Окрема думка
судді Верховного Суду у Касаційному цивільному судіПророка В. В.
справа № 372/770/19 (провадження № 61-10545 св 20)
31 серпня 2022 року
м. Київ
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув касаційну скаргу прокуратури Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року у справі за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області до Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення та скасування державної реєстрації права власності і постановою від 31 серпня 2022 касаційну скаргу задовольнив частково, рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року змінив, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині оскаржувані судові рішення залишив без змін.
Водночас з рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитися з огляду на таке.
1. Звертаючись із вказаним позовом перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області просив визнати недійсним рішення 7 сесії Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області 7 скликання від 08 серпня 2017 року № 41.7-VІІ «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 », скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 вересня 2017 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1245 га з кадастровим номером 3223185601:01:027:0081, що розташована в с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області, індексний номер - 37222455.
2. Обґрунтовуючи своє рішення Верховний Суд вказав на те, що пред'явлення позовних вимог про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування, про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на майно не є необхідним для ефективного відновлення прав. Належним та ефективним способом захисту порушених прав власника є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, проте такі вимоги прокурор не заявляв, не уточнював із таких мотивів позовних вимог та не змінював підстав позову. Отже, у контексті цієї справи суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, проте помилилися щодо нормативно-правових підстав мотивування такої відмови.
3. Проте, частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
4. Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
5. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
6. Отже, порушення, невизнання або оспорювання права є підставою для звернення особи за захистом свого права від порушень і протиправних посягань особи, яка припустилася правопорушення у спірних правовідносинах, із застосуванням відповідного способу захисту.
7. Статтею 55 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
8. Також, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
9. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 25 листопада 1997 року N 6-зп вказав на те, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
10. Також в рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
11. Зокрема, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59).
12. Також, відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
13. Частинами першою та другою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яким, зокрема, встановлений порядок здійснення цивільного судочинства, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
14. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
15. Також, частинами першою та третьою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
16. Варто також враховувати і принцип диспозитивності, який діє у цивільному судочинстві та є одним із основних відповідно до положень ЦПК України, та який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження.
17. Оскільки особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд то і формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
18. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
19. Крім цього, відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
20. Частиною першою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
21. Також відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.
22. Також статтею 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що реєстраційні дії на підставі судових рішень проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником. Державна судова адміністрація України у день набрання законної сили судовим рішенням, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення.
23. З наведеного вбачається, що Конституцією України та законодавством України кожному гарантоване право на оскарження рішення будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб у випадку, якщо такими рішенням порушуються, не визнається або оспорюються цивільні права такої особи.
24. Отже вимогу про визнання рішення незаконним (недійсним) можна розглядати як ефективний спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України, якщо фактично метою пред'явлення такої позовної вимоги є, зокрема, оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень і відповідно визнання такого рішення незаконним (недійсним), тобто фактичне його скасування, цілком призводить до відновлення порушеного права скаржника, адже його безпосереднє право, зокрема право власності, відновлюється.
25. Крім цього оскарження рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, прийняття якого прямо пов'язане із прийняттям та реалізацією оскаржуваного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування також є ефективним способом захисту порушених прав, оскільки відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скасування такого рішення державного реєстратора не тільки припиняє відповідне оскаржуване право, а і повертається у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, тобто повертає офіційне визнання і підтвердження державою права власності скаржника, як фактичного володільця, без необхідності фактичного звернення особи, права якої відновлюються, із відповідним зверненням.
Таким чином вважаю, що доводи Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду стосовно того, що пред'явлення позовних вимог про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування та про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на майно не є необхідним для ефективного відновлення прав.
Відтак оскаржувані судові рішення підлягали скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Суддя В. В. Пророк