07 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 914/2450/22 (914/3749/23)
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,
за участю представників:
АТ "Банк Альянс" - Башарова В.Є., Качмара О.Й.,
ТОВ "БНК-Україна" - ліквідатора Коваля В.В., Соловйової А.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Альянс"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.04.2024
та рішення Господарського суду Львівської області від 31.01.2024
у справі № 914/2450/22 (914/3749/23)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БНК-Україна"
до відповідача Акціонерного товариства "Банк Альянс"
про стягнення 5 309 657,79 євро
у межах справи № 914/2450/22
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бел-Петрол Трейдінг»
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "БНК-Україна".
Господарський суд Львівської області ухвалою від 02.11.2022 відкрив провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "БНК-Україна" (далі - ТОВ «БНК-Україна», Боржник), визнав грошові вимоги ТОВ «Бел-Петрол Трейдінг» до Боржника у розмірі 325 736 124,00 грн заборгованості та 24 810,00 грн судового збору, ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника та процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначив арбітражного керуючого Коваля Віталія Валерійовича.
Постановою Господарського суду Львівської області від 24.05.2023 визнано ТОВ «БНК-Україна» банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Коваля В.В.
22.12.2023 ТОВ «БНК-Україна» (позивач) через систему «Електронний суд» звернулось до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства «Банк Альянс» (далі - АТ «Банк Альянс», Банк, відповідач) про стягнення 5 309 657,79 євро.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при формуванні ліквідаційної маси виявлено та встановлено заборгованість АТ «Банк Альянс» в загальному розмірі 5033 700,67 євро з повернення коштів за невиконаними АТ «Банк Альянс» платіжними інструкціями ТОВ «БНК-Україна».
Позивач вказував, що 23.02.2022 оформив платіжні доручення на переказ коштів за нафтопродукти на користь ЗАТ «Білоруська нафтова компанія» загальною сумою 4 025 635,67 євро; 23.02.2022 оформив платіжні доручення на переказ коштів за нафтопродукти на користь ВАТ «Мозирський НПЗ» загальною сумою 1 008 065,00 Євро. Вказані платежі, подані позивачем на оплату 23.02.2022 через АТ «Банк Альянс», на рахунки отримувачів зараховані не були, не покидали митну територію України, проте й не були повернуті позивачу. На вказану суму утримуваних відповідачем коштів, які перебувають у відповідача, позивачем нараховано 3% річних, що становить 275 957,12 євро.
Крім того, позивач просив визначити у рішенні суду право органу, що здійснюватиме виконання рішення (в разі задоволення позову) нараховувати 3% річних до моменту виконання рішення в порядку частини 10 статті 238 ГПК України.
Позивач наголошував, що кошти, які належать позивачу та безпідставно утримуються відповідачем (в тому числі 3% річних та проценти за безпідставне користування коштами), є активом Боржника (позивача), який підлягає включенню в ліквідаційну масу та який спрямовується на погашення вимог кредиторів відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства.
Короткий зміст рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанції
Господарський суд Львівської області рішенням від 31.01.2024 позов задовольнив повністю, стягнув з АТ «Банк Альянс» на користь ТОВ «БНК-Україна» 5 033 700,67 євро заборгованості, 275 957,12 євро 3 % річних та 751 520,00 грн судового збору; визначив органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення, право нараховувати 3% річних за формулою: сума 3% річних = С х 3 х Д : 365 : 100 (С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення): - на суму боргу 5 033 700,67 євро за період із 23.12.2023 до моменту виконання рішення суду АТ «Банк Альянс».
Рішення мотивоване тим, що позивачем доведено факт безпідставного утримання відповідачем коштів у розмірі 5 309 657,79 євро, а тому вказані кошти підлягають поверненню позивачу. Також суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем 3% річних на зазначену суму заборгованості, що становить 275 957,12 євро.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що оскільки відповідачем в односторонньому порядку розірвано договір банківського рахунку, утримана з рахунку позивача та не зарахована на рахунок отримувачів сума коштів вважається утриманою відповідачем безпідставно у розумінні статті 1212 ЦК України, а відтак підлягає поверненню позивачу.
Вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних за порушення виконання грошового зобов'язання АТ «Банк Альянс», зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, за період із 24.02.2022 по 22.12.2023 у розмірі 275957,12 євро, апеляційний суд визнав правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанції
31.05.2021 між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «БНК-Україна» було укладено договір банківського рахунку № 95562 (надалі також - «Договір банківського рахунку»), відповідно до п. 1.1. якого, Банк, в порядку та на умовах передбачених цим Договором та чинним законодавством України, відкриває Клієнту поточний рахунок/ поточні рахунки в національній, іноземній валютах та банківських металах, а також інші рахунки зі спеціальним режимом використання, реквізити якого/яких зазначаються в довідці про відкриття рахунку/рахунків (далі - Рахунок), що видається Клієнту. Дія цього Договору поширюється на всі Рахунки, відкриті Клієнтом в Банку.
