19 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 925/181/20(925/407/23)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Пєскова В. Г. - головуючого, Жукова С. В., Огородніка К. М.,
перевіривши матеріали касаційної скарги ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена" - арбітражного керуючого Голінного Андрія Михайловича (вх. № 5462/2024)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024
у складі колегії суддів: Копитової О. С.- головуючого, Полякова Б. М., Остапенка О. М.
у справі № 925/181/20 (925/407/23)
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Манеж",
про стягнення 162 000,00 грн неустойки за невиконання обов'язку повернути орендоване майно
у межах справи № 925/181/20
за заявою Головного управління ДПС у Черкаській області,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена"
про банкрутство, -
02.05.2023 рішенням Господарського суду Черкаської області у справі №925/181/20 (925/407/23) позовну заяву ТОВ "Селена" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Голінного А.М. від 24.03.2023 № 925/181/20/223 - задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ "Манеж" на користь ТОВ "Селена" 127 741,92 грн. неустойки за невиконання обов'язку повернути орендоване майно, а також 2 116,42 грн судового збору, разом129 858,34 грн.
У решті вимог - відмовлено.
26.06.2024 постановою Північного апеляційного господарського суду (повний текст постанови складено 01.07.2024) рішення Господарського суду Черкаської області від 02.05.2023 у справі № 925/181/20 (925/407/23) в частині задоволення позовної заяви боржника у особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Голінного А.М. від 24.03.2023 № 925/181/20/223 - скасовано.
Прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви боржника у особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Голінного А.М. від 24.03.2023 року №925/181/20/223 - відмовлено повністю.
В іншій частині рішення Господарського суду Черкаської області від 02.05.2023 року у справі № 925/181/20 (925/407/23) - залишено без змін.
16.07.2024 (через підсистему Електронний Суд") ліквідатором ТОВ "Селена" - арбітражним керуючим Голінним А.М. подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 та залишити в силі рішення Господарського суду Черкаської області від 02.05.2023 року у справі № 925/181/20 (925/407/23).
29.07.2024 зазначену касаційну передано колегії суддів у складі: головуючого - Пєскова В. Г. (суддя-доповідач), суддів: Жукова С. В., Огородніка К. М.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі з огляду на таке.
Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Водночас, з 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Разом з тим, згідно з пунктом 4 КУзПБ, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Частиною 1 статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Частиною другою статті 7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №918/335/17 дійшла висновку, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи:
1) перша група стосується розв'язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення (розумій також і відсторонення) керуючого санацією, ліквідатора тощо;
2) друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.
Згідно з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/97/20, визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб'єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справи про банкрутство.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
У пункті 1 частини першої статті 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено у розмірі 2 684 грн.
Предметом позову у справі № 925/181/20 (925/407/23) є стягнення 162 000,00 грн, що загалом менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання позову у 2023 році (2 684 грн х 100 = 268 400 грн). Отже, справа № 925/181/20 (925/407/23) є малозначною в силу статті 12 ГПК України.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведених вище норм дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, підставами касаційного оскарження ліквідатор ТОВ "Селена" - арбітражний керуючий Голінний А. М зазначає:
- пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України - відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм частини першої статті 277 ГПК України та пункту 3 частини другої статті 320 ГПК України, стосовно того, чи може бути єдиною підставою для скасування апеляційним господарським судом рішення суду першої інстанції факт скасування на стадії апеляційного перегляду судового рішення, яке було однією з підстав для ухвалення рішення суду першої інстанції) та
- пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України - судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 310 цього Кодексу, а саме: суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Також скаржник зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права (незастосування закону, який підлягає до застосування - частини другої статті 785 ЦК України), та порушення норм процесуального права (статтей 77, 277, 320 ГПК України).
