440/14894/21, наказ про звільнення, який підписаний відповідачем, визнаний незаконним, а скасування рішенням суду від 14 лютого 2024 року у справі № 552/13628/23 наказу про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності (оголошення догани) не скасовує його відповідальність за видання незаконного наказу.
Намагання відповідача перекласти відповідальність за видання незаконного наказу на інших осіб суперечить змісту ст.237 КЗпП України та службовим повноваженням відповідача як начальника.
Підкреслюється, що рішення суду у справі №440/14894/21 набрало законної сили 05 червня 2023 року, отже строки звернення до суду цим позовом не порушені.
Характер спірних правовідносин цієї справи - відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням працівника, не передбачає вирішення питання про законність чи незаконність дій ОСОБА_1 при звільненні працівника.
Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , працюючи на посаді ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 , видав наказ №15 від 16.08.2021 року, згідно з яким головний спеціаліст відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 звільнений з 16 серпня 2021 року у зв'язку із скороченням штату за п.1 ст. 40 КЗпП України (а.с.7).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 року по справі № 440/14894/21, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2023, визнано протиправним та скасовано наказ начальника начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 №15 від 16.08.2021 року в частині звільнення з 16.08.2021 року державного службовця ОСОБА_2 ; поновлено ОСОБА_2 на посаді головного спеціаліста відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_6 з 17.08.2021 року; стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 113 178,00 грн; стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5 093,01 грн (а.с.8-16).
На виконання вказаного судового рішення наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 №39 від 29.06.2022 року ОСОБА_2 поновлено на посаді головного спеціаліста відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_6 з 17.08.2021 року (а.с.17).
Також на виконання вказаного судового рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 113 178,00 грн ОСОБА_2 фактично виплачено 91 108,29 грн, а також сплачено військовий збір - 1 697,67 грн, ПДФО (податок на доходи фізичних осіб) - 20 372,04 грн, ЄСВ (єдиний соціальний внесок) - 9 518,27 грн, а всього 122 696,27 грн, згідно платіжних інструкцій від 04.08.2023 №№ 6234, 6233, 6232, 6231 (а.с.19-21).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 №1758 від 25 серпня 2023 року ОСОБА_1 оголошено догану за неналежний контроль за службовою діяльністю підпорядкованого особового складу (а.с.22-25).
Наказом ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 №265 від 22 вересня 2023 року ОСОБА_1 звільнено у відставку (а.с.18).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 440/13628/23 визнаний протиправним і скасований наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 №1758 від 25 серпня 2023 року про оголошення догани ОСОБА_1 (а.с.108-121).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що судовими рішеннями адміністративних судів у справі № 440/14894/21, які набрали законної сили, встановлений факт незаконного звільнення ОСОБА_2 згідно з наказом відповідача ОСОБА_1 ..
Факт незаконного звільнення працівника встановлений судами й свідчить про вину особи, яка уповноважена на звільнення працівника і яка має нести повну матеріальну відповідальність.
Таким чином, відповідач ОСОБА_1 , як службова особа, яка видала наказ про звільнення працівника, який у подальшому визнано незаконним та скасовано в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну позивачу у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з таких міркувань.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На переконання апеляційного суду оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням наведених вимог закону.
Доводи апеляційної скарги щодо підсудності цього спору суду адміністративної юрисдикції.
У постанові Верховного Суду 20 вересня 2023 року (справа №490/2518/22) викладені такі висновки щодо підсудності спорів про відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням особи, яка проходила публічну службу.
«Таким чином, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства справа з огляду лише на її суб'єктний склад.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин справи.
У справі, яка переглядається, позов пред'явлено з огляду на те, що на підставі рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року у справі № 400/2504/21, яким поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу правового забезпечення з 27 квітня 2021 року, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 56 723,84 грн, в стягненні моральної шкоди відмовлено, а постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року вказане рішення в мотивувальній частині змінено та зменшено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 56 648,32 грн.
Право позивача на відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням ОСОБА_2 із займаної посади, закріплено у статтях 134 та 237 КЗпП України.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України службові особи, винні в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.
Згідно зі статтею 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.
Отже, трудове законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а (провадження № 11-720апп18) наведено правовий висновок про те, що відшкодування шкоди у порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду.
Таким чином, правовідносини між сторонами в цій справі не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
У справі, яка переглядається, не підлягає вирішенню питання правомірності дій відповідача ОСОБА_1 щодо звільнення ОСОБА_2 з публічної служби, оскільки незаконність такого звільнення вже встановлена вищезгаданим рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року у справі № 400/2504/21, яке було змінене постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року.
Отже, предметом розгляду в цій справі є лише відшкодування шкоди в порядку регресу, тобто вирішення приватноправових відносин.
З огляду на зазначене, за своїм суб'єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір в цій справі є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
При цьому сам по собі той факт, що майнова шкода завдана позивачу - суб'єкту владних повноважень - під час проходження відповідачем публічної служби, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий.
Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 328/29/20 (провадження № 61-2521св21), від 22 вересня 2021 року у справі № 676/2149/20 (провадження № 11318св21), від 12 січня 2022 року у справі № 161/10391/21 (провадження № 61-15908св21) та від 07 червня 2023 року у справі № 760/1270/20 (провадження № 61-12891св22), в яких спірні правовідносини були подібними (органи державної влади/місцевого самоврядування пред'явили позови до винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівників було здійснено з порушенням закону, про відшкодування в порядку регресу заданої ними майнової шкоди, спричиненої виплатою за рішеннями судів таким працівникам середнього заробітку за час вимушеного прогулу).»
Предметом спору цій справі є матеріально-правова вимога про відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням працівника.
Правовою підставою заявлених вимог є приписи ст.134, ст.237 КЗпП України.
Підставою заявлених вимог є обставини, встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, а саме незаконність наказу про звільнення працівника і як наслідок - його поновлення на роботі, стягнення із роботодавця на користь працівника коштів.
Отже, питання, що вирішені у межах цього спору, не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, і заявлена у позові вимога не спрямована на захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Тому доводи апеляційної скарги слід визнати необгрунтованими.
Доводи апеляційної скарги щодо пропуску встановленого законом річного строку для звернення до суду із позовом.
У постанові Верховного Суду 11 жовтня 2023 року (справа № 158/2727/20) викладені такі висновки щодо початку перебігу річного строку у спірних правовідносинах.
«Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233 КЗпП України).
Річний строк може бути поновлений судом у разі його пропуску з поважних причин (стаття 234 КЗпП України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року у справі № 766/13189/20 (провадження № 61-19700св20) зазначено, що:
«застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що перебіг строку звернення позивача з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним звільненням працівника, розпочався з дня проведення підприємством належних виплат незаконно звільненому працівнику (вересень 2019 року), тому з цього часу обраховується перебіг встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду».
Схожий за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 401/1745/16-ц (провадження № 61-22009св18).
… оскільки перебіг строку звернення позивача з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним звільненням працівника, розпочався з дня проведення підприємством належних виплат незаконно звільненому працівнику (грудень 2017 року), тому, правильним є висновки судів про те, що з цього часу обраховується перебіг, встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України, строку звернення до суду.»
Як слідує з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_3 сплатив кошти на користь незаконно звільненого працівника 04 серпня 2023 року, а з позовом до суду звернувся 09 листопада 2023 року, отже річний строк, передбачений ст.233 КЗпП України, не пропущений.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність (відсутність) вини відповідача у незаконному звільненні працівника.
У постанові Верховного Суду від 12 липня 2023 року (справа № 663/1169/20) викладені такі висновки про застосування норми права у спірних правовідносинах (доведеність вини службової особи).
«Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
У статті 237 КЗпП України визначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих судам у пункті 33 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних у цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
….
Факт незаконного звільнення працівників встановлений судами й свідчить про вину особи, яка уповноважена на звільнення працівників.
Таким чином, ОСОБА_1 , як службова особа, яка видала накази про звільнення працівників, які у подальшому визнано незаконними та скасовано в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненим працівникам середнього заробітку за час вимушеного прогулу.»
За змістом наведених висновків достатньою підставою для покладення на службову особу цивільної відповідальності у виді відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням працівника, є факт визнання незаконним і скасування наказу про звільнення.
У межах розгляду цієї справи встановлено, що рішенням суду, яке набрало законної сили (справа № 440/14894/21), визнано протиправним та скасовано наказ начальника Кременчуцького районного ТЦК та СП №15 від 16.08.2021 року ( ОСОБА_1 ) в частині звільнення з 16.08.2021 року державного службовця ОСОБА_2 , якого поновлено на роботі і на користь якого стягнуті кошти. Так, у рішенні суду (справа № 440/14894/21) відсутній висновок про винність ОСОБА_1 як посадової особи, проте судом визнано, що наказ виданий з порушенням закону, отже є протиправним і підлягає скасуванню.
Стверджуючи про «колективну» відповідальність за незаконне звільнення, ОСОБА_1 не подав суду належних і допустимих доказів, зокрема відповідних нормативних актів, що регулюють діяльність і, відповідно, повноваження, начальника районного ТЦК та СП та якими передбачалася така відповідальність службових осіб.
За змістом ст.134, ст.237 КЗпП України звільнення службової особи, яка видала незаконний наказ про звільнення працівника, зі служби (роботи) не звільняє її від відповідальності перед роботодавцем.
З наведених підстав та відповідно до ч.7 ст.82 ЦПК України правова оцінка, яка надана судом (справа №440/13628/23) законності наказу № 1758 від 25 серпня 2023 року про оголошення догани ОСОБА_1 , не має преюдиційного значення для розгляду цієї справи.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції при розгляді справи виконав вимоги ст.89, ст.263, ст.264 і ст.265 ЦПК України - у своєму рішенні проаналізував доводи і заперечення сторін, надані ними докази, зробив правильний висновок по суті спору.
Отже, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 09 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 19 серпня 2024 року.
Головуючий суддя О.А. Лобов
Судді: А.І. Дорош
В.М.Триголов