В п. 1.3 Договору банківського рахунку визначено, що за цим Договором Банк зобов'язується приймати і зараховувати на Рахунок, грошові кошти, що надходять Клієнту, зберігати грошові кошти та здійснювати розрахунково-касові операції по Рахунку за допомогою платіжних інструментів, у порядку та на умовах, передбачених цим Договором та законодавством України.
На підставі Договору банківського рахунку позивачу відкрито мультивалютний рахунок НОМЕР_1 з кодом валюти 978 - Євро, 980 - Українська гривня.
23.02.2022 позивач з метою здійснення оплати на користь ЗАТ «Білоруська нафтова компанія» оформив платіжні доручення на переказ коштів за нафтопродукти на користь ЗАТ «Білоруська нафтова компанія» загальною сумою 4025 635,67 Євро. Цього ж дня, 23.02.2022 позивач з метою здійснення оплати на користь ВАТ «Мозирський нафтопереробний завод» оформив платіжні доручення на переказ коштів за нафтопродукти загальною сумою 1 008 065,00 Євро.
У зв'язку із запровадженням валютних обмежень пов'язаних із початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, 24.02.2022 кошти не були перераховані резидентам республіки білорусь, однак і не були повернуті на рахунок позивача.
07.04.2022 позивач звернувся до АТ «Банк Альянс» з листом з проханням здійснити розшук грошових коштів в сумі 4 025 635,67 Євро та 1 008 065,00 Євро, що 23.02.2022 перераховувались на рахунки вищенаведених юридичних осіб - резидентів республіки Білорусь.
Листом від 28.04.2022 за № 01-418 АТ «Банк Альянс» повідомило позивача, що Банком надіслало до відповідних банків - кореспондентів запит щодо розшуку та уточнення знаходження коштів по цьому запиту, а також повідомив, що відповідь, станом на 28.04.2022 не отримана.
28.04.2022 листом № 01-416 АТ «Банк Альянс», повідомив позивача про відмову в підтримані ділових відносин на підставі вимог абзацу третього частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Дата відмови: 28.04.2022
14.06.2022 позивач повторно звернувся до АТ «Банк Альянс» з листом-вимогою щодо вчинення дій з розшуку та повернення коштів в сумі 4 025 635,67 євро та 1008 065,00 євро, які повинні були бути сплачені на рахунок вищенаведених юридичних осіб - резидентів республіки білорусь. Відповіді на вказаний лист від відповідача не надходило.
05.09.2022 позивач звернувся до АТ «Банк Альянс» з листом № 05.09.2022 за №0802 про надання підтверджень про виконання SWIFT-інструкцій та зарахування коштів на рахунок ЗАТ «Білоруська нафтова компанія».
11.10.2022 листом № 19/2780-БТ відповідачем відмовлено позивачу в наданні вказаної інформації, з огляду на те, що ділові відносини з ТОВ «БНК-Україна» припинені, а банківські рахунки закриті, відтак в банку відсутні будь-які правові підстави для надання інформації, що становить банківську таємницю.
Отож, платіжні доручення ТОВ «БНК-Україна» від 23.02.2022 не виконані, кошти не зараховані на рахунки контрагентів, не покидали митну територію України, при цьому і не повернуті позивачу.
Після оголошення ТОВ «БНК-Україна» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, ліквідатором ТОВ «БНК-Україна» відправлено запит (вих. № 01-27/914/2450/22/216 від 23.06.2023) про надання інформації та документів з вимогою надати копію договору банківського рахунку, укладеного між ТОВ «БНК-Україна» та АТ «Банк Альянс», на підставі яких відкритий банківський рахунок/рахунки (включно із всіма додатками, додатковими угодами, актами приймання-передачі) та зазначити строк дії такого договору, повідомити про перелік документів, які слід подати ліквідатору ТОВ «БНК- Україна» для закриття рахунку/рахунків ТОВ «БНК-Україна» та АТ «Банк Альянс».
12.07.2023 АТ «Банк Альянс» листом № 19.2/1811-БТ повідомив позивача про те, що Банком прийнято рішення про розірвання Договору банківського рахунку №95562 від 31.05.2021 в односторонньому порядку, договірні відносини між позивачем та відповідачем припинені та закрито банківський рахунок.
Ухвалою Господарського суду Львівської області задоволено клопотання ліквідатора ТОВ «БНК-Україна» від 10.11.2023 у справі № 914/2450/22 та витребувано у Національного банку України інформацію, яка становить банківську таємницю, отриману під час здійснення безвиїзного нагляду за дотриманням АТ «Банк Альянс» вимог законодавства України, а саме інформацію про те чи проведені АТ «Банк Альянс» та зараховані на рахунки юридичних осіб-резидентів Республіки Білорусь ініційовані ТОВ «БНК-Україна» протягом 23-24 лютого 2022 банківські (фінансові) операції на користь ЗАТ «Білоруська Нафтова Компанія» та ВАТ «Мозирський нафтопереробний завод». Національним банком України виконано ухвалу та надіслано на адресу ліквідатора позивача інформацію, яка становить банківську таємницю отриману під час здійснення Національним банком України безвиїзного нагляду за дотриманням АТ «Банк Альянс» вимог законодавства України. Копію листа Національного Банку України від 17.11.2023 за вих. № 18-0006/85249/БТ долучено до матеріалів справи.
Згідно наданих документів, зокрема, листа АТ «Банк Альянс» (вих. № 007/3008-БТ від 01.11.2022) на адресу Національного банку України вбачається, що у додатках до цього листа надається витяг з виписки по рахунку 2909300002 з наявною інформацією щодо зарахування коштів, що були попередньо списані з поточного рахунку Клієнта 23.02.2022, подальше списання не відбувалось. Також, АТ «Банк Альянс» до листа з вих. № 007/3008-БТ від 01.11.2022 надано витяг з виписки по рахунку 2909300002 з наявною інформацією щодо зарахування коштів, що належать ТОВ «БНК-Україна», який підтверджує, що кошти знаходяться на позабалансовому рахунку АТ «Банк Альянс». Кошти за невиконаними платіжними інструкціями знаходяться на позабалансовому рахунку в АТ «Банк Альянс» з 24.02.2022.
Крім того, позивач повідомив суд, що в процесі здійснення ліквідаційної процедури ТОВ «БНК-Україна» йому стало відомо, що керівником Подільської окружної прокуратури м. Києва 12.04.2022 накладено арешт на грошові кошти, які належать ТОВ «БНК-Україна» у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у АТ «Банк Альянс» (МФО 300119), а саме: - НОМЕР_1 - українська гривня; - НОМЕР_1 - євро.
Водночас, ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 24.11.2023 у справі №461/9916/23 скасовано даний арешт, накладений згідно постанови про арешт майна від 12.04.2022, що видана Подільською окружною прокуратурою міста Києва. Ухвала набрала законної сили, є остаточною та оскарженню не підлягає.
29.11.2023 ліквідатор ТОВ «БНК-Україна» цінним листом із описом вкладення №7902900503996, звернувся до АТ «Банк Альянс» із заявою щодо зняття арешту на кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у АТ «Банк Альянс» та надіслав АТ «Банк Альянс» підписаний слідчим суддею оригінал ухвали Галицького районного суду м. Львова від 24.11.2023 у справі №461/9916/23 про скасування арешту. Відповідний цінний лист із трекерним номером 7902900503996 отримано АТ «Банк Альянс» 07.12.2023.
11.12.2023 ліквідатор ТОВ «БНК-Україна» звернувся до АТ «Банк Альянс» із вимогою про повернення на наступний банківський день з моменту отримання Вимоги заборгованості, в тому числі процентів за користування грошовими коштами без достатньої правової підстави та 3% річних згідно 625 ЦК України. Відповідний цінний лист із трекерним номером 7902900512618 отримано АТ «Банк Альянс» 14.12.2023. Вказана вимога відповідачем не виконана.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду із вимогою про стягнення з відповідача безпідставно утримуваних коштів позивача та суми 3% річних, нарахованих на суму заборгованості.
Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
АТ "Банк Альянс" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 31.01.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №914/2450/22 (914/3749/23), відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "БНК-Україна" в повному обсязі.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження зазначає обставини, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме, суди застосували норму права: статті 509, 1212, 526, 530, 631, 524, 533-535 і 625, 1212, 1214 ЦК України, статті 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1589/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22, від 05.12.2023 у справі № 910/13756/22.
Скаржник зазначає, що позивач - ТОВ «БНК-Україна» є юридичною особою, створеною за законодавством України, але яка створена та належить на 100 відсотків державним підприємствам республіки білорусь, а з 09.10.2022 співвласник ТОВ «БНК-Україна» - республіканське УП «Виробниче об'єднання «Білоруснафта» внесений в «Перелік юридичних осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції)», зокрема: блокування активів тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними терміном на п'ять років.
Скаржник вказує про помилкове незастосування судами положень Закону України "Про санкції" та постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією російської федерації» та пункту 17 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», якими запроваджено мораторій (заборону) на виконання грошових та інших зобов'язань, за якими кредиторами (стягувачами) є російська федерація або особи, пов'язані з державою-агресором.
За доводами скаржника, неврахування судами наявності підстав для поширення вказаних норм до спірних правовідносин у цій справі, призвело до помилкового висновку про порушення відповідачем передбачених договором банківського рахунку № 95562 від 31.05.2022 зобов'язань та безпідставного утримання грошових коштів, які належать ТОВ «БНК- України.
Крім того, в поданій касаційній скарзі скаржник вказує, що ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 05.09.2023 у справі №760/20158/23 (провадження № 1-кс/760/8510/23) накладено арешт у кримінальному провадженні №42022110000000155 від 12.07.2022 на майно ТОВ «БНК-Україна», а саме: грошові кошти у розмірі 5 026 262,17 євро, що знаходяться на транзитному рахунку № НОМЕР_2 АТ «Банк Альянс».
Скаржник зазначає, що вказаний арешт є чинним, не скасованим, а його скасування можливе лише в межах кримінального провадження, в якому він накладений. За його доводами, стягнення цих коштів в межах справи про банкрутство ТОВ «БНК-Україна» є неправомірним та таким, що протирічить вимогам та меті кримінального процесуального законодавства України.
У наданих додаткових поясненнях Банк, підтримує вимоги касаційної скарги, посилається на неправильне застосування судами статей 1212, 1214, 536, 625 ЦК України та неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.07.2021 у справі № 910/6053/19, від 15.05.2018 у справі № 904/1569/15, оскільки суди не врахували відсутність у Банку грошового зобов'язання перед позивач, що кошти позивача обліковуються на позабалансовому рахунку, Банк не набував кошти позивача і до Банку не переходило право власності на кошти позивача. Крім того вказує на обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.
Доводи інших учасників справи
ТОВ «БНК-Україна» подало відзив на касаційну скаргу, заперечує проти її доводів та вимог, просить залишити її без задоволення. Вважає, що судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях надана вірна правова оцінка обставинам справи, зважаючи на визнання відповідачем факту безпідставного утримання грошових коштів Позивача, та вірно встановлену судами відсутність перешкод для перерахування коштів позивачу.
Доводи відповідача про незастосування судами постанов Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022 та постанови правління Національного банку України № 18 від 24.02.2022 вважає помилковими. На його думку, вказані норми не підлягають застосуванню до спірних правовідносин та до позивача, оскільки сплата відповідачем на користь позивача заборгованості є видатковою операцією саме Відповідача, а вказані норми не встановлюють жодних заборон щодо повернення коштів Відповідачем на користь Позивача.
Позивач звертає увагу на те, повернення коштів на рахунки ТОВ «БНК-Україна» здійснювалось як з Державного бюджету України, так і суб'єктами приватного права, що підтверджується рішеннями судів у справах №914/2450/22(914/2632/23) та № 914/2450/22(914/2432/23). Вказані рішення виконані повністю, на користь ТОВ «БНК-Україна» повернуто 74 240 745,58 грн та 125 825 383,81 грн відповідно.
Надання відповідачем до касаційної скарги нового доказу у справі - ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 05.09.2023 у справі №760/20158/23 вважає такими, що суперечить положенням 300 ГПК України, оскільки подання нових доказів, їх дослідження буде суперечити нормам статті 300 ГПК України..
Попри це повідомляє Верховний Суд, що арешт, накладний ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 05.09.2023 у справі №760/20158/23, на майно ТОВ «БНК-України», а саме грошові кошти у розмірі 5 026 262,47 євро, що знаходяться на транзитному рахунку АТ «Банк Альянс», скасований ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 24.05.2024 у справі №461/4214/24.
Крім того, ТОВ «БНК-Україна» подало до Верховного Суду виклад оприлюдненої судової практики у справі щодо питань, які були визначені відповідачем та сформульовані в касаційній скарзі та письмових поясненнях та стали підставами для касаційного оскарження.
Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
Предметом касаційного перегляду є судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду позову ТОВ «БНК-Україна» про стягнення з відповідача грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України та нарахованих 3% річних.
Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.
Стаття 15 ЦК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторонам (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтями 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 631 ЦК України та частиною сьомою статті 180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Як установлено судами попередніх інстанцій, позовні вимоги ТОВ «БНК-Україна» обґрунтовані положеннями статті 1212 ЦК України з мотивів безпідставного утримання відповідачем грошових коштів позивача за неперехованими платіжними інструкціями, внаслідок відсутності між сторонами договірних відносин.
Верховний Суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
Як було зазначено вище, 31.05.2021 між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «БНК-Україна» укладено договір банківського рахунку № 95562. Відповідно до п. 1.1. Договору, Банк, в порядку та на умовах передбачених цим Договором та чинним законодавством України, відкриває Клієнту поточний рахунок/поточні рахунки в національній, іноземній валютах та банківських металах, а також інші рахунки зі спеціальним режимом використання, реквізити якого/яких зазначаються в довідці про відкриття рахунку/рахунків (далі - Рахунок), що видається Клієнту. Дія цього Договору поширюється на всі Рахунки, відкриті Клієнтом в Банку.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.
Пунктом 7.1.2 статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (який був чинний до 01.08.2022, тобто на момент відкриття рахунку та на момент ініціювання позивачем переказів) визначено, що поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Як визначено в пункті 2 частини першої статті 63 Закону України «Про платіжні послуги», поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту для зберігання коштів і виконання платіжних операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. В частині 3 цієї ж статті, зазначено, що банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідно до пункту 1.3 договору банківського рахунку № 95562 від 31.05.2021, за цим договором банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять клієнту, зберігати грошові кошти та здійснювати розрахунково-касові операції по рахунку за допомогою платіжних інструментів, у порядку та на умовах, передбачених цим договором та законодавством України. Тобто, чинне законодавство однозначно встановлює, що підставою для відкриття банківського рахунка є укладений між банком та клієнтом договір банківського рахунку.
Згідно зі статтями 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до п. 8.6 договору банківського рахунку, сторони, керуючись чинним законодавством України, дійшли згоди, що банк розриває (припиняє) договір та закриває рахунок(и) в односторонньому порядку, на виконання вимог законодавства України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Розглядаючи справу суди встановили, що 28.04.2022 листом № 01-416 АТ «Банк Альянс» повідомив позивача про відмову в підтримані ділових відносин на підставі вимог абзацу третього частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» на 28 квітня 2022. Дата відмови: 28.04.2022.
12.07.2023 АТ «Банк Альянс» листом № 19.2/1811-БТ повторно повідомлено позивача про те, що Банком було прийнято рішення про розірвання договірних відносин з ТОВ «БНК-України» та закриття рахунків відкритих на підставі Договору банківського рахунка в односторонньому порядку.
Тобто, як встановили суди, договір банківського рахунку №95562 від 31.05.2021 розірвано відповідачем в односторонньому порядку, між позивачем та відповідачем не існувало договірних відносин станом на момент звернення до господарського суду із позовом у даній справі.
Водночас, грошові кошти за невиконаними платіжними інструкціями позивача знаходяться на позабалансовому рахунку в АТ «Банкт Альянс» та не повернуті позивачу.
Відповідач, не заперечуючи встановлені судами обставини: не проведення Банком платежів Позивача; що кошти за невиконаними платіжними інструкціями позивача знаходяться на позабалансовому рахунку в АТ «Банк Альянс» з 24.02.2022 і не повернуті позивачу, заперечує проти позовних вимоги щодо безпідставного утримання цих коштів за наявності мораторіїв, встановлених законодавством щодо повернення коштів та введення санкцій проти засновників позивача, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за та майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією російської федерації» (далі - постанова КМУ № 187) та постанову Правління Національного банку України «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» від 24.02.2022 №18 (надалі - постанова НБУ № 18).
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації» відповідно до статей 12-1, 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України постановив: для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов'язані з державою-агресором), зокрема, юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації.
Вказана постанова не регулює правовідносин, які склались між відповідачем та позивачем, оскільки не стосується юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, бенефіціарними власниками яких є (були) резиденти республіки білорусь.
Кредиторами, визнаними в ліквідаційній процедурі ТОВ «БНК-Україна», є виключно фізичні та юридичні особи - резиденти України, жодного відчуження майна на користь резидентів російської федерації, повернення коштів, утримуваних відповідачем, на банківський рахунок позивача в жодному випадку не зумовлює. Відтак, вказана постанова не підлягає до застосування до спірних правовідносин.
Більше того, в поданій касаційній скарзі, відповідач сам визнає, що положеннями постанови КМУ № 187 від 03.03.2022 не застосовується до спірних правовідносин, стверджує, що «Незважаючи на те, що мораторій, передбачений положеннями постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022, не підлягає до застосування до спірних правовідносин та до відповідача (за суб'єктами на яких поширюється постанова КМУ №187), слід враховувати вказану вище обставину при оцінці фактів щодо впливу військової агресії РФ проти України на виконання відповідачем зобов'язань», що спростовує його ж протилежний довід.
Щодо посилання відповідача на постанову Правління Національного банку України №18 від 24.02.2022 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 15 вказаної постанови, зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти російської федерації/ республіки білорусь, за винятком здійснення на території України.
Тобто, встановлені у пункті 15 обмеження стосуються саме видаткових операцій за рахунками резидентів російської федерації/республіки білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти російської федерації/республіки білорусь.
Пунктом 17 зазначеної постанови визначено, що уповноваженим установам забороняється здійснювати будь-які валютні операції з використанням російських рублів та білоруських рублів; учасником яких є юридична або фізична особа, яка має місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в російській федерації або в республіці білорусь; для виконання зобов'язань перед юридичними або фізичними особами, які мають місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в російській федерації або в республіці білорусь.
Відповідно до підпунктів 2 та 3 пункту 17 постанови № 18 уповноваженим установам забороняється здійснювати будь-які валютні операції, учасником яких є юридична або фізична особа, що має місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в російській федерації або в республіці білорусь та/або для виконання зобов'язань перед юридичними або фізичними особами, які мають місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в російській федерації або в республіці білорусь.
При цьому, відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про валюту і валютні операції» валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак:
а) операція, пов'язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов'язаних з цим зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта;
б) торгівля валютними цінностями;
в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей.
Аналогічна позиція щодо застосування обмежень, передбачених пунктом 17 постанови НБУ № 18, роз'яснена Національним банком України у відповідь на лист Незалежної асоціації банків України від 24.06.2022 № 8739-24/06 (лист НБУ від 01.08.2022 № 40-0007/52489).
Верховний Суд у постанові від 10.10.2023 у справі № 910/11289/22 дійшов таких висновків, зазначивши зокрема, що постанова НБУ № 18 є нормативно-правовим актом, який установлює особливості щодо здійснення операцій з валютними цінностями в період запровадження воєнного стану та впроваджує обмеження, які банки та їх клієнти мають дотримуватися під час проведення відповідних операцій; постанова НБУ № 18 забороняє банкам здійснювати будь-які валютні операції, учасником яких є юридична або фізична особа, яка має місцезнаходження (зареєстрована / постійно проживає) у рф або у рб. Банк не має права здійснювати зарахування коштів, що надійшли від таких осіб на поточний рахунок клієнта в Україні.
Як вже зазначалось, ліквідатор ТОВ «БНК-Україна» Коваль В.В. звернувся до АТ «Банк Альянс» із вимогою про повернення за невиконаними платіжними інструкціями грошових коштів Боржника, які знаходяться на позабалансовому рахунку в АТ «Банк Альянс», саме на ліквідаційний рахунок визнаного банкрутом ТОВ «БНК-Україна», яке створене та зареєстроване відповідно до законодавства України. Вказуючи при цьому, що ці грошові кошти є активом Боржника, який підлягає включенню в ліквідаційну масу та спрямовується на погашення вимог кредиторів, якими є виключно фізичні та юридичні особи - резиденти України.
Тобто, заявлена позивачем вимога у цій конкретній справі, не стосується виконання зобов'язань, перед юридичними або фізичними особами, які мають місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в російській федерації або в республіці білорусь, та не стосується валютних операцій, на які пунктом 17 постанови правління НБУ № 18 запроваджено обмеження.
Сплата (повернення) відповідачем грошових коштів, за невиконаними платіжними інструкціями, які знаходяться на позабалансовому рахунку в АТ «Банк Альянс», на користь ТОВ «БНК-Україна» (яке створене та зареєстроване відповідно до законодавства України) є видатковою операцією саме відповідача, а не позивача. Відтак будь-яких законодавчих обмежень на повернення саме відповідачем цих коштів позивачу не існувало як станом на момент відкриття ліквідаційної процедури та оголошення позивача банкрутом, так і станом на момент подання позову у цій справі.
Відтак, суди першої та апеляційної інстанції дійшли до вірних висновків про те, що норми постанови правління НБУ № 18 від 24.02.2022 не встановлюють заборон щодо повернення грошових коштів відповідачем на користь позивача у спірних правовідносинах.
Щодо доводів відповідача про наявність правових підстав для утримання (не повернення) грошових коштів позивача у зв'язку з їх арештом у кримінальному провадженні на дату звернення в відповідним позовом у цій справі, колегія суддів зазнає, що, як встановлено попередніми судами, арешт накладений ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області № 569/4879/22 від 15.06.2022, скасований згідно ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 16.06.2023, що спростовує протилежні доводи відповідача.
Водночас, в поданій касаційній скарзі, скаржник зазначає, що арешт у на майно ТОВ «БНК-Україна», а саме: грошові кошти у розмірі 5 026 262,17 євро, що знаходяться на транзитному рахунку № НОМЕР_2 АТ «Банк Альянс» (МФО 300119), накладено ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 05.09.2023 у справі №760/20158/23 (провадження № 1-кс/760/8510/23). Вказаний арешт є чинним, не скасованим, а його скасування можливе лише в межах кримінального провадження, в якому він накладений.
З приводу вказаного доводу Банку Верховний Суд звертає увагу на те, що АТ «Банк Альянс» касаційну скаргу на судові рішення у цій справі № 914/2450/22(914/3749/23) подав через систему «Електронний Суд», тому відкриваючи касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Банк Альянс» Верховний Суд ухвалою від 08.05.2024 витребував з Господарського суду Львівської області та Західного апеляційного господарського суду матеріали справи №914/2450/22 (914/3749/23).
За результатом дослідження отриманих матеріалів справи №914/2450/22(914/3749/23) Верховний Суд встановив, що вони не містять жодних клопотань про долучення копії ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 05.09.2023 у справі №760/20158/23, поданих в суді першої чи апеляційної інстанції. Копія ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 05.09.2023 у справі №760/20158/23 в матеріалах даної справи відсутня.
Тобто, вказаний довід вперше наведений, а доказ - ухвала слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 05.09.2023 у справі №760/20158/23, вперше наданий АТ «Банк Альянс» саме з поданням касаційної скарги в суд касаційної інстанції. При цьому Банком не зазначено жодних причин неможливості подання вказаного доказу до судів першої чи апеляційної інстанції.
Колегія суддів наголошує, частиною другою статті 300 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, відповідно до якого встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Ураховуючи, що вказаний доказ - копію ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 05.09.2023 у справі №760/20158/23, вперше поданий саме в суд касаційної інстанції, суд касаційної інстанції, в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України, позбавлений можливості приймати і розглядати доводи скаржника, які пов'язані з встановленням обставин справи, досліджувати нові докази.
Підсумовуючи наведене вище у його сукупності Верховний Суд відзначає, що зважаючи на одностороннє розірвання відповідачем договору банківського рахунку за № 95562 від 31.05.2021 та припинення договірних відносин між сторонами; за відсутності законодавчої заборон щодо повернення відповідачем грошових коштів позивачу за невиконаними платіжними інструкціями позивача; за відсутності в матеріалах справи інформації про наявність інших заборон для утримання (не повернення) грошових коштів, зокрема з їх арештом, сума коштів, яка знаходяться на позабалансовому рахунку в АТ «Банк Альянс», вважається утриманою безпідставно у розумінні статті 1212 ЦК України та є такою, що підлягає поверненню позивачу.
Адже з наведених вище норм цивільного законодавства вбачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала), що має місце у даному випадку), зобов'язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.
Відтак, звернення ТОВ «БНК-України» з вимогою щодо повернення АТ «Банк Альянс» грошових коштів у розмірі 5 033 700,67 грн за невиконаними платіжними інструкціями на підставі статті 1212 ЦК України, є правомірним.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 відступила від правового висновку Касаційного цивільного суду та Касаційного господарського суду щодо моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України, визначивши, що зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.
З цього моменту виникає передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій правильно визначили період прострочення та вирахували суму боргу з урахуванням 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача.
В касаційній скарзі Банк не наводить доводів в спростування висновку попередніх судів в цій частині, ні норм права, які, на його думку, неправильно застосовані попередніми судами, ні постанов Верховного Суду у подібних правовідносинах, правові висновки у яких не були враховані судами при вирішенні даної справи.
При касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень Верховний Суд не виявив у діях попередніх судових інстанцій неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення.
Водночас доводи касаційної скарги АТ «Банк Альянс» спрямовані на переоцінку поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що відповідно до положень статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Щодо підстав касаційного оскарження Верховний Суд зазначає наступне.
Відповідачем, як підставу касаційного оскарження відповідачем зазначено пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, яка, на його думку, полягає в тому, що судами попередніх інстанцій при винесені рішення, зокрема апеляційною інстанцією, по справі №914/2450/22(914/3749/23), застосували норму права: статті 509, 1212, 526, 530, 631, 524, 533-535 і 625, 1214 Цивільного кодексу України, статті 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, в постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №925/1248/21, від 09.08.2023 у справі №922/1589/22, від 08.11.2023 у справі №915/18/23, від 21.11.2023 у справі №910/14552/22, від 05.12.2023 у справі №910/13756/22.
