14 серпня 2024 року
м. Київ
/
справа № 461/48/23
провадження № 61-14348св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Кредитна спілка «Перше кредитне товариство»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 лютого 2023 року
у складі судді Кротової О. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» (далі - КС «Перше кредитне товариство») про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання та відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що заочним рішенням Приморського районного суду
м. Одеси від 28 квітня 2012 року у справі № 1522/6783/12 стягнено з КС «Перше кредитне товариство» на користь ОСОБА_1 суму внеску та відсотки за депозитним договором від 21 вересня 2009 року
№ ЛВ-1/0120/09/1551 та договором від 19 вересня 2008 року
№ ЛВ-20/0041/08/986, з урахуванням додаткового договору від 21 липня
2009 року № 1, в розмірі 9 507,57 грн.
Вказував, що 26 липня 2012 року відділ державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції у м. Одесі відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання зазначеного рішення суду, однак дотепер рішення суду не виконане у зв'язку з ухиленням відповідача від його виконання.
За наведених обставин позивач уважав, що на його користь підлягає стягненню пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на підставі статей 509, 525, 526, 549, 551, 599, 611 ЦК України, а також Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» за період з 01 січня 2022 року до 31 березня 2022 року включно.
Також вказував, що внаслідок порушення відповідачем грошових зобов'язань за депозитними договорами позивачу заподіяно моральної шкоди, яка полягає в фізичному болю внаслідок погіршення стану здоров'я та душевних стражданнях через неможливість користуватися та вільно розпоряджатися належними йому коштами.
ОСОБА_1 просив стягнути з КС «Перше кредитне товариство» на свою користь пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов?язання за договорами від 21 вересня 2009 року № ЛВ 1/0120/09/1551 та від 19 вересня 2008 року № ЛВ 20/0041/08/986 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок за період з 01 січня 2022 року до
31 березня 2022 року включно в розмірі 167 332,90 грн; стягнути з КС «Перше кредитне товариство» на свою користь моральну шкоду в розмірі
977 721,00 грн за несвоєчасне виконання грошового зобов?язання за договорами від 21 вересня 2009 року № ЛВ 1/0120/09/1551 та від 19 вересня 2008 року № ЛВ 20/0041/08/986 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 20 лютого
2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, розглядаючи справу
в порядку спрощеного провадження, виходив з того, що рішенням суду заборгованість за договором банківського вкладу стягнена в повному обсязі,
а тому вкладник має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не
у вигляді стягнення неустойки (пені), однак такі вимоги позивач не заявляв,
а вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів на її підтвердження.
Постановою Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 лютого 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова мотивована тим, що суд помилково розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки ціна позову становить
1 145 053,90 грн. Щодо суті заявлених вимог апеляційний суд зазначив, що укладеними між сторонами депозитними договорами не передбачено відповідальності кредитної спілки за несвоєчасне виконання зобов'язань
з виплати вкладникові коштів у вигляді пені, а норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки ОСОБА_1 уклав договори не як фізична особа - суб?єкт підприємницької діяльності, а як член КС «Перше кредитне товариство».
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
02 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій просить скасувати заочне рішення Галицького районного суду
м. Львова від 20 лютого 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що кредитна спілка в обумовлений договорами строк коштів не повернула, чим порушила умови договорів. Вказує, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов?зання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
У статтях 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено сплату пені за прострочення платежу. Вказує, що суд першої інстанції помилково розглянув справу
в порядку спрощеного позовного провадження. Апеляційний суд неналежно дослідив договори про залучення внеску члена кредитної спілки на депозитний рахунок. Посилання суду на постанову Верховного Суду від
16 квітня 2021 року у справі № 461/709/19 є безпідставним. Посилання суду на те, що позивач уклав договори не як фізична особа-підприємець,
є помилковим. Необґрунтована відмова КС «Перше кредитне товариство» повернути кошти є протиправною та спричинила позивачу моральну шкоду
у виді страждань та принижень, а тому безпідставною є відмова в задоволені позову щодо стягнення моральної шкоди. Також вказує, що позивач заявляв колегії суддів апеляційного суду відвід, проте вона не вчинила дій на розгляд цієї справи неупередженим та справедливим судом.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року
у справі № 6-2739цс15, постановах Верховного Суду від 16 квітня 2021 року
у справі № 461/709/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від
26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 25 січня 2022 року у справі
№ 761/16124/15-ц від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження заочного рішення Галицького районного суду
м. Львова від 20 лютого 2023 року та постанови Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Галицького районного суду м. Львова.
26 січня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
19 вересня 2008 року між КС «Перше кредитне товариство» та членом спілки ОСОБА_1 укладено договір № ЛВ-20/0041/08/986 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок, за умовами якого член кредитної спілки робить внесок (вклад) члена кредитної спілки на депозитний рахунок спілки, а спілка приймає внесок на умовах строковості, зворотності та платності в розмірі 100,00 грн на строк 12 місяців, початком якого є дата внесення внеску, а закінченням - 19 вересня 2009 року, із ставкою за внеском згідно з програмою «Подарунковий» в розмірі 21 % річних.