При цьому ліквідатор ТОВ "Селена" - арбітражний керуючий Голінний А. М у касаційній скарзі посилається на наявність випадку, передбаченого підпунктом "б" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України та зазначає, що ТОВ "Селена", яке подає касаційну скаргу, позбавлене можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді інших справ, а саме:
- справи № 925/181/20 (925/411/21) за позовом ТОВ "Селена" до ТОВ "Манеж" про стягнення 117 000,00 грн орендної плати за тим самим договором оренди рекламних конструкцій від 27.12.2016 № 271216, нарахованої за період з 23.01.2018 до 05.01.2021,
- справи № 925/181/20 (925/256/23) за позовом ТОВ "Манеж" до ТОВ "Селена" про встановлення відсутнім права на стягнення орендної плати за тим самим договором оренди рекламних конструкцій від 27.12.2016 № 271216, нарахованої за період з 23.01.2018 до 05.01.2021.
Дослідивши доводи скаржника щодо наявності визначених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України підстав для оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі № 925/181/20 (925/407/23) , колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені в пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Норма права про те, що особа, яка подає касаційну скаргу, позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи означає, що скаржник в касаційній скарзі має обґрунтувати зазначені обставини та додати докази на їх підтвердження.
За оцінкою Суду касаційна скарга не містить переконливих аргументів, які б свідчили про те, що ТОВ "Селена" позбавлене можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваною постановою апеляційного суду у справі № 925/181/20 (925/407/23), при розгляді справ № 925/181/20 (925/411/21) та № 925/181/20 (925/256/23), твердження скаржника є виключно його припущенням.
При цьому скаржником чітко не вказано які саме обставини, встановлені в оскаржуваній постанові Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі № 925/181/20 (925/407/23) за позовом ТОВ "Селена" до ТОВ "Манеж" про стягнення 162 000,00 грн неустойки за невиконання обов'язку повернути орендоване майно за договором оренди рекламних конструкцій від 27.12.2016 № 271216, скаржник позбавлений можливості спростувати при розгляді справи № 925/181/20 (925/411/21) за позовом ТОВ "Селена" до ТОВ "Манеж" про стягнення 117 000,00 грн орендної плати за договором оренди рекламних конструкцій від 27.12.2016 № 271216 та справи № 925/181/20 (925/256/23) за позовом ТОВ "Манеж" до ТОВ "Селена" про встановлення відсутнім права на стягнення орендної плати за тим самим договором.
Крім цього Верховний Суд зазначає, що зміст оскаржуваної постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у цій справі також не дає підстав для висновку про те, що скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені цією постановою, при розгляді вказаних вище справ.
Навпаки, оскільки у справі № 925/181/20 (925/411/21) розглядається питання про те, чи має ТОВ "Селена" право на стягнення ТОВ "Манеж" орендної плати за договором оренди рекламних конструкцій від 27.12.2016 № 271216, то спір у справі № 925/181/20 (925/407/23) про стягнення неустойки за невиконання обов'язку повернути орендоване майно є похідним від спору у справі №925/181/20 (925/411/21). Такий висновок можна і щодо справи № 925/181/20 (925/256/23) за позовом ТОВ "Манеж" до ТОВ "Селена" про встановлення відсутнім права на стягнення орендної плати за тим самим договором.
До того ж питання обґрунтованості та доведеності заявлених у cправах №925/181/20 (925/411/21) та № 925/181/20 (925/256/23) позовних вимог, у тому числі щодо застосування чи незастосування преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду в іншій справі, є правом суду та вирішується ним на власний розсуд з огляду на обставини та наявні у справі докази, які є предметом судового розгляду.
Отже, колегія суддів зазначає, що у поданій касаційній скарзі ліквідатор ТОВ "Селена" - арбітражний керуючий Голінний А.М хоча й послався на підпункт "б" підпункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, проте не навів належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпункту "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за умови наявності яких можливе відкриття Верховним Судом касаційного провадження за касаційною скаргою на судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому посилання на наявність підстав, передбачених підпунктами "а", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, у касаційній скарзі відсутні.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Отже, законодавець надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Зважаючи на предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 925/181/20 (925/407/23) за касаційною скаргою ліквідатора ТОВ "Селена" - арбітражного керуючого Голінного А. М. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
При цьому колегія суддів враховує також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) про те, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, пунктом 2 частини третьої статті 287, пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 925/181/20 (925/407/23) за касаційною скаргою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена" - арбітражного керуючого Голінного Андрія Михайловича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Пєсков
Судді С. Жуков
К. Огороднік