Проаналізувавши наведені відповідачем судові рішення, колегія суддів зазначає, що у постановах, на які здійснює своє посилання скаржник у доводах касаційної скарги, Верховний Суд зазначав, що зі змісту пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 вбачається, що наведений у ньому мораторій (заборона) запроваджено на виконання грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або особи, визначені наявністю певних обставин. Дія мораторію, установленого постановою №187, передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов'язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб'єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в постанові № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов'язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб'єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.
При цьому Верховний Суд вказував про необхідність судам у подібних правовідносинах надавати правову оцінку щодо можливості застосування у спірних правовідносинах Закону України "Про санкції" та підзаконних нормативно-правових актів в частині наявності/відсутності щодо позивача обмежувальних заходів, передбачених Законом України "Про санкції"; встановлювати, чи є позивач особою щодо якої постановою № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань; чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України.
У справі, що розглядається, попередні судові інстанції, зважаючи на доводи відповідача щодо законодавчої заборони здійснення видаткових операцій, досліджували питання та відповідні докази того, чи є позивач кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені постановою Кабінету Міністрів України №187, та встановлено, що позивач не підпадає під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України. Вказане не суперечить правовій позиції Верховного Суду у наведених відповідачем справах.
При цьому, розглянувши наведені скаржником справи на предмет подібності Верховний Суд зазначає про різні обставини та правовідносини у справах, на які здійснює своє посилання скаржник, та у справі, що розглядається.
Так, у справі № 925/1248/21 одним із предметів розгляду згідно з оскаржуваними судовими рішеннями були грошові вимоги одного зі кредиторів Боржника - ТОВ, який є юридичною особою з місцем реєстрації у місті москва, російська федерація, якого створеною та зареєстровано відповідно до законодавства цієї держави. Верховний Суд відмовив у визнанні кредиторських вимог юридичній особі, зареєстрованій за законодавством російської федерації (постанова від 30.05.2023).
У справі у справі №922/1589/22 розглядався позов ПрАТ «Свеський насосний завод» до АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» про стягнення заборгованості в розмірі 1 339 515,46 грн, у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором від 31.08.2021 № П/НХ-21813/НЮ в частині своєчасної оплати поставленого товару.
У справу № 915/18/23 предметом позову ПАТ "МТБ Банк до ТОВ "Фінбізнесгруп" було стягнення 16 184 000 грн заборгованості, у тому числі, боргу за кредитом у розмірі 16000000 грн та прострочених процентів за користування кредитом у розмірі 184 000 грн.
У справі №910/14552/22 за позовом ТОВ "Торгівельний дім РТД" до ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" розглядалась вимога про стягнення 1 472 894,42 грн, обґрунтована неналежним виконанням зобов'язань за договором від 21.09.2021 № 53-123-04-21-0714 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк.
У справі №910/13756/22 судами розглядався позов ТОВ "Атомтеплоенерго" до ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом» про стягнення 1 266 316,66 грн, у звязку з неналежним виконанням Відповідачем взятих на себе за укладеним між сторонами договором на постачання товару від 10.09.2021 № 53-123-01-21-07128 зобов'язань з оплати поставленого Позивачем товару.
При цьому, у наведених скаржником справах Верховний Суд скасувавши рішення судів попередніх інстанцій, направляв справи на новий розгляд до суду першої інстанції для з'ясувати питання поширення на позивача мораторію, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187, та обмежувальних заходів, передбачених Законом України "Про санкції".
Таким чином, постанови Верховного Суду у наведених скаржником в касаційній скарзі справах були прийняті, виходячи з інших підстав позову, за іншої, ніж у цій справі (№914/2450/22(914/3749/23)) фактично-доказової бази та за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами згідно з вимогами процесуального закону доказами, залежно від яких й прийнято судове рішення. Відтак, зазначені скаржником справи і ця справа, в якій подано касаційну скаргу, є відмінними за істотними правовими ознаками.
Посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, оскільки відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Отже, скаржник у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не довів неправильного застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у цій справі. Тому Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 ГПК України, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду - залишенню без змін.
На підставі статті 332 ГПК виконання рішення Господарського суду Львівської області від 31.01.2024 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №914/2450/22(914/3749/23 підлягає поновленню.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317, 332 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Альянс" залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 31.01.2024 у справі №914/2450/22(914/3749/23) залишити без змін.
3. Поновити виконання рішення Господарського суду Львівської області від 31.01.2024 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №914/2450/22 (914/3749/23).
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя Огороднік К.М.
Судді Жуков С.В.
Пєсков В.Г.