21 вересня 2009 року між КС «Перше кредитне товариство» та членом спілки ОСОБА_1 укладено договір № ЛВ-1/0120/09/1551 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок, за умовами якого член кредитної спілки робить внесок (вклад) члена кредитної спілки на депозитний рахунок спілки, а спілка приймає внесок на умовах строковості, зворотності та платності в розмірі 5 555,00 грн на строк 13 місяців, початком якого є дата внесення внеску, а закінченням - 21 жовтня 2010 року, із ставкою за внеском згідно з програмою «Актуальний» в розмірі 24 % річних.
Умовами договорів від 19 вересня 2008 року № ЛВ-20/0041/08/986 та від
21 вересня 2009 року № ЛВ-1/0120/09/1551 не передбачено відповідальності кредитної спілки за несвоєчасне виконання зобов'язання у вигляді сплати пені.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня
2012 року у справі № 1522/6783/12, яке набрало законної сили 10 травня
2012 року, стягнено з КС «Перше кредитне товариство» на користь
ОСОБА_1 суму внеску та відсотки по ньому за депозитним договором від 21 вересня 2009 року № ЛВ-1/0120/09/1551 та договором від 19 вересня
2008 року № ЛВ-20/0041/08/986, з урахуванням додаткового договору від
21 липня 2009 року № 1, в розмірі 9 507,57 грн. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
На виконання зазначеного рішення суду 21 червня 2012 року Приморський районний суд м. Одеси видав виконавчий лист № 2/1522/6783/12.
Постановою головного державного виконавця Другого приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від
26 липня 2012 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2
з виконання зазначеного виконавчого листа та встановлено боржнику строк до 02 серпня 2012 року добровільно виконати виконавчий документ.
Однак у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 заочне рішення суду не виконане, у зв'язку з чим стягувач повторно пред'явив виконавчий документ до виконання.
Постановою старшого державного виконавця Другого приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 24 листопада 2017 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 2/1522/6783/12, виданого 21 червня 2012 року Приморським районним судом м. Одеси.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону відповідає.
Щодо стягнення пені
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вважав, що внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання, що підтверджено судовим рішенням, у нього виникло право на стягнення пені.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права
і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 549 та частини другої статті 551 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року
у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов'язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.
Установивши, що умовами укладених між сторонами депозитних договорів від 19 вересня 2008 року та 21 вересня 2009 року, не передбачено відповідальності кредитної спілки за несвоєчасне виконання зобов'язання
у вигляді сплати пені, а вимог відповідно до статті 625 ЦК України позивач не заявляв, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову
в задоволенні позову.
Посилання ОСОБА_1 на норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» як на підставу для стягнення пені, є помилковими.
Згідно з преамбулою Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» предметом регулювання даного закону
є договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року
№ 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначення в Законі певного переліку суб'єктів правовідносин, на які поширюється його дія, зумовило виняток із загального правила про поширення дії Закону на всіх учасників відповідних правовідносин. Таким чином, перелік суб'єктів правовідносин, встановлений Законом, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. В аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули цього Закону, з наступними змінами, у взаємозв'язку з положеннями статей 1, 3 Закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці).
Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 укладав депозитні договори від 19 вересня 2008 року та від 21 вересня 2009 року як фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, то до правовідносин, що виникли між сторонами у спорі, не підлягає застосуванню Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 16 квітня
2021 року у справі № 461/709/19 (провадження № 61-1855св20) за позовом ОСОБА_1 до КС «Перше кредитне товариство» про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, які правильно врахував суд апеляційної інстанції.
За таких обставин безпідставними є аргументи заявника про помилкове врахування судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від
16 квітня 2021 року у справі № 461/709/19.
Щодо стягнення моральної шкоди
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я
у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку
з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичний або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні,
в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування моральної шкоди
є доведення позивачем перед судом факту протиправної поведінки відповідача, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Установивши, що позивач не надав доказів наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями або бездіяльністю КС «Перше кредитне товариство», не зазначив, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, та не надав доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
Аргументи заявника про те, що суд першої інстанції помилково розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, є безпідставними, оскільки апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, дав оцінку таким аргументам, і відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове.
Також безпідставними є аргументи заявника про те, що апеляційний суд розглянув справу неупередженим і несправедливим судом у зв?язку із заявленим відводом, оскільки ухвалою Львівського апеляційного суду від
16 червня 2023 року у задоволені відводу заявленого ОСОБА_1 колегії суддів апеляційного суду, відмовлено. У вказаній ухвалі суд надав оцінку аргументам, наведеним заявником у заяві про відвід суддів.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених
у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки висновки, зроблені судом апеляційної інстанції у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду
у справах, наведених заявником у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. Водночас згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє
в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Львівського апеляційного суду від 14 серпня
2023 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.
З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов