16 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 607/19608/23
провадження № 61-10836ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 березня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка про стягнення грошової компенсації
за невикористану відпустку,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка
про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку в розмірі
94 000,00 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 25 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 24 червня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 94 000,00 грн, з вирахуванням відповідних податків та зборів.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
23 липня 2024 року Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, засобами поштового зв'язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 березня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 червня 2024 року, в якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 25 березня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду
від 24 червня 2024 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову
у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення
у справі, що не підлягають касаційному оскарженню, з урахуванням такого.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та в визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно
до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду
і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції
у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи
та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду
в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених
у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ, що виникають з трудових відносин.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 30 жовтня 2023 року справу
№ 607/19608/23 вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
19 червня 2024 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах», яким внесено зміни до ЦПК України, зокрема, пункти 1, 2, 3 і 5 частини шостої статті
19 ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову
в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані
із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи
про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких
не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина четверта статті 19 ЦПК України).
З аналізу наведених норм ЦПК України можна зробити висновок, що касаційному перегляду не підлягають справи, передбачені частиною шостою статті 19 ЦПК України з урахуванням ціни позову, що не перебільшує 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України
не визнано неконституційним та до нього не внесено жодних змін, тому перевірці підлягає наявність саме цих підстав.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права,
що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно
до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи
до категорії малозначних помилково.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно
до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
У цій справі предметом позову є вимога про стягнення грошової компенсації
за невикористану відпустку в розмірі 94 000,00 грн, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (757 000,00 грн).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу
їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування;
3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Касаційна скарга містить посилання на те, що ця справа потребує перегляду Верховним Судом на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Зокрема представник Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка у касаційній скарзі зазначає, що виконання рішення у цій справі, з огляду на його об'єктивну необґрунтованість, спричинить безпідставне збагачення позивача за рахунок коштів державного бюджету і це не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту, окрім як судового.
Верховний Суд вже висловлював позицію щодо понять «фундаментальне значення», «значний суспільний інтерес» та «виняткове значення» (див., наприклад, ухвалу від 5 квітня 2021 року у справі № 420/8512/20 (провадження
№ К/9901/9376/21).
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно
на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає
її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи
для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги представника Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка щодо виняткового значення для університету цієї справи зводяться до незгоди з оцінкою судами першої й апеляційної інстанцій зібраних доказів і встановлених обставин.
Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у справах з ціною позову,
що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Відповідач мав можливість доводити свої заперечення проти позову в судах двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору, а тому йому була забезпечена можливість реалізувати своє право на справедливий судовий розгляд.
Верховний Суд не вбачає підстав, за наявності яких судові рішення в справі,
що виникла з трудових відносин, з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, можуть бути переглянуті
в касаційному порядку.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження в справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію
та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами
у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи,
яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини,
яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після
їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення
у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною
та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez
de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня
1997 року, § 36).
Зазначення у постанові Тернопільського апеляційного суду від 24 червня
2024 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою
для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд
не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
Заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у справі, що виникла з трудових відносин, з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, тому
у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
За наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 березня
2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська