Провадження № 2/760/3548/24
Справа № 757/6987/23
20 серпня 2024 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» /далі - ТОВ «ФК «Гефест»/ (код ЄДРПОУ: 42350033; адреса: м. Київ, просп. Перемоги, буд. 5-В; адреса представника: 01010, м. Київ, вул. Московська, 32/2; e-mail представника: ІНФОРМАЦІЯ_3) до ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 /далі - ОСОБА_2 / ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ) про стягнення 3% річних та інфляційних,
Рух справи
20.02.2023 до Печерського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшла вказана позовна заява за підписом представника позивача - адвоката Остащенко О.М. (діє на підставі ордеру) в якій позивач просить:
- стягнути солідарно з відповідачів 395 712,26 грн 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання;
- стягнути пропорційно з відповідачів 5 935,68 грн судового збору.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 01.03.2023 справу передано за підсудністю до Солом'янського районного суду міста Києва.
03.07.2023 вказана справа надійшла до Солом'янського районного суду міста Києва з супровідним листом Печерського районного суду міста Києва від 22.06.2023.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2023 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Кушнір С.І.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 15.08.2023 відповідну позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).
Розпорядженням керівника апарату Солом'янського районного суду міста Києва № 861 від 05.04.2024 у зв'язку з звільненням у відставку головуючого судді Кушнір С.І., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2024 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).
Обґрунтування позову
У позові вказується, що 14.02.2008 між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 49.41/40/08-НВз, відповідно до якого Банк надав кредит в сумі 643 875,00 грн зі строком до 13.02.2033, та зі ставкою за користування кредитом в розмірі 13,2% річних.
Зазначається, що з метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, 14.02.2008 між Банком та ОСОБА_2 , укладено Договір поруки № 49.41/40-П1/08-НВз відповідно якого ОСОБА_2 поручається перед Банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язання за Кредитним договором.
Як стверджується у позові, 03.03.2010 заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва у справі № 2-972/10 задоволено позовні вимоги ВАТ «Кредитпромбанк» та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за Кредитним договором в розмірі 720 197,05 грн.
Також у позові зауважується, що 03.01.2014 ухвалою Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/27362/13-ц замінено стягувана у виконавчому провадженні у справі № 2-972/10 з ПАТ «Кредитпромбанк» на ПАТ «Дельта Банк».
У позові наголошується, що 24.05.2019 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Гефест» укладено Договір № 1436/К купівлі-продажу майнових прав, відповідно до п.п. 1.1. якого продавець - ПАТ «Дельта Банк» передає у власність покупцеві - ТОВ «ФК «Гефест» права вимоги, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, зокрема право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/ або на інших підставах наведених у Додатку № 1 до цього Договору.
При цьому, як зазначає позивач, відповідно до Додатку № 1 до Договору, до правонаступника стягувача перейшло право вимоги зокрема, але не виключно за Кредитним договором № 49.41/40/08-НВз від 14.02.2008 та Договором поруки № 49.41/40-П1/08-НВз від 14.02.2008, заборгованість за якими склала 1 790 140,56 грн, з яких: 622 410,42 - тіло кредиту; 1 167 730,14 грн - відсотки.
Позивач акцентує, що 03.09.2020 ухвалою Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/22256/20-ц, замінено стягувача з ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Гефест» у виконавчому листі № 2-972/10 в справі за позовом ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором.
Зі слів позивача, станом на дату подачі даного позову, зазначене рішення суду не виконано.
З огляду на порушення зобов'язання з повернення кредиту, що зафіксовано в рішенні суду, в розмірі 720 197,05 грн позивачем в порядку ст. 625 ЦК України нараховано за останні 3 роки до звернення до суду з даним позовом, а саме за період з 14.02.2020 по 15.02.2023, 395 712,26 грн, з яких 3% річних - 64 817,73 грн та 330 894,53 грн - інфляційні втрати.
Щодо правової позиції відповідачів
Відзив на позовну заяву не надійшов.
Судом в порядку ч.ч. 6, 8 ст. 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичних осіб - відповідачів у справі.
Згідно з Витягом з реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні від 28.02.2023, відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 16.06.1995 по т.ч. зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 (а.с. 24).
Як вбачається до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 610318 від 27.05.2024, відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 26.11.1985 по т.ч. зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 .
Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка …> надсилається …> разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням …> за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з п. 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.
За змістом п. 4 вказаного Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Судова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
Суд направляв на зареєстровану адресу відповідачів копію ухвали про відкриття провадження з копіями позовної заяви та доданих до неї документів. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов'язок інформувати учасників справи про її розгляд.
Відповідачі кореспонденцію суду не отримали, а листи повернулися до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 39, 40).
Вживаючи всіх залежних від суду заходів задля повідомлення відповідачів, суд 24.06.2024 зробив оголошення для відповідачів про розгляд даної справи на офіційному сайті судової влади (а.с. 47-48; https://sl.ki.court.gov.ua/sud2609/gromadyanam/111/1625932/).
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов'язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов'язку суду розглянути справу.
Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п.п. 108, 109 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.
Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. В т.ч. жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.
Зважаючи на те, що відповідачів належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання а також шляхом оголошення через сайт судової влади), незалежно від того чи отримали відповідачі адресовану їм кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідачів дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Будь-яких заяв від відповідачів не надходило, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити їх правову позицію щодо предмета спору.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Фактичні обставини встановлені судом
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03.03.2010 у справі № 2-972/10 (а.с. 49-51; https://reyestr.court.gov.ua/Review/8104889) позовні вимоги ВАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, вирішено стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ВАТ «Кредитпромбанк» 720 197,05 грн - заборгованість за кредитним договором, 1 700,00 грн судового збору та 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.
За змістом зазначеного рішення суду, 14.02.2008 між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 49.41/40/08-НВз . Згідно з умовами вказаного договору позивач відкрив відповідачу невідновлювальну кредитну лінію в межах загальної суми 643 875, грн на умовах сплати 13,2 % річних за користування кредитом та кінцевим терміном повернення не пізніше 13.02.2033. Договором про внесення змін до кредитного договору № 49.41/40/08-НВз від 10.09.2008 проценту ставку було збільшено до 18 % річних. Станом на 02.09.2009 сума заборгованості за кредитним договором становила 702 197,05 грн, з яких: 622 410,42 грн- заборгованість за кредитом, 87 293,90 грн - несплачені відсотки та 10 492,73, грн - несплачена пеня. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 49.41/40/08-НВз, 14.02.2008 між позивачем ВАТ «Кредитпромбанк» і ОСОБА_2 укладено договір поруки № 49.41/40-П1/08-НВз.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 03.01.2014 у справі № 757/27362/13-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/36600535) замінено стягувача у виконавчому провадженні у справі № 2-972/10 з публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» на публічне акціонерне товариство «Дельта Банк».
Як вбачається з матеріалів справи, 24.05.2019 між ПАТ «Дельта Банк» (продавець) та ТОВ «ФК «Гефест» (покупець) укладено Договір № 1436/К купівлі-продажу майнових прав (а.с. 17-20).
Відповідно до п.п. 1.1. Договору № 1436/К продавець передає у власність покупцеві права вимоги, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, зокрема право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах наведених у Додатку № 1 до цього Договору (а.с. 17).
За змісту Додатку № 1 до Договору № 1436/К купівлі-продажу майнових прав (а.с. 10-12), до правонаступника стягувача перейшло право вимоги за Кредитним договором № 49.41/40/08-НВз від 14.02.2008 та Договором поруки № 49.41/40-П1/08-НВз від 14.02.2008.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 03.09.2020 у справі № 757/22256/20-ц (а.с. 52-54; https://reyestr.court.gov.ua/Review/93241392) заяву ТОВ «ФК «Гефест» про заміну сторони виконавчого провадження у справі № 2-972/10 за позовом ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 49.41/40/08-НВз від 14.02.2008 - задоволено, вирішено: замінити стягувача з ПАТ «Кредитпромбанк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Гефест» у справі № 2-972/10 за позовом ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 49.41/40/08-НВз від 14.02.2008.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 17.11.2020 у справі № 757/22256/20-ц (а.с. 55-57; https://reyestr.court.gov.ua/Review/92995925) заяву ТОВ «ФК «Гефест» про заміну сторони у виконавчому провадженні у цивільній справі № 2-972/10 за позовом ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено, вирішено: замінити стягувача з ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Гефест» у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, що здійснюється відносно ОСОБА_2 на підставі виконавчого листа № 2-972/10 від 30.10.2010, що виданий Печерським районним судом міста Києва.
З аналізу даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень наявність виконавчих проваджень за рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03.03.2010 у справі № 2-972/10 не вбачається (а.с. 58-62).
Зі змісту розрахунку суми інфляційних втрат (а.с. 3-4) та 3% річних (а.с. 3) позивача, вбачається, що такі розрахунки здійснено за період з 14.02.2020 по 15.02.2023 з базовим значенням 720 197,05 грн.
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права
За загальним правилом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою (ч. 1 ст. 546 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Отже, аналіз змісту ч. 4 ст. 559 ЦК України свідчить, що закон не пов'язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов'язанням, забезпеченим порукою. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 910/3077/20.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому в ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Зазначений висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
З аналізу вказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу (див. п 41. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18)).
У даній справі, відповідачі станом на дату звернення ТОВ «Гефест» до суду з даним позовом, мали невиконане грошове зобов'язання за кредитним договором у розмірі 720 197,05 грн, який встановлено заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03.03.2010 у справі № 2-972/10.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Таким чином законодавство України передбачає обов'язок боржника (відповідача) добровільно і своєчасно виконати рішення суду.
В свою чергу, положеннями ч. 2 ст. 18 ЦПК України передбачено, що невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження №14-10цс18), від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц зроблено висновок, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Також, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц в якій викладено висновки про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, навіть за умови відмови суду у про поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржницю від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених ст. 625 ЦК України (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.08.2023 у справі № 752/9858/21, провадження № 61-6097св23).
У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц /провадження № 14-241цс19/, від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 /провадження № 12-116гс19/, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 /провадження № 12-105гс19/).
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду які викладено у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження 14-67цс20) закон не пов'язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов'язанням, забезпеченим порукою. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов'язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов'язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов'язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов'язками.
Доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач (див. постанову Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 913/618/21).
Матеріали справи не містять, та відповідачами не подані будь-які докази погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 720 197,05 грн, встановленому рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03.03.2010 у справі № 2-972/10.
У справі, що розглядається, зобов'язання за кредитним договором не є натуральним, оскільки ці зобов'язання отримали судовий захист рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03.03.2010, а тому кредитор має право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за весь період невиконання рішення суду про стягнення коштів в межах строку позовної давності, який обчислюється останніми трьома роками, які передували подачі позову.
Отже, наявні правові підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, які не виконані боржниками в повному обсязі, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржників від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що за змістом розрахунку позивача, нарахування сум інфляційних втрат та 3% річних здійснено за період з 14.02.2020 по 15.02.2023 з базовим значенням 720 197,05 грн, відповідно до якого нараховано: 330 894,53 грн інфляційних втрати та 64 817,73 грн - три проценти річних.
Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 757/37126/18 (провадження № 61-406св21) загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).
Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, провадження № 12-302гс18).
Як вказано у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 296/7213/15 (провадження № 61-10125св21), суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Суд, перевіривши розрахунок позивача, не погоджується з періодом нарахування інфляційних втрат та 3% річних, виходячи з наступного.
В Україні Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який було затверджено Законом України 2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан, який у подальшому продовжувався Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», та який діє до цього часу.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Враховуючи викладене, суд бере за основу розрахунку загальну суму за тілом кредиту стягнуту заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03.03.2010 у справі № 2-972/10 у розмірі 720 197,05 грн та період розрахунку з 14.02.2020 по 23.02.2022.
Так, розрахунок 3% річних проводиться за формулою: RPS=S*Q*V/D/100, де S - сума заборгованості, Q - кількість днів прострочки, V - 3%, D - кількість днів у році, 100 - 100%.
Розрахунок інфляційних втрат обчислюється за такою формулою: IV=(S*I / 100 - S) *Q/DM, де S - сума заборгованості, I- індекс інфляції, Q- кількість днів прострочки, DM - кількість днів у місяці, 100 - 100%.
Таким чином, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню загальна сума 178 085,29 грн з яких 134 274,41 грн - інфляційні втрати; 43 810,88 грн - 3% річних, а відтак позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо судового збору
Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивач при зверненні до суду з позовом у даній справі сплатив 5 935,68 грн судового збору, що підтверджується платіжними дорученнями № 6848 від 14.02.2023 (а.с. 1).
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру яка подана юридичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки позовну заяву ТОВ «ФК «Гефест» подано через систему «Електронний суд», то до сплати судового збору необхідно застосувати коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, з урахуванням коефіцієнту пониження, сума судового збору, що підлягала сплаті при зверненні з позовом у даній справі за позовну вимогу майнового характеру 4 748,54 грн, і сама цю суму суд бере за основу вирішуючи питання про розподіл судових витрат.
З урахуванням часткового задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 2 136,84 грн судового збору (45% від 4 748,54 грн).
При цьому суд враховує, що при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.05.2023 у справі № 522/5582/16-ц /провадження № 61-3982св20/).
Отже, з кожного з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню в рівних частках судовий збір у загальному розмірі 2 136,84 грн, а саме по 1 068,42 грн.
Суд звертає увагу на те, що за звернення з позовом у даній справі позивачем помилково сплачено надмірну суму судового збору - 5 935,68 грн тобто зайво сплачено 1 187,14 грн.
Відповідно о п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, проте наразі матеріали справи такого клопотання не містять.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест») до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних, - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (код ЄДРПОУ: 42350033; адреса: м. Київ, просп. Перемоги, буд. 5-В; адреса представника: 01010, м. Київ, вул. Московська, 32/2) 178 085,29 грн (сто сімдесят вісім тисяч вісімдесят п'ять гривень двадцять дев'ять копійок), з яких 134 274,41 грн - інфляційні втрати, а 43 810,88 грн - 3% річних.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (код ЄДРПОУ: 42350033; адреса: м. Київ, просп. Перемоги, буд. 5-В) 1 068,42 грн (одна тисяча шістдесят вісім гривень сорок дві копійки) судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (код ЄДРПОУ: 42350033; адреса: м. Київ, просп. Перемоги, буд. 5-В) 1 068,42 грн (одна тисяча шістдесят вісім гривень сорок дві копійк и) судового збору.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Суддя Л. Л. Зуєвич